хура

ХУ́РА, и, ж.

1. Великий віз або сани для перевезення вантажу, людей тощо; підвода.

Покидали наші Воловії хури, Манівцями та тернами По домах сипнули (П. Куліш, Вибр., 1969, 338);

Роман позичив грошей на хату, ще й обіцяв дати хуру до лісу під матеріал (Коцюб., І, 1955, 124);

— А он, на розвореній хурі Віттям тремтить величезна сосна, а на другій ялина Темним киває вершком (Зеров, Вибр., 1966, 354);

Вояки зорали поле, сіли на свої хури, заспівали пісень та й поїхали до міста (Чорн., Визвол. земля, 1959, 206);

// Віз або сани з поклажею.

Я йшов поруч з хурою, тримаючись за перев’язану жгутом тріснуту голоблю (Мур., Бук. повість, 1959, 68);

*Образно. Останні хури споряджає [осінь], Зібравши в полі все сповна (Дор., Літа.., 1957, 82);

*У порівн. Тачанки підскакували над землею, мов хури демонів (Ю. Янов., II, 1958, 174);

// Кількість вантажу, що може поміститися на возі чи санях.

— Знаєш що? Наш титар либонь гарний гончар; нехай він одвезе хуру своїх горшків, — і кози будуть ситі, й сіно ціле (Н.-Лев.,III, 1956, 92);

Ідучи дорогою, стрів він людей, що везли на дванадцятьох возах хури заліза (Укр.. казки, 1951, 106);

У роботі нагрілись. Дві хури дров виросли на санях (Шиян, Вибр., 1947, 71);

// перен., розм. Велика кількість чого-небудь.

— Чого се Мар’я Іванівна так зажурилася? —..Он яку хуру теребила на собі! — вказала Мар’я на корзину (Мирний, III, 1954, 152);

*Образно. І почне баба викладать свою хуру, — тільки зачепи. Вона тобі розкаже, як і кров замовлять (Дії. Чайка, Тв., 1960, 25).

♦ Става́ти (ста́ти) під ху́ру; Іти (піти) з хуро́ю, заст.— найматися перевозити вантажі.

Селяни почали держати коні і ставали під хуру возить.. сахар з ближчих сахарень (Н.-Лев., II, 1956, 366);

— Оце, Насте, я став під хуру в одного купця (Н.-Лев., III, 1956, 271);

Більш неділі, як нема їх дома, з батьком пішли з хурою (Кв.-Осн., II, 1956, 396).

2. заст. Валка підвід.

Збіглись раз на містку і такі пани, як їх тогді звали, комисари [комісари], і Тихон і постановилися, бо через місток хура йшла, так що возів двадцять (Кв.-Осн., II, 1956, 145).

ХУ́РА, и́, ж., діал. Хуга.

Поїхав мій старий,— коли б не змерз, бо надворі хура піднялась (Сл. Гр.).