шкрябати

ШКРЯ́БАТИ, аю, аєш, недок.

1. що. Видавати різкі звуки, скребучи чимсь по чому-небудь.

Вже скрипнули хатні двері, вже шкрябають немудрі селянські засуви (Ю. Збанацький);

Шкрябали перами писарі за столами (А. Головко);

В миснику шкрябають голодні миші (Мирослав Ірчан);

Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев'яними ложками об миску (Г. Епік);

Ялиця .. знову поволі почала випростуватися, шкрябаючи гілками по глині (І. Муратов);

Він підняв руку і, наче пазурами, шкрябав пальцями шибку (О. Донченко).

2. що. Робити подряпини, чіпляючи чим-небудь гострим, жорстким; дряпати.

Ми побігли кущами. Віти били нас по обличчях, шкрябали, босі ноги підколювалися (Б. Грінченко);

Потому [Альоша] кинувся назад і швидко почав дзюбати й шкрябати жорстку черінь між скелями (І. Микитенко);

На мілині колеса водохода шкрябатимуть дно (О. Донченко);

Прихилився [Мамай] до закуреної, аж чорної стінки й знічев'я заходився тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (О. Ільченко);

// Зчищати, здирати чимсь гострим що-небудь.

Зігнувшись коло воріт, як злодії, Микита й Настя шкрябають ножами чорні плями на воротах (С. Васильченко);

[Надія:] Хіба тобі дітей виховувати?! Палубу! Палубу тобі шкрябати! (З. Мороз);

// розм. Чухати, дряпати тіло.

Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови... (М. Коцюбинський);

Марійка до крові шкрябала тіло (А. Головко).

3. що, перен., зневажл. Недбало, абияк писати (літературні твори).

– Поет сатиру шкряба!.. (В. Самійленко);

Я шкрябав вірші і тинявсь по місту (Л. Первомайський);

Після милих привітань – Настя... до атаки: – Це ж про мене там, у вас, шкрябають писаки (С. Олійник);

[Романюк:] Ти чоловік добре грамотний, начитаний, сам шкрябаєш пісні, дивись, голубе, щоб все було культурно (О. Корнійчук).

4. що і без дод., розм. Мілко, абияк орати.

Хто мав який-небудь шматочок свого поля, сяк-так його шкрябав, засівав (Панас Мирний);

– І як ми ген туди далі, років за десять, у світі й житимемо? Народу ж намножиться. І так тієї землі – ось і в нашій громаді – і по три чвертки на душу немає. Шкрябаєш, шкрябаєш її, сердешну, а того хліба з неї всилу до весни дотягнеш. А тоді що буде? (А. Головко).

5. кого, перен., розм. Турбувати, непокоїти, дратувати кого-небудь.

Сопкін почував, як щось починало шкрябать його всередині (С. Васильченко);

Він якоюсь частинкою своєї совісті відчував свою провину, щось десь шкрябало, але повернутися назад не міг, бо від цього його директорський престиж дещо б запилився (М. Ю. Тарновський);

Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (М. Стельмах).

◇ (1) На се́рці (за печі́нку) шкря́бає, безос. – про почуття турботи, неспокою, роздратування тощо, яке кого-небудь охоплює.

Од слів твоїх на серці шкряба (В. Сосюра).