яріти

ЯРІ́ТИ¹, і́є, недок.

Випромінювати яскраве світло або виділятися перев.червоним кольором; пломеніти.

Темнота груба обгорнула їх. Лиш каганець в руці таємничого чоловіка світився і ярів ще живіше, ще ясніше... (І. Франко);

На довгому полірованому столі для засідань у двох кришталевих вазах яріли вогняно-червоні троянди (П. Загребельний);

Над розквітлою землею, над усім світом мерехтливо яріли достиглі світанкові зорі (В. Козаченко);

Ворона сіла на каштан, і сніг сипався з гілки вниз і ярів на сонці (Л. Смілянський);

Червоно яріли на його блідому запухлому обличчі запалені вуста (О. Бойченко);

Не стели мені доріг шовками – Рясно квітом Постели .. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій землі (М. Стельмах);

// Яскраво зеленіти.

Яріють скрізь селянські огороди (М. Старицький);

Всюди цвіла черемха, лани жита й пшениці яріли (О. Ільченко).

ЯРІ́ТИ², і́ю, і́єш, недок., розм.

Те саме, що яри́тися².

На цей раз сестри мої особливо яріли (О. Гончар);

– Бевзь! – солодко видихнула в вухо Михайликові, яріючи від люті на нього, пані Роксолана (О. Ільченко);

Я бачив біг гірських бурхливих рік, – Дністра розлив, кипучу хвилю Стрия, Опору гнів, що б'ється і яріє, між горами проносячи потік (І. Гончаренко).