самостійний
самості́йний
[самоус'т’ійнией]
м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і
Джерело:
Орфоепічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самостійний — самості́йний прикметник Орфографічний словник української мови
- самостійний — Незалежний, непідлеглий, не підпорядкований; (край) суверенний; (жанр) окремий, самобутній; (висновок) власний, ориґінальний. Словник синонімів Караванського
- самостійний — див. автокефальний; вільний Словник синонімів Вусика
- самостійний — заст. самостайний, -а, -е. 1》 Який не перебуває під чиєюсь владою; не підпорядкований, не підлеглий кому-, чому-небудь (про держави, політичні організації тощо). || Вільний, незалежний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самостійний — САМОСТІ́ЙНИЙ, заст. САМОСТА́ЙНИЙ, а, е. 1. Який не перебуває під чиєюсь владою; не підпорядкований, не підлеглий кому-, чому-небудь (про держави, політичні організації тощо). Словник української мови у 20 томах
- самостійний — НЕЗАЛЕ́ЖНИЙ (про людину, народ, державу і т. ін. — який не залежить від кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь), САМОСТІ́ЙНИЙ, ВІ́ЛЬНИЙ (ВО́ЛЬНИЙ заст., поет), СВОБІ́ДНИЙ заст., зах.; СУВЕРЕ́ННИЙ (про державу). Словник синонімів української мови
- самостійний — Самості́йний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- самостійний — САМОСТІ́ЙНИЙ, заст. САМОСТА́ЙНИЙ, а, е. 1. Який не перебуває під чиєюсь владою; не підпорядкований, не підлеглий кому-, чому-небудь (про держави, політичні організації тощо). Словник української мови в 11 томах