хура

ХУ́РА¹, и, ж.

1. Великий віз або сани для перевезення вантажу, людей тощо; підвода.

Покидали наші Воловії хури, Манівцями та тернами По домах сипнули (П. Куліш);

Роман позичив грошей на хату, ще й обіцяв дати хуру до лісу під матеріал (М. Коцюбинський);

– А он, на розвореній хурі Віттям тремтить величезна сосна, а на другій ялина Темним киває вершком (М. Зеров);

Вояки зорали поле, сіли на свої хури, заспівали пісень та й поїхали до міста (С. Чорнобривець);

// Віз або сани з поклажею.

Я йшов поруч з хурою, тримаючись за перев'язану жгутом тріснуту голоблю (І. Муратов);

* Образно. Останні хури споряджає [осінь], Зібравши в полі все сповна (П. Дорошко);

* У порівн. Тачанки підскакували над землею, мов хури демонів (Ю. Яновський);

// Кількість вантажу, що може поміститися на возі чи санях.

– Знаєш що? Наш титар либонь гарний гончар; нехай він одвезе хуру своїх горшків, – і кози будуть ситі, й сіно ціле (І. Нечуй-Левицький);

Ідучи дорогою, стрів він людей, що везли на дванадцятьох возах хури заліза (з казки);

У роботі нагрілись. Дві хури дров виросли на санях (А. Шиян);

// перен., розм. Велика кількість чого-небудь.

– Чого се Мар'я Іванівна так зажурилася? – .. Он яку хуру теребила на собі! – вказала Мар'я на корзину (Панас Мирний);

* Образно. І почне баба викладать свою хуру, – тільки зачепи. Вона тобі розкаже, як і кров замовлять (Дніпрова Чайка).

2. заст. Валка підвід.

Збіглись раз на містку і такі пани, як їх тогді звали, комисари [комісари], і Тихон і постановилися, бо через місток хура йшла, так що возів двадцять (Г. Квітка-Основ'яненко).

ХУ́РА², и́, ж., діал.

Хуга.

Поїхав мій старий, – коли б не змерз, бо надворі хура піднялась (Сл. Б. Грінченка).