шкура

ШКУРА, и, ж.

1. Зовнішній покрив тіла тварини.

Гнідко струснув шкурою, сіпнув і повагом пішов шляхом (Мирний, IV, 1955, 310);

Гнат Щербина, казали люди, своєю лапатою рукою крізь шкуру безпомилково відчував силу і кров скотини (Стельмах, І. 1962, 69);

*Образно. Босфор аж затрясся, бо зроду не чув Козацького плачу; застогнав широкий 1 шкурою, сірий бугай, стрепенув (Шевч., І, 1963, 197);

Жито зітхає восковою хвилею, котить по своїй шкурі швидку шумливу тінь (Гуц., Скупана.., 1965, 87);

// Такий покрив (перев. з шерстю), знятий з убитої тварини.

Надумалось воно [ягня] все стадо насмішити: У вовчу шкуру одяглось (Гл., Вибр., 1951, 121);

На низькому помості з дощок, прикрившись звірячими шкурами, лежало кілька чоловік (Скл., Святослав, 1959, 8);

На яблунях висять свіжозідрані бичачі шкури (Тют., Вир, 1964, 328);

В лоно широкого моря полинувши, світла богиня Із глибини принесла нам чотири тюленячі шкури (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963,84);

— А ти вмієш обробляти шкури на хутро? — спитав поет (Тулуб, В степу.., 1964, 201);

Дужі кожум’яки сиділи під дашками ганків на вулицях і м’яли своїми міцними руками волові шкури (Довж., І, 1958, 227);

Родина Олесі не зважала на пахощі сирої і квашеної шкури та дубового квасу (Стельмах, II, 1962, 114).

∆ Вовк в ове́чій шку́рі див. вовк;

Діли́ти шку́ру невби́того ведме́дя див. діли́ти.

2. Матеріал, одержаний шляхом хімічної і механічної обробки шкіри деяких тварин (перев. позбавлений шерсті).

Як було іде [Юрко] селом у неділю, то випростується сміливо та хвацька, ноги витягує, мов струни, шпорами брязкає, солдатська шапочка на голові, рейтузи обшиті шкурою (П. Куліш, Вибр., 1969, 289);

Жінки-носійки підіймають на голову чемодани з жовтої шкури (Коцюб., II, 1955, 412);

За довгі роки війни він зрідка брався за своє старе ремесло, щоб виготувати собі й сусідам шкури.. на взуття (Стельмах, II. 1962, 117).

Чо́ртова шку́ра — те саме, що Чо́ртова шкі́ра ( див. шкі́ра).

Під комірчиною стояв верстат, а біля нього в старому танкістському комбінезоні з "чортової шкури" — хазяїн з виструганою рейкою в руках (Рудь, Гомін.., 1959, 23).

3. розм. Шкіряний покрив тіла людини; шкіра.

Його [Івана] шкура зчорніла та обліпила кості, очі запались ще глибше (Коцюб., II, 1955, 343);

Роман підводився з огню.. Почорніла голова й руки, ..а з їх висіла обгоріла шкура… (Гр., II, 1963, 306);

Я встиг призвичаїтися до нового хазяїна і його команди, що складалася з людей усіх можливих відтінків шкур і душ (Ю. Янов., II, 1958, 84).

∆ [Аж] моро́з (морозе́ць, хо́лод) пробіга́є (пробі́г) по шку́рі див. пробіга́ти;

Аж шку́ра боли́ть див. болі́ти¹;

Аж шку́ра гори́ть (тріщи́ть, тру́ситься і т. ін.) — Те саме, що Аж жи́жки́ трясу́ться (тру́сяться, труси́лися, затруси́лися, задрижа́ли) ( див. жи́жки́).

[Івга:] Як почую, що сталося щось, то так хочеться довідатись,— аж шкура труситься (Гр., II, 1963, 535);

[Аж] шку́ра ре́пає (ре́пне) в кого, на кому — чому — хтось дуже товстий.

Да ньому шапка кудлата була збита на потилицю, пика червона, ось-ось, здавалося, репне на ній шкура (Головко, II, 1957, 133);

Бу́ти (перебува́ти, жи́ти, пожи́ти і т. ін.) в шку́рі чиїй, якій — бути в чиєму-небудь або якому-небудь стані (перев. поганому, незавидному) якийсь час.

Я уявив собі самого себе в шкурі співробітника "Лихої години", в роздертих калошах і то під час такого глибокого снігу (Сам., II, 1958, 261);

— Хай і вони [поміщики] в нашій шкурі поживуть! —вирвалось у Григорія Волошина (Стельмах, І, 1962,369);

Вила́зити (ви́лізти) із шку́ри див. вила́зити;

Вилу́зуватися (вилуза́тися) із шку́ри див. вилу́зуватися;

Випробо́вувати (ви́пробувати, відчува́ти, відчу́ти і т. ін.) на свої́й (на вла́сній) шку́рі — переконуватися в чому-небудь на власному досвіді.

— Я, як режисер майбутньої картини, і він — автор сценарію,— показав Сев рукою в мій бік, — і Богдан, що подав нам тему, на своїй шкурі випробувавши її,— всі ми разом з’ясуємо наші погляди (Ю. Янов., II, 1958, 79);

Гітлерівська Німеччина, що віроломно напала на Радянський Союз, на власній шкурі відчула, яка велика сила і міць Радянської держави (Рад. Укр., 13.IX 1946, 3);

Відрива́ти (відірва́ти і т. ін.) з шку́рою — те саме, що Відрива́ти (відірва́ти і т. ін.) з м’я́сом ( див. мя́со);

Відчува́ти (чу́ти і т. ін.) [всіє́ю своє́ю] шку́рою — те саме, що Відчува́ти (чу́ти і т. ін.) [всіє́ю своєю] шкі́рою ( див. шкі́ра);

Вла́зити (влі́зти) в шку́ру див. вла́зити;

В [свою́] шку́ру не пото́впиться— дуже товстий.

Я б радніший мовчати, але ми пухнемо з голоду, а він [пан] такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (Н.-Лев., II, 1956, 167);

В шку́ру чию кого — уживається як побажання комусь побувати в чиєму-небудь стані.

— Що я тепер у зведення напишу? Вас би в мою шкуру (Тют., Вир, 1964, 14);

Де́рти (дра́ти) шку́ру (по три шку́ри) див. де́рти;

Де́рти оста́нню шку́ру див. оста́нній;

Зазнава́ти (зазна́ти, зві́дати і т. ін.) на свої́й (на вла́сній) шку́рі — те саме, що Зна́ти, почо́му ківш ли́ха ( див. лихо¹).

Петро ділився з ним своєю працею… То було слово самого життя; слово чоловіка, котрий не тілько бачив лихо, а й на своїй шкурі звідав його (Мирний, І, 1954, 353);

Зала́зити (залі́зти) в шку́ру див. зала́зити 1;

Залива́ти (зали́ти, залля́ти, налива́ти, нали́ти, налля́ти) за шку́ру са́ла див. залива́ти, налива́ти;

[Затина́тися, затя́тися] в одну́ шку́ру — уперто не погоджуватися з чим-небудь; упиратися.

Всі [кріпаки] в одну шкуру затялися: — Не хочемо наділів! До слушного часу підождемо!.. (Мирний, IV, 1955, 239);

Минуло різдво. Я й наполягла — женись! Він одбалакуваться давай: "Я й не нагулявся ще, і сяк, і так",— а я в одну шкуру: "Женись, женись, мій синочку!.." (Тесл., З книги життя, 1949, 22);

Здира́ти (зідра́ти, зде́рти, зніма́ти, зня́ти, здійма́ти, здійня́ти, злупи́ти, стяга́ти, стя́гувати, стягну́ти, стягти́, лупи́ти, облупи́ти і т. ін.) шку́ру (три шку́ри, сім шкур, деся́ту шку́ру і т. ін.):

а) нещадно визискувати, експлуатувати кого-небудь,. брати надмірну плату, ціну.

Все думав: "Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, боже, здоров’я,— жартуючи й шкуру здійме!" (Мирний, IV, 1955, 227);

— Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (Коцюб., II, 1955, 55);

Вони [українські поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (Цюпа, Україна.., 1960, 31);

Любив Комар замість однієї дві шкури з людини стягти (Ковінька, Кутя..,1960, 29);

Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (Загреб., Диво, 1968, 401);

б) нещадно, сильно бити когось.

— До самого поліцмейстера доставлю! Облупе шкуру на тобі! (Мирний, V, 1965, 293);

[Івга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий!.. [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере, коли що теє… (Гр., II, 1963, 561);

Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Тют., Вир, 1964, 160);

Із (з) шку́ри пну́тися — те саме, що Вила́зити із шку́ри ( див. вила́зити).

— В мене таке враження, що він вирішив всю війну відсидітись в таборі,— сказав Лагутін.. — З шкури пнеться, аби тільки місця тут не втратити (Гончар, Людина.., 1960, 66);

Лі́зти з шку́ри див. лі́зти;

Моро́з іде́ (ішо́в, пішо́в, подира́є і т. ін.) поза́ шку́рою див. моро́з;

Моро́зом подра́ло по шку́рі див. поде́рти;

Моро́зом проде́рло по шку́рі див. продира́ти;

Надіва́ти (наді́ти, натяга́ти, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру; Змі́нювати (зміни́ти) во́вчу шку́ру на ове́чу — те саме, що Надяга́ти (надягну́ти, надягти́) ове́чу шку́ру ( див. надяга́ти).

— Сірі вовчики, наділи овечу шкуру та такі тихі стали… (Мирний, III, 1954, 308);

Надяга́ти (надягну́ти, надягти́) ове́чу шку́ру див. надяга́ти;

На́шим (йо́го, її́ і т. ін.) са́лом та по наші́й (йо́го, її́ і т. ін.) шку́рі див. са́ло;

Пожи́ти в шку́рі див. пожи́ти¹;

Поза́ шку́рою (по шку́рі) подра́ло див. поде́рти;

Поспуска́ти шку́ру див. поспуска́ти;

Потерпа́ти за свою́ шку́ру — боятися за своє життя;

Рятува́ти свою́ (вла́сну) шку́ру — рятувати своє життя.

— Та він що, з місяця впав? Інші поміщики, навпаки, тікають тепер із своїх маєтків, шкуру свою рятуючи. А він сам на рожен лізе (Головко, А. Гармаш, 1971, 281);

— А де ж ти поділася? — винувато мовив старий, бо, тікаючи з майдану, чув, як гукала йому вслід Наталка. — А то ви не чули? Свою шкуру мерщій рятувати, а мене там хай хоч і бомбою рознесе (Гончар, II, 1959, 217);

Сні́гом си́пле за шку́ру див. си́пати;

Спуска́ти (спусти́ти, спи́сувати, списа́ти) шку́ру (три шку́ри і т. ін.) — дуже бити, карати за що-но-будь.

— Гляди ж мені, Семене, коли програєш — шкуру спущу! (Шиян, Баланда, 1957, 137);

— Але я колись таки спишу твою шкуру вздовж і впоперек! — у жовтих очах [Терентія] густішає злоба (Стельмах, І, 1962, 313);

Так шку́ра й закипи́ть див. закипа́ти;

Ті́льки (лиш, сама́) шку́ра та кі́стки; Одні́ (самі́, тільки́) кістки́ та шку́ра див. кі́стка́;

Тремті́ти за свою́ (вла́сну) шку́ру див. тремті́ти;

Труси́тися за [свою́] шку́ру див. труси́тися;

Уболіва́ти (болі́ти, боя́тися і т. ін.) за свою́ (вла́сну) шку́ру — те саме, що Тремті́ти за свою́ (вла́сну) шку́ру ( див. тремті́ти).

[Степан:] Не маєш права мене обзивати боягузом. [П р о к і п:] Брешеш, маю право. Маю, бо не за свою шкуру, а за всіх уболіваю (Корн., II, 1955, 120);

— Хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє!.. (Тют., Вир, 1964, 77).

, Дмитро нарешті затримав погляд на батьковому обличчі, спитав вимогливо: — Чого ви не покликали— мене на весілля? ..Боялися за свою шкуру, так? (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 297);

— Ти за свою шкуру не переживай, вона у тебе товста (Голов., Тополя.., 1965, 12);

Шку́ра та ко́сті — те саме, що Ті́льки шку́ра та кістки́ ( див. кі́стка).

От назбиралися прохані гості. Блідні, намучені — шкура та кості. Всіх багатир до комори веде; Сперлась принишкла, напружено жде Хліба сірома — і боса і гола (Граб., І, 1959, 240);

Шку́ра те́рпне див. те́рпнути.

4. перен., вульг. Людина, що дбає лише про свої інтереси.

[Вантажник:] Тепер народ теж пішов… шкура. Тут один приїздив, ох, і шкура, видать… (Мик., І, 1957, 43);

Дізнавшись про цю зраду, хлопці вирішили "дати Федькові бобу". Очевидно, так би й зробили, коли б Свербик не пронюхав небезпеки і не зник з горизонту зовсім.— Шкура,— оцінив його вчинок Максим (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 238);

// Груба, жорстока людина; людина, здатна на низькі, ганебні вчинки, на зраду.

— Випив раз, випив удруге… Ну, а останній раз.. здибалась мені ота поліцейська шкура, отой курокрад Гунька (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 136);

— Він, шкура, навмисне заставив нас у воді талапатися, хотів перевірити, на що ми здатні (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 111);

// Уживається як лайливе слово.

— Ви ж самі давали йому руку цілувати,— сказала Христя., — Докажи, шкур-р-о! докажи, сучко! — гукнула пані, ухопивши Христю за коси (Мирний, III, 1954, 253);

— Вовча шкуро! Як дам тобі по голові, дак три дні голови шукатимеш (Барв., Опов.., 1902, 455);

[Стефан (зразу сердито починає ходити по камері, бубонить):] Собаки! Думали — мовчатиму, ти, не на того напали! Шкури! (Вас., III, 1960, 295);

А ви що ж, продаєте своїх? Ах ви, шкури! (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 48).

∆ Прода́жна шку́ра — зрадник, запроданець.

Махно і Петлюра — продажна шкура (Укр.. пріїсл.., 1955, 341).

5. розм. Зовнішня оболонка плода рослини.

Варвара розрізала великого з тонкою рябою шкурою кавуна (Коз., Нові Потоки, 1948, 104).