шкура
КОРА́ (верхній затверділий шар чогось), ШКУ́РА розм.; КІ́РКА, ШКУ́РКА, ШКІ́РКА (тонка). Зима конала. Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю (О. Досвітній); Мчить олень, але провалюється під ним блискуча кірка — і грузне він у глибокому снігу (З. Тулуб); Земля почала тужавіти, взялася шкіркою (Григорій Тютюнник).
ХУ́ТРО (вичинена шкура хутрового звіра чи взагалі тварини з густою шерстю), ШКУ́РА, ШКУ́РКА, ФУ́ТРО діал. Жадібно хапав він срібні келихи з різьблених мисників, коштовні хутра, постави і все, що впадало йому в око (З. Тулуб); Дочка примірює до чорного пальта білий ковнірчик з заячої шкурки (Мирослав Ірчан); Шкурки сріблясто-чорних лисиць; З-за горбочка на місток Мов вродилися панські сані. Завиті в коцах та футрах, В село вертали пан і пані (І. Франко). — Пор. сму́шок.
ШКІ́РА (зовнішній покрив тіла людини), ШКУ́РА розм. Спина в неї була спечена на сонці, шкіра злазила біленькими смужками (Є. Гуцало); На його пальцях, навіть на долонях, шкура так поморщилась і порепалась, ніби потріскалась на жару (І. Нечуй-Левицький).
ШКІ́РА (зовнішній покрив, знятий з тіла убитої тварини; матеріал, одержаний з цього покриву шляхом обробки), ШКУ́РА, СКІ́РА діал.; РЕ́МІНЬ (оброблена шкіра, шевський товар); СИРИ́ЦЯ, СКОРА заст., ЛИ́МАРЩИНА заст. (вичинена). Коли корову вже давно обдерли зо шкіри і закопали і коли Василиха продала шкіру, вона трохи заспокоїлася (І. Франко); Торба в руці.. досить цупка, із жорсткого замінника шкіри (Ю. Андрухович); Долівку було наслано дошками, розвішені і розстелені коштовні килими, звірячі шкури (Г. Хоткевич); Буде (швець) чоботи шити, мені скаже скіри волочити (Словник Б. Грінченка); Він і справді знайшов великий шмат ременю і пообіцяв Вікторові зробити нову кобуру (Ю. Збанацький); В кутку Лука мне собі на постоли сирицю (С. Чорнобривець); Запахи скори й меду (на торжку), заморські пахощі й запаморочливий дух свіжої смаженини (П. Загребельний); Він зрідка брався за своє старе ремесло, щоб виготувати собі й сусідам шкури чи на взуття, чи на лимарщину (М. Стельмах).
ШКІ́РКА (цупка зовнішня оболонка частин рослини), ШКУ́РКА, ШКУ́РА розм., ШКУРИ́НКА розм., ШКІ́РА розм., СКОРИ́НА розм., ШКОРИ́НА розм., ШКОРИ́НКА розм., ЕПІДЕ́РМІС біол.; ЛУШПА́ЙКА (у овочів, фруктів, насіння соняшнику). Раптом помітила (Зоня) на письмовому столі біля попільнички помаранчеву шкірку (Ірина Вільде); Темно-зелена оксамитна хвиля ледве просвічувала з-під сміття: шкурки з кавунів, насіння.. напливали від байдаків (Леся Українка); Варвара розрізала великого з тонкою рябою шкурою кавуна (В. Козаченко); В .. карафці плавали лимонні шкуринки (Ю. Збанацький); На дні пляшки бовтаються вибілілі скорини лимона (І. Чендей); Ілько наддер шкоринку з картоплі (М. Стельмах); Родина Мартинюків жваво взялася до насіння, сповнюючи хату лушпайками і дружним тріскотом (Я. Качура). — Пор. шкаралу́па.
Значення в інших словниках
- шкура — (людська) ШКІРА; (дині) ШКУРИНКА; (хто) шкурник, егоїст, користолюбець; (продажна) ІД. зрадник, запроданець; Л. падлюка, мерзота; ФР. становище <н. поживи в її шкурі>, досвід <н. відчув на власній шкурі>; шкур|оч|ка. Словник синонімів Караванського
- шкура — I шкурат (шматок шкури), шкуратина, шкураток, шкураття, шкурка, шкурлат, шкурочка Фразеологічні синоніми: чортова шкура Приповідки: Не варта шкурка вичинки II див. кора; скупий Словник синонімів Вусика
- шкура — [шкура] -рие, д. і м. -р'і Орфоепічний словник української мови
- шкура — Шкіра, шкірчина, див. скіра Словник чужослів Павло Штепа
- шкура — ШКУ́РА, и, ж. 1. Зовнішній покрив тіла тварини. Гнідко струснув шкурою, сіпнув і повагом пішов шляхом (Панас Мирний); Гнат Щербина, казали люди, своєю лапатою рукою крізь шкуру безпомилково відчував силу і кров скотини (М. Стельмах); * Образно. Словник української мови у 20 томах
- шкура — шку́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- шкура — Залив за шкуру сала. Зробив прикрість. Не вистарчить шкура за виправку. Це діло більше коштує, як користи принесе. Тільки шкура та кости і повна торба злости. Про худого а дуже злісного чоловіка. Шкуру живцем здерби. Про безсовістного здирцю лихваря. Приповідки або українсько-народня філософія
- шкура — И, ж. Шкіра. Щось моя шкура почала дуже сильно пересихати: може, купити якусь олійку? Словник сучасного українського сленгу
- шкура — (-и) ж.; крим. 1. Верхній одяг. БСРЖ, 694; СЖЗ, 116; ЯБМ, 2, 560. 2. несхвальн. Жінка ненадійна. БСРЖ, 694; СЖЗ, 116; ЯБМ, 2, 560. 3. Жінка легкої поведінки. БСРЖ, 694; СЖЗ, 116. 4. ч. несхвальн. Донощик. СЖЗ, 116. 5. муз. Пластик на барабанах, переважно поганої якості. ПСУМС, 80. Словник жарґонної лексики української мови
- шкура — -и, ж. 1》 Зовнішній покрив тіла тварини. || Такий покрив (перев. з шерстю), знятий з убитої тварини. 2》 Матеріал, одержаний шляхом хімічної та механічної обробки шкіри деяких тварин (перев. позбавлений шерсті). 3》 розм. Шкіряний покрив тіла людини; шкіра. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шкура — аж із шку́ри вибива́тися. Дуже напружуватися, надриватися. Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Панас Мирний). аж (і) шку́ра гово́рить на кому. Хто-небудь надзвичайно жвавий, енергійний або балакучий. Фразеологічний словник української мови
- шкура — Шку́ра, -ри і (західне) шкі́ра, -ри; шку́[і́]ри, шку[і]р Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- шкура — ШКУРА, и, ж. 1. Зовнішній покрив тіла тварини. Гнідко струснув шкурою, сіпнув і повагом пішов шляхом (Мирний, IV, 1955, 310); Гнат Щербина, казали люди, своєю лапатою рукою крізь шкуру безпомилково відчував силу і кров скотини (Стельмах, І. Словник української мови в 11 томах
- шкура — Шкура, -ри ж. 1) Шкура, кожа. З одчого вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472. Пошився в собачу шкуру. Ном. № 2910. Жвавий, аж шкура на ньому говорить. Ном. № 5764. В одну шкуру. Крайне настойчиво (хотѣть, добиваться чего). Словник української мови Грінченка