самостійний

самості́йний

[самоус'т’ійнией]

м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самостійний — самості́йний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. самостійний — Незалежний, непідлеглий, не підпорядкований; (край) суверенний; (жанр) окремий, самобутній; (висновок) власний, ориґінальний. Словник синонімів Караванського
  3. самостійний — див. автокефальний; вільний Словник синонімів Вусика
  4. самостійний — заст. самостайний, -а, -е. 1》 Який не перебуває під чиєюсь владою; не підпорядкований, не підлеглий кому-, чому-небудь (про держави, політичні організації тощо). || Вільний, незалежний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. самостійний — САМОСТІ́ЙНИЙ, заст. САМОСТА́ЙНИЙ, а, е. 1. Який не перебуває під чиєюсь владою; не підпорядкований, не підлеглий кому-, чому-небудь (про держави, політичні організації тощо). Словник української мови у 20 томах
  6. самостійний — НЕЗАЛЕ́ЖНИЙ (про людину, народ, державу і т. ін. — який не залежить від кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь), САМОСТІ́ЙНИЙ, ВІ́ЛЬНИЙ (ВО́ЛЬНИЙ заст., поет), СВОБІ́ДНИЙ заст., зах.; СУВЕРЕ́ННИЙ (про державу). Словник синонімів української мови
  7. самостійний — Самості́йний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. самостійний — САМОСТІ́ЙНИЙ, заст. САМОСТА́ЙНИЙ, а, е. 1. Який не перебуває під чиєюсь владою; не підпорядкований, не підлеглий кому-, чому-небудь (про держави, політичні організації тощо). Словник української мови в 11 томах