закривати

заплю́щувати (рідше закрива́ти, замика́ти і т. ін.) / заплю́щити (рідше закри́ти, замкну́ти і т. ін.) о́чі. 1. на що. Навмисне не помічати чого-небудь, не звертати уваги на щось. Отож люди жили в основному із власних городів, що зеленіли при кожній хатині, на що герой наш, совіслива людина, поки що заплющував очі (А. Дімаров); Багато на що заплющували очі, і діяв “закон” загальної амністії (З газети); Гадають, певно, що він заплющив очі на те шкідництво або навіть й потурав йому (М. Ю. Тарновський). 2. перев. зі сл. закри́ти, замкну́ти. Умерти. — Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? (Є. Гребінка); — Я все більше та більше ослабаю .. і що з тебе буде, як я замкну очі?.. (О. Кобилянська).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); (Демко:) Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); (Аврелія:) І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого (Мотрі) не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук). 2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). (Галя (до дівчат):) То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний). 3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).