шкура

аж із шку́ри вибива́тися. Дуже напружуватися, надриватися. Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Панас Мирний).

аж (і) шку́ра гово́рить на кому. Хто-небудь надзвичайно жвавий, енергійний або балакучий. На йому (ньому) й шкура говорила, такий балакучий (Панас Мирний).

(аж) сні́гом си́пле за шку́ру, безос. У кого-небудь з’являється неприємне відчуття холоду від страху, тривоги, хвороби і т. ін. Так аж снігом сипле за шкуру (М. Номис).

аж шку́ра боли́ть. 1. зі сл. ї́сти. Дуже хочеться. Нехай, мабуть, ті, в кого діти плачуть, ідуть додому, а всі інші лишаються нехай. Підвелося кілька. Діти й не плачуть, може, та їсти либонь аж шкура болить. Це ж коли той обід був (А. Головко); (Оришка:) Змерз!.. Аж посинів. (Антон:) Та й змерз, і їсти, аж шкура болить! (М. Старицький); // Дуже, нестерпно. (Петро:) Їсти хочеться, аж шкура болить (Панас Мирний). 2. від чого. Дуже страждати. — Вже од голоду аж шкура болить,— подумав Кайдаш і зайшов у шинок (І. Нечуй-Левицький). аж шку́ра на голові́ боли́ть. — А тут аж шкура на голові болить від тих думок (М. Коцюбинський).

(аж) шку́ра ре́пає / ре́пне в кого, на кому—чому. Хто-небудь дуже товстий або щось дуже товсте. На ньому шапка кудлата була збита на потилицю, пика червона, ось-ось, здавалося, репне на ній шкура (А. Головко).

аж шку́ра тріщи́ть. З великим завзяттям, напруженням; самовіддано. — Я й сама була невісткою, мене не милували! Аж шкура тріщала — робила (І. Карпенко-Карий); — Вони вам встановлять такі ціни, що й штанів позбудетесь,— знову підсміюється Бараболя.— Піддобрились орендою, а дядьки вже й вуха розвісили: впряглись у господарство, аж шкура тріщить (М. Стельмах).

аж шку́ра тру́ситься у кого і без додатка. Хто-небудь має сильне бажання до чогось. Додав ще Лисенко-Вовчура,— Усякого лютість скажена пройма, До бійки аж труситься шкура… (М. Старицький); (Ївга:) Як почую, що сталося щось, то так хочеться довідатись,— аж шкура труситься (Б. Грінченко).

(аж) шку́ра (шкі́ра) те́рпне у кого, на кому і без додатка. Кого-небудь охоплює почуття великого страху. (Рябина:) Пробував бити (жінку), та сам такого облизня спіймав, що й досі шкура терпне (І. Франко); — Василю, не дуже мені подобаються ті твої нічні мандри. Як подумаю, що з тобою може щось статись, то аж шкіра терпне на мені (Ірина Вільде).

болі́ти (уболіва́ти, пережива́ти і т. ін.) за свою́ шку́ру. Дбати лише про особисті інтереси, про себе, перев. нехтуючи інтересами інших людей. — Хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє! (Григорій Тютюнник); — Ти за свою шкуру не переживай (С. Голованівський).

вла́зити (вліза́ти) / влі́зти в шку́ру чию, кого. Ставати ким-небудь, виконувати чиїсь обов’язки, функції. Мені випадало бути шпигуном. Правду кажучи,— малоприємна річ. Але діло — є діло. Треба було влазити і в таку шкуру (Ю. Яновський); Портрет сучасного героя треба писати, не влізаючи в його шкуру і не говорячи його часом косноязичною (недорікуватою) мовою (О. Довженко).

вовк в ове́чій шку́рі. Лицемірна людина, яка під маскою доброзичливості приховує злі наміри. (Юліан:) Ти (Кузьма) мусиш буть богобоязним, тихим і смирним, як ягня, щоб не довідавсь хто, що ми вовки в овечій шкурі (І. Карпенко-Карий).

в одну́ шку́ру. Настирливо, невідступно, дуже вимогливо. Оришці треба на грядках полоти. Як на те Чіпка розвередувався: “Їсти, та й їсти, бабо!”. В одну шкуру: “їсти” (Панас Мирний); — Минуло Різдво. Я й наполягла — женись! Він одбалакуваться давай: “Я й не нагулявся ще, і сяк і так”, а я в одну шкуру: “Женись, женись, мій синочку!”.. (А. Тесленко); Хоч Коржиха і умовляла своїх гостей .. почекати, поки в печі розтопить і щось нашвидкуруч зготовить поснідати, .. але Гармашиха затялась в одну шкуру іти мерщій (А. Головко).

дба́ти (ті́льки) про свою́ шку́ру. Намагатися робити що-небудь лише для себе; піклуватися про власні інтереси. — На кого не глянеш — усяке, мов звіряка, про свою тільки шкуру .. дбає (П. Куліш).

де́рти шку́ру (шкі́ру) з кого. 1. Бити, карати кого-небудь. Кого слова не беруть, з того шкуру деруть (Укр.. присл..); — А якби й загубив (ножа), то що? — лукаво задирався хлопець.— Я би з тебе тоді шкуру пасами на гамани дер би!.. От що (О. Гончар). 2. Оббирати, жорстоко експлуатувати кого-небудь. — Чого ж він, Дарино, шкуру дере з людей? Де це видано, за карбованець брати карбованець проценту? (М. Стельмах); — Я тут знаю одного панка, — сказав Микита.— Він дере з людей шкіру так, як липову кору (Казки Буковини..). де́рти оста́нню шку́ру. — Отсе так! — загула громада: — Коли чоловікові біда, так з нього останню шкуру дери! (Г. Квітка-Основ’яненко). де́рти (по) три шку́ри. — А млин паровий наш же, незаможницький, компанією в оренду собі взяв (Матюха).., а тепер і дере з бідного по три шкури за помол (А. Головко). де́рти сім шкур. Ксьондзи і монахи закликали уярмлений народ до смирення.., а колонізатори дерли з нього сім шкур (П. Козланюк).

діли́ти шку́ру невби́того ведме́дя. Планувати, заздалегідь розподіляючи те, чого ще немає; розпоряджатися чимсь ще не досягнутим. От уже невгамовна людська натура,— навкруги колючий дріт.., кулемети.., а вони споряться між собою й ділять шкуру невбитого ведмедя (Ю. Яновський). діли́ти зві́ра, яко́го ще не вби́ли. Довго збиралась Русь — кувала зброю, думала, ділила звіра, якого ще не вбили.., нарешті, рушила в похід у Поле, виявилося, що половини князів нема (В. Шевчук).

зали́ти (залля́ти, нали́ти) са́ла за (по́за) шку́ру кому і без додатка. Завдати кому-небудь великого горя, страждань, дуже дошкулити комусь. — Та всі вони, всі йому за шкуру сала залили!.. Всі ці мужлаї кляті! (Б. Грінченко); — Ще вона мало натерпілася від тих панів, ще вони мало залляли їй сала за шкуру за часів панщизняних?! (М. Коцюбинський); — Хі! І чого вони такі люті, оці грубані? — спитала стривожено Печериця.— А біс їх знає...— здвигнув Гриб плечима.— Видно, хтось налив їм сала за шкуру, чи що (П. Козланюк); Та вже ніхто такого поза шкуру сала не залляв, як ті прокляті офіцери. От уже намучили народ! (Нар. опов.).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони (поміщики) здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони (багачі) на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього (багатія) селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!” (Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски (землі) (У. Самчук). 2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); (Ївга:) Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! (Мусій:) Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

із шку́ри лі́зти (рідше вила́зити). 1. Докладати великих, надмірних зусиль для досягнення чого-небудь; дуже важко працювати, дуже старатися і т. ін. Сокіл не любив відставати. Побачивши поперед себе коня, із шкури ліз, аби порівнятися, випередити, іти тільки першим (Д. Міщенко); Він справді зі шкури ліз та старався…. І до сходу сонця приправив таки своїх пасажирів до табору (І. Головченко і О. Мусієнко); Він уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити (Панас Мирний); Той із шкури лізе, та голодний сидить, а той і пальцем не кивне, та кабаком діло живе (А. Тесленко); — Чи не уявляєте ви мене одним з тих йолопів, що .. з головою навантажуються працею, лізуть із шкури, щоб висунутись, заробити грошей, одне слово — досягти становища й заможності, як тепер кажуть? (В. Підмогильний). лі́зти із шкі́ри. — Батьки, будучи самі малописьменними, з шкіри лізли, щоб дати нам, дітям, якесь ремесло в руки… Шматок хліба… (П. Інгульський). вила́зити з шкі́ри. Всі рвуться, вилазять з шкіри, аби скінчити роботу до 1-го (М. Коцюбинський). 2. Запопадливо вислужуватися перед ким-небудь, догоджати комусь. Посилав своїх лакуз, і ті з шкури вилазили, щоб виправдати і возвеличити образ свого брістольського господаря (М. Стельмах). лі́зти з шкі́ри. І хай не лізуть братовбивці з шкіри — ..Не вийде з ката й холуя поет! (Д. Павличко).

моро́зом подра́ло по шку́рі кого, у кого. Кого-небудь охопило неприємне відчуття холоду від сильного переляку, переживання і т. ін. Усіх (панів) морозом подрало по шкурі від тієї речі і всі, глибоко зітхнувши, замолились: “Одверни і спаси нас, святий Владико!” (Панас Мирний). аж по́за шку́рою подра́ло. — “Дурні! — крикнув гайдамака.— Ви б зробили так, як наші роблять,— вирізали та й годі”.— Як сказав це, то в мене аж поза шкурою подрало (Панас Мирний).

надяга́ти (надіва́ти, натяга́ти і т. ін.) / надягну́ти (наді́ти, надягти́, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру. Лицемірно приховувати під виглядом доброзичливості свої підступні наміри, дії. Вмів (дипломат) точити кігті гострі й хижі, Вмів овечу шкуру надягать, П’ять років підряд брехав в Парижі, Він, мовляв, за мир і благодать (А. Малишко); Сірі вовчики наділи овечу шкуру та такі тихі стали… (Панас Мирний). влі́зти в ове́чу шку́ру. — Коли б були (докази), ми трусонули б так ті губернії, що тільки пух!..— розкрився лише на мить і знову вліз в овечу шкуру слідчий (Василь Шевчук).

на свої́й (на вла́сній) шку́рі (шкі́рі), зі сл. ви́пробувати, відчу́ти і т. ін. Сам, особисто, на практиці. То було слово самого життя; слово чоловіка, котрий не тільки бачив лихо, а й на своїй шкурі звідав його (Панас Мирний); — Це фігура потужна. Ферзь .. — фігура всевладна і всемогутня, як і всяка жінка, це ви відчули на своїй шкірі… (Григір Тютюнник); Всю “принадність” приватної антрепризи, вічного кочування, гоніння і утисків австро-угорської адміністрації довелось випробувати на власній шкірі (З глибин душі).

не вто́впиться (пото́впиться) в две́рі (в шку́ру), зневажл. Дуже товстий. Часом така юрма їх (гостей) ужене, що дивуємось, яких-то вже між ними панів нема!.. Інша добродійка у двері не втовпиться (Марко Вовчок); — Шия в нього — хоч обіддя гни, пика — як не лусне, очі жиром запливають, сам у шкуру не втовпиться! — кажуть про нього дворові (Панас Мирний); Він (пан) такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (І. Нечуй-Левицький).

ні шку́ри ні ше́рсті. Зовсім нічого. — Обібрали діти Мотрю. Не оставили ні шкури ні шерсті (Сл. В. Ужченка).

обби́ти / оббива́ти шку́ру на кому і без додатка, зневажл. Дуже побити когось або погрожувати фізичною розправою. Коли Мина оперіщив її (кобилу), вона у відповідь давай кидати задки .. Забризканий весь, шмагає (тварину) та лається: — Звірюга, сто бісів тобі в ребра!.. Шкуру обіб’ю! (О. Гончар).

обідра́ти / обдира́ти шку́ру з кого, зневажл. Забрати усе в кого-небудь; обібрати когось. — Куди вигідніше заманити їх у двір, у пастку, та й обідрати з них шкуру: обеззброїти, коней забрати. А самих — межи плечі — на всі чотири сторони (А. Головко).

облупи́ти шку́ру на кому, кому і без додатка, фам. Покарати, провчити кого-небудь; розправитися з кимсь. А він (десятник) як крикне: “Мужицюга! Мерщій тікай!.. До самого Поліцеймейстера доставлю! Облупе (облупить) шкуру на тобі!” (Панас Мирний); Такий шкуру облупить кожному, хто посміє говорити про його темні діла (З газети).

поши́тися в соба́чу шку́ру, грубо. Стати злим, недоброзичливим, несправедливим і т. ін. Пошився (чоловік) в собачу шкуру (Укр.. присл..).

прода́жна шку́ра, зневажл. Той, хто зраджує кого-, що-небудь. — А ти їх (поранених), видно, сюди (в тюрму) спровадив? — Блиснув вороже Сашко.— Та вже куди не спровадив...— зам’явся староста ..— Шкура продажна,— буркнув Коваль (Ю. Збанацький); — Коли ж з’явиться між вами яка продажна шкура — з димом усе його кодло пустіть, як пустили ми вашого старосту,— показав (Дмитро) на стовп вогню, що підводився на світанні (М. Стельмах).

рятува́ти свою́ шку́ру, зневажл. Оберігати лише своє життя, дбати про власне благополуччя, уникаючи смерті, небезпеки, неприємностей, що загрожують багатьом. Зрозумів візир, що треба рятувати свою шкуру, і кинувся нам навздогін, але знов йому не пощастило (З. Тулуб); —А де ж ти поділася? — винувато мовив старий, бо, тікаючи з майдану, чув, як гукала йому вслід Наталка. — А то ви не чули? Свою шкуру мерщій рятувати, мене там хай хоч і бомбою рознесе (О. Гончар).

(самі́ (ті́льки)) кістки́ та шкі́ра (шку́ра). Дуже, надто худий. — Не здужають (підпанки)! Сухі, як хорти: самі кістки та шкура (З. Тулуб); З тим Павлом їй ще буде клопоту. Геть занехаяв себе, кістки самі та шкіра (Ю. Бедзик). (сама́) шку́ра (шкі́ра) та ко́сті. От назбиралися прохані гості, Бліді, намучені — шкура та кості (П. Грабовський); Були вони (партизани) — сама шкіра та кості (О. Гончар). одні́ ко́сті, шкі́рою обши́ті. — Та його ж вітром занесе аж у Сумську область. Одні ж кості, шкірою обшиті (Григорій Тютюнник).

списа́ти / спи́сувати спи́ну (шку́ру, шкі́ру) кому, чию. Шмагати, залишаючи сліди ударів. (Гордій:) Прийшов, а хазяїн як почав мене ретязем катувать… Ось як списав спину (Підніма сорочку, показує) (М. Кропивницький); — Чи бач, як пан Рябка почастовав (почастував)… Що так з його юшить і пасьока тече! Та тож-то так звелів всю шкуру скрізь списати, що тобі нема і курці де клювати (П. Гулак-Артемовський); Взяв гарапника, відшмагав Івана і пригрозив: — Як не будуть вилискувати (коні), мов люстерко, то я спишу тобі шкіру, що посинієш (Казки Буковини). списа́ти шку́ру вздовж і впо́перек. — Але я колись таки спишу твою шкуру вздовж і впоперек! — у жовтих очах (Терентія) густішає злоба (М. Стельмах).

спусти́ти шку́ру (шкі́ру, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. Нещадно побити, відшмагати або суворо покарати кого-небудь. — Вилазь, собачий сину! Шкуру спущу! — чоботиська батька перед підпіччю незграбно затупали. Голос його з-поза заціплених зубів виривається. Шипучий якийсь (У. Самчук); — Гляди ж мені, Семене, коли програєш — шкуру спущу! (А. Шиян); А моя (мама) завжди обіцяла спустити з мене сім шкур (В. Собко); — У мене он брат: самопалом замалим очі не вибив! Тато із нього сім шкур спустили, а він знов за своє (А. Дімаров). поспуска́ти шкі́ру. Але третього дня ввечері уперше забалакав батько: — Понадувались. Образив. Немилосердний. Що ви там собі не думайте, але коли мені не шануватиметесь то шкіру з вас поспускаю (У. Самчук).

тремті́ти (труси́тися) за свою́ (вла́сну) шку́ру, грубо. Дбати лише про себе, про особисті інтереси, нехтуючи іншими. Боротьба (з фашизмом) йде не на життя, а на смерть, і чимало вилетить, очевидно, з цього життя недоброго, дурнів і пошляків, які, тремтячи за свою шкуру, разом з тим мріяли поживитися на народному нещасті (О. Довженко); Умерла людина — поховати її тихенько, зійтись по тому в гурточок, .. посумувати .. і розійтися тихенько по хатах, не тремтячи за власну шкуру (М. Коцюбинський); — А мені страшнувато,— признався Степан ..— Не подумайте, що за шкуру трушуся .. Страшно не хочеться під бандитську кулю потрапити (М. Стельмах).

тягти́ (тягну́ти) шку́ру з кого. Визискувати, експлуатувати або обраховувати кого-небудь. — Давайте мені рощот (розрахунок)! Ви не смієте злодійкою називати! Ви не спостерегли, не бачили! Тягніть уже шкуру з отієї нещасної каліки, а з мене не поживитеся, ні! (Л. Яновська); Нетесаний ще раз владним зором пробіг по спинах молільників. Видивлявся — з кого першого починати шкуру тягти? (О. Ковінька); — Будуть давати (продукти). Їй-богу, даватимуть. Я з них і шкури постягую (В. Кучер).

у шку́рі чиїй, кого, зі сл. жи́ти, бу́ти і под. У становищі кого-небудь; як хтось інший. — Хай і вони (поміщики) в нашій шкурі поживуть! — вирвалось у Григорія Волошина (М. Стельмах); — Повезло, тобі, Василю. Повезло .. Був би оце тепер у моїй шкурі. Адже Савенко казав, що й ти в поліцію збирався (С. Журахович); Хто ніколи не був у шкурі літературного конокрада, чи, як його по-вченому називають, плагіатора, тому важко сказати, що діється в душі злодія, коли той переписує чужий твір (З газети). у шку́ру. — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам.— А ти що хочеш, щоб плуг сам орав, а ти тільки штани підсмикував? Що я тепер у зведення напишу? Вас би в мою шкуру (Григорій Тютюнник).

хоч із шку́ри ви́лізь, згруб. Обов’язково дістань де завгодно і будь-якими засобами; візьми де хочеш. А попідростали (діти) — в голові туманіє. Тому чоботи, тому крамні штани, тому картуза, тому чорта-біса, а ти, батьку, хоч з шкури вилізь, а дай (А. Іщук).