чарівниця

ЧАРІВНИ́ЦЯ, і, ж., діал.

1. заст. Жін. до чарівни́к 1.

Віщуни, ворожки, чарівниці, чорти й ангели – це ті аксіоматичні сили, контакт із якими дає змогу гіперболізувати людських героїв легенд [..] (з переказу);

Живе на острові цариця Цирцея, люта чарівниця І дуже злая до людей; Які лиш не остережуться, А їй на острів попадуться, Тих переверне на звірей [звірів] (І. Котляревський);

Прочула [Хима], що живе стара чарівниця в тому бору. Знадобилась вона тепер бідолашній Химі (Марко Вовчок);

– Переходь, кажу, переходь дорогу! ноги тобі покорчить, бо я йду з святим образом під пахвою: не заподієш мені лиха, чарівнице! (І. Нечуй-Левицький);

Я вже зроду такий удався, що ніколи не вірив ні в .. відьми, ні в чарівниці, ні в опирі (Л. Мартович);

За стародавнім віруванням, на Красних горах збираються духи чоловічої статі: упирі, перелесники, характерники, відьмаки; а на Лисих горах – жіночої статі: відьми, чарівниці, русалки, мавки (О. Воропай);

* Образно. [Поет:] Ой, музо-чарівнице, ти, вірна помічнице, прилинь до мене з неба! (Леся Українка);

* У порівн. І нічка тихая, мов чарівниця тая, Прибралася у зорі золоті (Л. Глібов).

2. нар.-поет. Уживається як прикладка на означення чого-небудь незвичайного, захоплюючого.

О, чарівнице-природо! Нащо ти мене вабиш своїм чаром? (Панас Мирний);

Чого квилите так жалібно, скрипки-чарівниці? (І. Франко);

Там, чи тут я буду вільний, – Маю думи-чарівниці, Що для них нема на світі Ні застави, ні границі (Леся Українка);

За вікном готелю чарівниця-зима запушила все білим снігом (А. Хижняк);

Миготить, міниться небо, задивилась ніч-чарівниця в тихі плеса Сріблянки (І. Цюпа);

Навести блиск у домі, швидко і гарно випрати білизну допоможе чарівниця – хімія (з газ.).

3. перен., розм. Про дівчину, жінку надзвичайної вроди.

Мав я шаблю і рушницю Ще й дівчину-чарівницю (Я. Щоголів);

Подих мені перехопило. Адже як-не-як я мав зараз познайомитися з чарівницею, яка навік полонила серце мого приятеля (Ю. Збанацький);

Він терпляче сподівався зустріти свою єдину чарівницю, отож і не квапився запросто підходити до інших дівчат (М. Стельмах);

// Пестливе звертання до коханої дівчини або дружини.

– Се ти, єдиная моя? Се ти, моя царице? З-за моря приплила сюди, кохана чарівнице? (Леся Українка);

[Конон:] Ах ти ж, чарівнице, замороко моя, щебетухо (Обійма її і цілує) (М. Кропивницький);

– Та добре, добре, моя чарівнице, – усміхнувся Олекса, рукою пригортаючи дружину, вдячний, що ця бліда і слабенька зараз жіночка принесла в його оселю стільки світла і радості (П. Кочура).