це

ЦЕ¹, част.

1. вказ. Уживається для підкреслення, виділення того чи іншого члена речення.

[Чоловік:] Це завтра свято військове у нас, ми маємо усі піти в вінках (Леся Українка);

Хто каже, що буде дощ? Це той песиміст-барометр тримав нас все у тривозі (М. Коцюбинський);

– Це ти, Шовкун? – озвався якийсь вершник у темряві, порівнявшись з ним (О. Гончар);

// Уживається як вказівне слово на межі двох речень, з яких друге містить у собі тлумачення, роз'яснення першого.

На постелі лежала слаба жінка і стогнала. Це Харитина мати (М. Коцюбинський);

– По копі з шагом... більше не можна дати [за хліб] .. – Це, Овраме, – каже Лушня, – за таку ціну ти ніде не купиш (Панас Мирний);

У загоні саме воли заборюкались – це старий підручний отих, що з ярмарку пригнали, б'є (А. Головко);

– Чуєш, як сніг рипить? Це вершники – брати мої линуть мене виручати (О. Довженко);

– Гляньте-но, скільки в'юнів наловили. – Та все один в один, – дивується і водночас підхвалює рибалок Левко. – Це талан треба мати (М. Стельмах).

2. підсил. Уживається для підсилення значення питального займенника або прислівника, що входить до складу питального речення.

– Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій...? (Л. Глібов);

– Кого ж ти, сину, маєш на приміті? – спитала мати, – Нимидору .. – Яку це Нимидору? (І. Нечуй-Левицький);

[Мокрина:] Де ж це вона побігла, моя щебетушечка? (М. Кропивницький);

– Чи це ж ви, Соловейко? А в нас пішла чутка, що буцімто ви в тюрмі померли... (М. Коцюбинський);

Ой, який же це з тебе пророк, що твоє винозореє око тільки власную бачить біду, та й тієї не бачить глибоко? (Леся Українка);

[Палажка:] У вікно хтось стукає. Чуєш? Піди подивися! [Шостак:] А й справді! Хто ж би це? (Я. Мамонтов);

Блаженків Денис альпініст! Та чи він хоч знає, що це воно таке? Адже він вище своєї клуні ніколи не вилазив..! (О. Гончар);

Чого це хмурнішає літо, в гаю замовка соловей, і капають сльози на квіти з повитих журбою очей?.. (В. Сосюра).

3. підсил. Служить для підсилення загальної виразності, значущості всього висловлювання або якої-небудь його частини.

– А з гетьманом як приїдуть Із Чигрина гості, То це й шлють, було, за мною (Т. Шевченко);

Йосип сидів геть одсторонь [осторонь], мовчав; це знявся і пішов у хату (Панас Мирний);

А сьогодні це пряла Марія, задумана й стривожена. І все їй чомусь рвалась нитка (А. Головко);

Якось-то мати нишком од батька продали мішок борошна .. Коли це прийшли батько додому, а мішок, уже порожній, валявся коло дверей (Грицько Григоренко);

– Коли це чую – шелеснуло щось на сосні (Григорій Тютюнник).

ЦЕ² див. цей.