шкура

ШКУ́РА, и, ж.

1. Зовнішній покрив тіла тварини.

Гнідко струснув шкурою, сіпнув і повагом пішов шляхом (Панас Мирний);

Гнат Щербина, казали люди, своєю лапатою рукою крізь шкуру безпомилково відчував силу і кров скотини (М. Стельмах);

* Образно. Босфор аж затрясся, бо зроду не чув Козацького плачу; застогнав широкий І шкурою, сірий бугай, стрепенув (Т. Шевченко);

Жито зітхає восковою хвилею, котить по своїй шкурі швидку шумливу тінь (Є. Гуцало);

// Такий покрив (перев. із шерстю), знятий із убитої тварини.

Надумалось воно [ягня] все стадо насмішити: У вовчу шкуру одяглось (Л. Глібов);

На низькому помості з дощок, прикрившись звірячими шкурами, лежало кілька чоловік (С. Скляренко);

На яблунях висять свіжозідрані бичачі шкури (Григорій Тютюнник);

В лоно широкого моря полинувши, світла богиня Із глибини принесла нам чотири тюленячі шкури (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

– А ти вмієш обробляти шкури на хутро? – спитав поет (З. Тулуб);

Дужі кожум'яки сиділи під дашками ґанків на вулицях і м'яли своїми міцними руками волові шкури (О. Довженко);

Родина Олесі не зважала на пахощі сирої і квашеної шкури та дубового квасу (М. Стельмах).

2. Матеріал, одержаний шляхом хімічної і механічної обробки шкіри деяких тварин (перев. позбавлений шерсті).

Як було іде [Юрко] селом у неділю, то випростується сміливо та хвацько, ноги витягує, мов струни, шпорами брязкає, солдатська шапочка на голові, рейтузи обшиті шкурою (П. Куліш);

Жінки-носійки підіймають на голову чемодани з жовтої шкури (М. Коцюбинський);

За довгі роки війни він зрідка брався за своє старе ремесло, щоб виготувати собі й сусідам шкури .. на взуття (М. Стельмах).

3. розм. Шкіряний покрив тіла людини; шкіра.

Його [Івана] шкура зчорніла та обліпила кості, очі запались ще глибше (М. Коцюбинський);

Роман підводився з огню .. Почорніла голова й руки, .. а з їх висіла обгоріла шкура... (Б. Грінченко);

Я встиг призвичаїтися до нового хазяїна і його команди, що складалася з людей усіх можливих відтінків шкур і душ (Ю. Яновський).

4. перен., вульг. Людина, що дбає лише про свої інтереси.

[Вантажник:] Тепер народ теж пішов... шкура. Тут один приїздив, ох, і шкура, видать... (І. Микитенко);

Дізнавшись про цю зраду, хлопці вирішили “дати Федькові бобу”. Очевидно, так би й зробили, коли б Свербик не пронюхав небезпеки і не зник з горизонту зовсім. – Шкура, – оцінив його вчинок Максим (М. Ю. Тарновський);

// Груба, жорстока людина; людина, здатна на низькі, ганебні вчинки, на зраду.

– Випив раз, випив удруге... Ну, а останній раз .. здибалась мені ота поліцейська шкура, отой курокрад Гунька (Д. Бедзик);

– Він, шкура, навмисне заставив нас у воді талапатися, хотів перевірити, на що ми здатні (М. Ю. Тарновський);

// Уживається як лайливе слово.

– Ви ж самі давали йому руку цілувати, – сказала Христя., – Докажи, шкур-р-о! докажи, сучко! – гукнула пані, ухопивши Христю за коси (Панас Мирний);

– Вовча шкуро! Як дам тобі по голові, дак три дні голови шукатимеш (Ганна Барвінок);

[Стефан (зразу сердито починає ходити по камері, бубонить):] Собаки! Думали – мовчатиму, ні, не на того напали! Шкури (С. Васильченко);

А ви що ж, продаєте своїх? Ах ви, шкури! (Ю. Смолич).

5. розм. Зовнішня оболонка плода рослини.

Варвара розрізала великого з тонкою рябою шкурою кавуна (В. Козаченко).

△ (1) В шку́ру чию, кого – уживається як побажання комусь побувати в чиєму-небудь стані.

– Що я тепер у зведення напишу? Вас би в мою шкуру (Григорій Тютюнник);

(2) Чо́ртова шку́ра – те саме, що Чо́ртова шкі́ра (див. шкі́ра).

Під комірчиною стояв верстат, а біля нього в старому танкістському комбінезоні з “чортової шкури” – хазяїн з виструганою рейкою в руках (М. Рудь).

◇ Аж із шку́ри вибива́тися див. вибива́тися;

[Аж] із шку́ри (зі шкі́ри) лі́зти (вила́зити, рідше вилу́зуватися і т. ін.) див. лі́зти;

(3) Аж [і] шку́ра гово́рить на кому – хто-небудь надзвичайно жвавий, енергійний або балакучий.

На йому [ньому] й шкура говорила, такий балакучий (Панас Мирний);

(4) Аж по́за шку́рою подра́ло (д) див. поде́рти;

[Аж] сні́гом си́пле за шку́ру див. си́пати;

(5) Аж шку́ра [на голові́] боли́ть:

а) (зі сл. їсти) дуже хочеться.

Нехай, мабуть, ті, в кого діти плачуть, ідуть додому, а всі інші лишаються нехай. Підвелося кілька. Діти й не плачуть, може, та їсти либонь аж шкура болить. Це ж коли той обід був (А. Головко);

[Оришка:] Змерз!.. Аж посинів. [Антон:] Та й змерз, і їсти, аж шкура болить! (М. Старицький);

б) дуже, нестерпно.

[Петро:] Їсти хочеться, аж шкура болить (Панас Мирний);

в) (від чого) дуже страждати.

– Вже од голоду аж шкура болить, – подумав Кайдаш і зайшов у шинок (І. Нечуй-Левицький);

– А тут аж шкура на голові болить від тих думок (М. Коцюбинський);

(6) [Аж] шку́ра ре́пає / ре́пне в кого, на кому – чому. – хто-небудь дуже товстий або щось дуже товсте.

На ньому шапка кудлата була збита на потилицю, пика червона, ось-ось, здавалося, репне на ній шкура (А. Головко);

(7) Аж шку́ра тріщи́ть – з великим завзяттям, напруженням; самовіддано.

– Я й сама була невісткою, мене не милували! Аж шкура тріщала – робила (І. Карпенко-Карий);

– Вони вам встановлять такі ціни, що й штанів позбудетесь, – знову підсміюється Бараболя. – Піддобрились орендою, а дядьки вже й вуха розвісили: впряглись у господарство, аж шкура тріщить (М. Стельмах);

(8) Аж шку́ра тру́ситься у кого і без дод. – хто-небудь має сильне бажання до чогось.

Додав ще Лисенко-Вовчура, – Усякого лютість скажена пройма, До бійки аж труситься шкура... (М. Старицький);

[Ївга:] Як почую, що сталося щось, то так хочеться довідатись, – аж шкура труситься (Б. Грінченко);

(9) [Аж] шку́ра (шкі́ра) те́рпне у кого, на кому і без дод. – кого-небудь охоплює почуття великого страху.

[Рябина:] Пробував бити [жінку], та сам такого облизня спіймав, що й досі шкура терпне (І. Франко);

– Василю, не дуже мені подобаються ті твої нічні мандри. Як подумаю, що з тобою може щось статись, то аж шкіра терпне на мені (Ірина Вільде);

Болі́ти (уболіва́ти, пережива́ти і т. ін.) за свою́ (вла́сну) шку́ру див. болі́ти²;

Вла́зити (вліза́ти) / влі́зти в шку́ру див. вла́зити;

(10) Влі́зти в ове́чу шку́ру (д) див. надяга́ти;

Вовк в ове́чій шку́рі див. вовк;

(11) В одну́ шку́ру – настирливо, невідступно, дуже вимогливо.

Оришці треба на грядках полоти. Як на те Чіпка розвередувався: “Їсти, та й їсти, бабо!”. В одну шкуру: “їсти” (Панас Мирний);

– Минуло Різдво. Я й наполягла – женись! Він одбалакуваться давай: “Я й не нагулявся ще, і сяк і так”, а я в одну шкуру: “Женись, женись, мій синочку!” (А. Тесленко);

Хоч Коржиха і умовляла своїх гостей .. почекати, поки в печі розтопить і щось нашвидкуруч зготовить поснідати, .. але Гармашиха затялась в одну шкуру іти мерщій (А. Головко);

(12) В [свою́] шку́ру не пото́впиться – дуже товстий.

Я б радніший мовчати, але ми пухнемо з голоду, а він [пан] такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (І. Нечуй-Левицький);

Дба́ти (ду́мати) [ті́льки] про свою́ шку́ру див. дба́ти;

(13) Де́рти оста́нню шку́ру (д) див. де́рти;

Де́рти [оста́нню] шку́ру (шкі́ру, три шку́ри, сім шкур) див. де́рти;

(14) Де́рти по три шку́ри (д) див. де́рти;

(15) Де́рти сім шкур (д) див. де́рти;

(16) Де́рти три шку́ри (д) див. де́рти;

Діли́ти шку́ру невби́того ведме́дя див. діли́ти;

Зали́ти (залля́ти, нали́ти) / залива́ти са́ла за (по́за) шку́ру (шкі́ру) див. залива́ти;

Здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) див. здира́ти;

Із (з) шку́ри пну́тися див. п'ясти́ся;

Моро́зом подра́ло по шку́рі див. поде́рти;

Моро́зом проде́рло по шку́рі (шкі́рі) див. продира́ти;

На воло́вій шку́рі не списа́в би див. спи́сувати;

Надяга́ти (надіва́ти, натяга́ти і т. ін.) / надягну́ти (наді́ти, надягти́, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру <�Вліза́ти / влі́зти в ове́чу шку́ру> див. надяга́ти;

(17) На свої́й (вла́сній) шку́рі (шкі́рі, рідше спи́ні), зі сл. відчути, звідати і т. ін. – сам, особисто, на практиці.

То було слово самого життя; слово чоловіка, котрий не тільки бачив лихо, а й на своїй шкурі звідав його (Панас Мирний);

– Та що мені Вам про це розказувати, як Ви самі добре знаєте, на своїй спині усе .. звідали? (Панас Мирний);

Шевченко, що на своїй спині спробував сваволю дикого панства, .. до глибини серця ненавидів поміщиків (М. Рильський);

– Це фігура потужна. Ферзь .. – фігура всевладна і всемогутня, як і всяка жінка, це ви відчули на своїй шкірі... (Григір Тютюнник);

Не вто́впиться (не пото́впиться) в две́рі (в [свою́] шку́ру) див. вто́впитися;

(18) Ні шку́ри ні ше́рсті – зовсім нічого.

– Обібрали діти Мотрю. Не оставили ні шкури ні шерсті (Сл. В. Ужченка);

Обби́ти / оббива́ти шку́ру див. оббива́ти;

Обідра́ти / обдира́ти шку́ру див. обдира́ти;

Облупи́ти шку́ру див. облу́плювати;

Пожи́ти в шку́рі див. пожи́ти¹;

По́за шку́рою (по шку́рі) подра́ло див. поде́рти;

Поспуска́ти шку́ру див. поспуска́ти;

Потерпа́ти за свою́ шку́ру див. потерпа́ти;

Поши́тися в соба́чу шку́ру див. поши́тися²;

(19) Прода́жна шку́ра, зневажл. – той, хто зраджує кого-, що-небудь.

– А ти їх [поранених], видно, сюди [в тюрму] спровадив? – Блиснув вороже Сашко. – Та вже куди не спровадив... – зам'явся староста .. – Шкура продажна, – буркнув Коваль (Ю. Збанацький);

– Коли ж з'явиться між вами яка продажна шкура – з димом усе його кодло пустіть, як пустили ми вашого старосту, – показав [Дмитро] на стовп вогню, що підводився на світанні (М. Стельмах);

Рва́тися з шкі́ри (шку́ри, си́ли і т. ін.) див. рва́тися;

Рятува́ти свою́ шку́ру див. рятува́ти;

(20) Сама́ шку́ра та ко́сті (д) див. кі́стка;

[Самі́ (ті́льки)] кістки́ та шкі́ра (шку́ра) див. кі́стка;

Списа́ти / спи́сувати спи́ну (шку́ру, шкі́ру) див. спи́сувати;

(21) Списа́ти шку́ру вздовж і впо́перек (д) див. спи́сувати;

Спусти́ти шку́ру (шкі́ру, сім шкур і т. ін.) див. спуска́ти;

Тремті́ти (труси́тися) за свою́ (вла́сну) шку́ру див. тремті́ти;

Тягти́ (тягну́ти) шку́ру див. тягти́;

(22) У шку́рі чиїй, кого, зі сл. жити, бути і т. ін. – у становищі кого-небудь; як хтось інший.

– Хай і вони [поміщики] в нашій шкурі поживуть! – вирвалось у Григорія Волошина (М. Стельмах);

– Повезло, тобі, Василю. Повезло .. Був би оце тепер у моїй шкурі. Адже Савенко казав, що й ти в поліцію збирався (С. Журахович);

Я уявив собі самого себе в шкурі співробітника “Лихої години”, в роздертих калошах і то під час такого глибокого снігу (В. Самійленко);

Хто ніколи не був у шкурі літературного конокрада, чи, як його по-вченому називають, плагіатора, тому важко сказати, що діється в душі злодія, коли той переписує чужий твір (з газ.);

У шку́ру.

– Послано тебе орати, так ори. – Ти розумний вказувати, а попробуй сам. – А ти що хочеш, щоб плуг сам орав, а ти тільки штани підсмикував? Що я тепер у зведення напишу? Вас би в мою шкуру (Григорій Тютюнник);

Хоч із шку́ри ви́лізь див. вила́зити;

(23) Хо́чу (хо́чуть, хо́четься і т. ін.) ї́сти, [аж] шку́ра тріщи́ть, безос. – про сильне почуття голоду.

– Мамо, давайте хоч шматок сала та хліба! Їсти так хочу, що аж шкура тріщить (І. Нечуй-Левицький);

– Шкура тріщить – їсти хочеться (А. Головко);

(24) Шку́ра та ко́сті (д) див. кі́стка.