губити

аж п’я́ти губи́ти, зі сл. бі́гти, тіка́ти і т. ін., жарт. Дуже швидко. Бігли діти, аж, як кажуть, п’яти губили (З журналу); Як почув Василько про панського пса, то так тікав, аж п’яти губив (Казки Буковини..).

втрача́ти (губи́ти) / втра́тити (загуби́ти) рівнова́гу. Перебуваючи в стані нервового збудження, хвилювання, роздратування і т. ін., виявлятися нездатним зберігати спокій, самовладання, терпіння. Хлопець мовчки вислухав вичитування і, не сказавши ні слова, намірився вийти з кабінету. — Ти розумієш, що поводився недостойно? — втрачаючи рівновагу, промовив директор (І. Багмут); Один тільки Григорій не втратив душевної рівноваги (О. Довженко); Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою й майже ненавистю поглянула на безтурботного Тихона (К. Гордієнко); З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона (Мотря) загубила моральну рівновагу (М. Коцюбинський).

втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації). Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів.— Не втрачай голови...— говорило щось у ньому (М. Коцюбинський); (Романюк:) Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук); Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Ю. Опільський); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський); Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський); // Переставати реально, об’єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність. Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко); // Напружено думати над чим-небудь без певних результатів. Щось з животом сталося таке незвичайне, що професори тратять голови, а мене заспокоюють лише вприскуванням морфіну (М. Коцюбинський). 2. Безрозсудно закохуватися в кого-небудь. Вона знає, як я люблю її. Як дурисвіт, як хлопчак, що втратив голову (П. Колесник); Я цілком розумію його стан — сидіти біля такої красуні і все розуміти було б щонайменше неввічливо. Я на його місці і в його роки, напевне, вже давно б втратив голову (В. Собко).

губи́ти / згуби́ти з оче́й кого, що. Переставати бачити кого-, що-небудь. — Ти помітив якусь рухливу цятку. Стеж уважніше, не губи її з очей (Ю. Бедзик); Вже ж не міг я згубити її з очей (Леся Українка); Отак і стояв (Юсуп), аж доки й згубив з очей розталу в скелях та чагарниках загадкову і мужню постать (Іван Ле).

загуби́ти / рідше губи́ти ро́зум (тя́му). Втратити здатність логічно, обдумано діяти; стати несамовитим, не контролювати своїх вчинків. Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по всіх вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Яновський); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини..); // Бути психічно хворим, божевільним. Я ходив по лісі і збирав дрова для куховарні. Підмітав і прибирав колії разом з дурником-ченцем, що давно вже загубив був свій розум (Ю. Яновський). погуби́ти ро́зум. Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила (І. Котляревський); Коли ж я знаю, що сьому не можна бути, і бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе, .. вона тепер рада за тобою хоч на край світу (Г. Квітка-Основ’яненко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. губити — що губимо, а що втрачаємо? Багато хто не відчуває помилки, вживаючи вислови губити природу, губити час, губити розум, губити пам’ять, губити інтелектуальні сили і под. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. губити — губи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. губити — (що) втрачати, позбуватися чого; (пір'я) ронити; (час) витрачати, переводити, збавляти; (слова) забувати; (душу) запропащати, погубляти, доводити до згуби; (кого) нищити, знищувати, занапащати, ід. пхати в яму <�домовину>; (до ноги) вибавляти, вигублювати. Словник синонімів Караванського
  4. губити — гублю, губиш; мн. гублять; недок., перех. 1》 Забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його. || Взагалі втрачати що-небудь, позбуватися чогось. 2》 перен. Втрачати які-небудь якості, особливості і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. губити — губи́ти: ◊ губи́ти слова́ = слово гу́бка: ◊ пи́ти як гу́бка → пити Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. губити — Не губи, та й не будеш шукати. Будь осторожній, то й нічого в тебе не пропаде. Чия згуба, — того й гріх, чия торба — того й міх. Хто має згубу, той посуджує і невинних, що знайшли, та не хотять віддати, а це є гріхом. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. губити — див. нищити Словник синонімів Вусика
  8. губити — ВИТРАЧА́ТИ (нерозважливо, марно використовувати що-небудь для чогось), ТРА́ТИТИ, РОЗТРА́ЧУВАТИ, ВИТРА́ЧУВАТИ, МАРНУВА́ТИ, МАРНОТРА́ТИТИ, ПЕРЕВО́ДИТИ, ГАЙНУВА́ТИ, ГУБИ́ТИ, РОЗТРАЧА́ТИ рідко, ВИКИДА́ТИ розм., РОЗТРИ́НЬКУВАТИ розм., ТРИ́НЬКАТИ розм. Словник синонімів української мови
  9. губити — Губи́ти, гублю́, гу́биш, гу́блять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. губити — ГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. гу́блять; недок., перех. 1. Забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його. — Котрий тут у нас школяр губить олівці! (Фр. Словник української мови в 11 томах
  11. губити — Губити, -блю, -биш гл. 1) Губить, истреблять, уничтожать. Що тіло любить, тоє душу губить. Ном. № 8788. Того в'яжуть, того ріжуть, той сам себе губить. Шевч. 75. Не губи мене з світу. Рудч. Ск. І. 134. 2) Терять. Який раз це ти вже гроші губиш? Словник української мови Грінченка