язичницький

ЯЗИ́ЧНИЦЬКИЙ, а, е.

Стос. до язичества і язичників (у 1 знач.), пов'язаний з ними.

Археологічні дослідження в місцях язичницьких капищ стародавніх слов'ян свідчать, що в центрі, як правило, стояв найбільший ідол, а навкруг нього розміщувались менші, другорядні (з наук.-попул. літ.);

А ще давніше, у княжі часи, тут (село Крюківщина на Київщині) були язичницьки капища, тому й досі одне з угідь поплизу села називають долиною доброго дуба (з газ.);

// Власт. язичеству, язичникам.

За давніх часів [на Україні] існувала військова пісня-танець – гра, мотиви якої збереглися почасти в колядках і інших святкових піснях, а також у деяких весняних іграх (можливо, що й язичницька тризна по померлому князю або дружиннику супроводжувалася військовою пантомімою) (з наук. літ.);

// Стос. до часів язичества, пов'язаний з цими часами.

Вивчення творів античних язичницьких авторів приводить гуманістів ХV ст. до остаточного звільнення від вчення католицької церкви і до рішучої боротьби з середньовічною схоластикою (з наук. літ.).