цебеніти

ЦЕБЕНІ́ТИ, ни́ть, недок., розм.

Бити сильним струменем, сильно юшити, литися (перев. про кров з рани).

– Кресь – він мене раз по щоці, кресь! – удруге .. До лиця – а з його юшка так і цебенить (С. Васильченко);

Кров цебеніла йому з носа, а він розмазував її по виду, на грудях і все кричав (Г. Косинка);

Людська кров цебеніла скрізь на тучну й без крові землю (О. Ільченко);

Дощ і зовсім затих, тільки парувала під ногами мокра земля та в ринвах ще щось пухирилося й цебеніло (Ю. Збанацький);

Не турбуйся про мене – я знаю, Що чека мене в буряну мить, Там, де хвиля осіння Дунаю, В берегах, мов руда, цебенить... (Л. Первомайський);

І хоч на подвір'ї гуляє вітер, а піт з мене так і цебенить (В. Логвиненко);

* Образно. Після чарки слова Стадницького завжди цебенять то лихою красномовністю, то жагучою злобою (М. Стельмах).