шкрябати

ДРАТУВА́ТИ (збуджувати, посилювати в кого-небудь якесь відчуття, почуття), НЕРВУВА́ТИ, РОЗДРАТО́ВУВАТИ розм., ДРАЖНИ́ТИ розм., РОЗДРА́ЖНЮВАТИ розм., ДРАЗНИ́ТИ розм., РОЗДРА́ЗНЮВАТИ розм., РОЗ'Я́ТРЮВАТИ розм., ША́РПАТИ зі сл. душу, серце, нерви і т. ін., розм., ШПИГА́ТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ДЕНЕРВУВА́ТИ зах., ІРИТУВА́ТИ зах. — Док.: роздратува́ти, знервува́ти, рознервува́ти, роздражни́ти, роздразни́ти, роз'ятри́ти, шарпну́ти, шпигну́ти, шпигону́ти, шкрябну́ти, зденервува́ти, зіритува́ти. Тиховичеві не до жартів. Якесь роздратовання обхоплює його, — його все гніває, все дратує (М. Коцюбинський); — І приніс же дідько оту красуню в мій палац! Я вже був забувся про неї, а вона знов роздратувала мене своїми очима (І. Нечуй-Левицький); Його сухувата стриманість дражнила й розпалювала її більше, ніж коли б він пішов назустріч її заграванням (З. Тулуб); Обід, на який вона пішла до спільної їдальні наперекір своїй ранішній постанові, знов роздражнив і рознервував її в високій мірі (І. Франко); Раптом почала находити на них якась неміч, але це ще більше дразнило їх (Н. Кобринська); В хаті не застала (Зоя) нікого. Се її трохи роздразнило (О. Кобилянська); Те, що вона сказала йому правду, ще більше роз'ятрювало його горе (Н. Рибак); Тяжкі муки викликали ще тяжчі думки і, поєднавшись, шарпали і серце і душу Одарчину (Панас Мирний); Весь час він відчував неспокій, і той неспокій шпигав його, гнав додому (Є. Гуцало); Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (М. Стельмах); Студінь і брак хати так мене денервували, що я не міг писати (В. Стефаник); Декотрі теми п. Квітку, як чоловіка нервового, могли б занадто зіритувати (Леся Українка). — Пор. збу́джувати, се́рдити.

ДРЯ́ПАТИ (чіпляти, шкребти чимсь гострим, твердим якусь поверхню, часто залишаючи подряпини), ШКРЯ́БАТИ, ДРЯ́ПАТИСЯ, ДЕ́РТИ розм., ДРА́ТИ розм., СКОРО́ДИТИ розм.; РОЗДРЯ́ПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, ОБДИРА́ТИ (робити глибокі подряпини — перев. на шкірі). — Док.: подря́пати, дряпну́ти, дряпону́ти підсил. удряпну́ти (вдряпну́ти), пошкря́бати, шкрябну́ти, дерну́ти, поскоро́дити, роздря́пати, розде́рти (розідра́ти), обде́рти (обідра́ти). Андрій дряпає гвіздком якісь лінії — вони йдуть вздовж і впоперек і мають показати план заводських будівель (Ю. Яновський); Заходився (Мамай) тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (О. Ільченко); — Не дряпайся, кицько, — відхиляє голову управитель (М. Стельмах); — І що воно в горлі тому? — каже було (матуся). — Неначе там лапою дере собака яка (А. Тесленко); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Марко Вовчок); Степовий будяк роздряпував литки (М. Бажан); Кайдани знову вп'ялися в тіло гострими цвяхами, роздирають шкіру (А. Хижняк); Нога сковзнула по гранчастій брилі, і Галина, не втримавшись на підвіконні, до крові обдерла руку (М. Зарудний). — Пор. обдря́пувати.

ОРА́ТИ (обробляти землю плугом, ралом), ЗО́РЮВАТИ, ЗАО́РЮВАТИ, РОЗО́РЮВАТИ рідше, ПЛУ́ЖИТИ розм.; ДРЯ́ПАТИ зневажл., ШКРЯ́БАТИ розм. (мілко, абияк); ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ) (зі сл. пар, цілина, зяб); ЗЯБЛЮВА́ТИ (орати на зяб). — Док.: ви́орати, поора́ти, зора́ти, розора́ти, подря́пати, підня́ти (підійняти). Ой за гаєм, гаєм, Гаєм зелененьким Там орала дівчинонька Воликом чорненьким (пісня); На згарищах садить (Україна) веселі сади, радісний плуг зорює засмічені й витоптані хижаками ниви (М. Рильський); Цими рисаками дід Євмен першим і заорював поле (М. Стельмах); Сень на совість розорював трактором поле (К. Гордієнко); І ще прийшли двоє хлопців: Гараськів і Трохимів — теж з батогом один, а той — плужити (А. Головко); У міському музеї можна побачити давнє дерев'яне рало, сухе, потріскане, яким колись лубенці дряпали, пушили землю (В. Дарда); Хто мав який-небудь шматочок свого поля, сяк-так його шкрябав, засівав (Панас Мирний); Я теж цілину піднімаю у полі (М. Нагнибіда).

ПИСА́ТИ (графічно передавати на чомусь слова, текст тощо); КРЕ́СЛИТИ, НАКРЕ́СЛЮВАТИ (перев. друкованими літерами); ВИПИ́СУВАТИ (старанно); ВИВО́ДИТИ (перев. із сл. літери, букви — акуратно); МЕРЕ́ЖИТИ (МЕРЕ́ЖАТИ), ВИМЕРЕ́ЖУВАТИ (дрібно, акуратно); ДРЯ́ПАТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм. (нерозбірливо, недбало); БА́ЗГРАТИ зневажл., МАЗАТИ зневажл. (недбало); СТРОЧИ́ТИ (швидко); ЧЕРКА́ТИ розм. (нашвидку, недбало). — Док.: написати, писну́ти, накре́слити, ви́писати, ви́вести, ви́мережити (ви́мережати), надря́пати, нашкря́бати, наба́зграти, настрочи́ти, начерка́ти, черкну́ти. Воронцов дістав аркуш паперу, самописну ручку і наготувався писати (О. Гончар); Креслить він її (назву газети) дуже довго, закреслює і знову креслить (І. Микитенко); Адрес накреслюєм рядки в пошарпані блокноти (І. Гончаренко); Поклали (листа) в конверт — без марки, бо на фронт, — і виписали адресу: номер польової пошти (Ю. Смолич); Рука тремтіла, виводячи на папері літеру за літерою (П. Кочура); Перо моє — пісні мережить (П. Тичина); Згадаю дещо, заспіваю Та й знов мережать захожусь Дрібненько книжечку (Т. Шевченко); — Ти дряпаєш, як курка лапою, — оцінювала мій краснопис Ніна Іванівна (П. Автомонов); Чоловічок.., не відриваючись від паперу, все щось шкрябав, шкрябав пером (О. Гончар); Писар пише, писар маже, так запише, як хто каже (приказка); Збори кінчились. Останні слова Строчив секретар на папері (С. Олійник); Турбай гортав пожовклі сторінки давніх книг і черкав олівцем замітки на аркушиках (І. Волошин).

ПИСА́ТИ (літературний, науковий, музичний і т. ін. твір); СТВО́РЮВАТИ, ТВОРИ́ТИ уроч. (перев. літературний або музичний твір); СПИ́СУВАТИ розм. (втілювати свої задуми у літературний, музичний твір); СКЛАДА́ТИ (перев. вірші, пісні, промови); КОМПОНУВА́ТИ заст. (перев. вірші); ПЛЕСТИ́ розм. (вірші, звичайно погані), БА́ЗГРАТИ зневажл., ДРЯ́ПАТИ зневажл., ШКРЯ́БАТИ зневажл. (перев. про літературні, наукові твори — нашвидку); ЛІПИ́ТИ зневажл. (нашвидку, абияк). — Док.: написа́ти, створи́ти, списа́ти, скла́сти, скомпонува́ти, наба́зграти, надря́пати, нашкря́бати, зліпи́ти. Його оддано в москалі і заслано рядовим в далекий Оренбурзький край та ще й заборонено писати і малювати (Панас Мирний); Звичайно, форма ця нова для мене. Октавами поем я не писав (В. Сосюра); Хто сіє хліб, хто ставить дім, Хто створює поему, — Той буде предком дорогим Нащадкові своєму (М. Рильський); Поки б химерив мудрий дід, Творили б (ми), лежа, епопею, Парили б скрізь понад землею, Та все б гекзаметри плели (Т. Шевченко); — Велика душа в того чоловіка була, що цю книгу списав, бо він розібрав, що й ми люди (Б. Грінченко); — Андрій Іванович, напевне, нову поему складає (А. Кримський); Балабуха.. компонував вірші, хоч і поганенькі, на усякі випадки, з свого життя (І. Нечуй-Левицький); Поет папір вже лапа, Схопив перо і... дряпа! (В. Самійленко); Я шкрябав вірші і тинявсь по місту В компанії патлатих хлопчаків (Л. Первомайський); Буть фурманом — не віршики ліпить (М. Рильський).

СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́) (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил., ШКРО́БАТИ діал. (скребучи, утворювати різкі звуки). — Док.: поскребти́ (пошкребти́), скребну́ти (шкребну́ти), шкрябну́ти, шкрябону́ти підсил. Одна (собака), добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (О. Стороженко); Володька шкребе і чистить Шешеньового коня (Ю. Яновський); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев'яними ложками об миску (Г. Епік).

СКРЕБТИ́СЯ (ШКРЕБТИ́СЯ) (дряпаючи по чому-небудь або зачіпляючи щось, створювати шум), ШКРЯ́БАТИСЯ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил. — Док.: поскребти́ся (пошкребти́ся), шкрябну́ти, шкрябону́ти підсил. В кишенях він завжди носив коробочки з різними жуками, і ті жуки дряпали, шелестіли, скреблися в коробочках (О. Донченко); В миснику шкрябають голодні миші (Мирослав Ірчан).

ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́), ЧУХМА́РИТИ розм., СКРОМА́ДИТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ЧЕРСА́ТИ діал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). — Док.: почу́хати, скребну́ти (шкребну́ти), почухма́рити, поскрома́дити, шкрябну́ти, черсну́ти, дряпнути. Микола зітхнув, покрутив кудлатою головою й став її чухати (Лесь Мартович); Люди слухають похнюпившись. Інші — потилицю скребуть... (Панас Мирний); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, чихнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою (П. Панч); Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив (Панас Мирний); Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови (М. Коцюбинський).