шкрябати

ШКРЯ́БАТИ, аю, аєш, недок.

1. перех. і неперех. Видавати різкі звуки, скребучи чимсь по чому-небудь.

Вже скрипнули, хатні двері, вже шкрябають немудрі селянські засуви (Збан., Єдина, 1959, 12);

Шкрябали перами писарі за столами (Головко, II, 1957, 169);

В миснику шкрябають голодні миші (Ірчан, II, 1958, 69);

Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев’яними ложками об миску (Епік, Тв., 1958, 408);

Ялиця.. знову поволі почала випростуватися, шкрябаючи гілками по глині (Мур., Бук. повість, 1959, 28);

Він підняв руку і, наче пазурами, шкрябав пальцями шибку (Донч., II, 1956, 359).

2. перех. Робити подряпини, чіпляючи чим-небудь гострим, жорстким; дряпати.

Ми побігли кущами. Віти били нас по обличчях, шкрябали, босі ноги підколювалися (Гр., І, 1963, 297);

Потому [Альоша] кинувся назад і швидко почав дзюбати й шкрябати жорстку черінь між скелями (Мик., II, 1957, 180);

На мілині колеса водохода шкрябатимуть дно (Донч., VI, 1967, 68);

Прихилився [Мамай] до закуреної, аж чорної стінки й знічев’я заходився тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 94);

// Зчищати, здирати чимсь гострим що-небудь.

Зігнувшись коло воріт, як злодії, Микита й Настя шкрябають ножами чорні плями на воротах (Вас., І, 1959, 291);

[Надія:] Хіба тобі дітей виховувати?! Палубу! Палубу тобі шкрябати! (Мороз, П’єси, 1959, 321);

// розм. Чухати, дряпати тіло.

Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови… (Коцюб., І, 1956, 450);

Марійка до крові шкрябала тіло (Головко, І, 1957, 90).

3. перех., перен., зневажл. Недбало, абияк писати (літературні твори).

— Поет сатиру шкряба!.. (Сам., 1,1958, 265);

..Я шкрябав вірші і тинявсь по місту (Перв., II, 1958, 104);

Після милих привітань — Настя… до атаки: — Це ж про мене там, у вас, шкрябають писаки (С. Ол., Вибр., 1959, 129);

[Романюк:] Ти чоловік добре грамотний, начитаний, сам шкрябаєш пісні, дивись, голубе, щоб все було культурно (Корн., II, 1955, 196).

4. перех. і без додатка, розм. Мілко, абияк орати.

Хто мав який-небудь шматочок свого поля, сяк-так його шкрябав, засівав (Мирний, IV 1955, 240);

— І як ми ген туди далі, років за десять, у світі й житимемо? Народу ж намножиться. І так тієї землі — ось і в нашій громаді — і по три чвертки на душу немає. Шкрябаєш, шкрябаєш її, сердешну, а того хліба з неї всилу до весни дотягнеш. А тоді що буде? (Головко, II, 1957, 54).

5. перех., перен., розм. Турбувати, непокоїти, дратувати кого-небудь.

Сопкін почував, як щось починало шкрябать його всередині (Вас., І, 1959, 347);

Він якоюсь частинкою своєї совісті відчував свою провину, щось десь шкрябало, але повернутися назад не міг, бо від цього його директорський престиж дещо б запилився (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 92);

Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (Стельмах, І, 1962, 22).

∆ На се́рці (за печі́нку) шкря́бає, безос.— про почуття турботи, неспокою, роздратування тощо, яке кого-небудь охоплює.

Од слів твоїх на серці шкряба (Сос., І, 1957, 415);

На се́рці [на́че] ми́ші шкря́бають див. ми́ша.