карк

бра́ти / взя́ти за карк (за в’я́зи) кого. Ставити у скрутне, безвихідне становище, утискувати когось. — Тепер візьмем їх за карк та й трясонемо, щоб злодійське тіло вилізло з шкіри,— гигикає Пігловський і смачно арапником січе повітря (М. Стельмах).

гну́ти (згина́ти) / зігну́ти спи́ну (ши́ю, карк, хребе́т і т. ін.). 1. Тяжко працювати. Сокало неохоче віддав перепустку Йванові. Йому б отаку!.. Попросити по-людському. Ні, не дають. Недаремно ж (Іван) на німців гнув спину. Жаль, не провалили черпаком отим голову. Зрадник! (А. Дімаров); — Не можна далі жити отак! — говорила літня селянка-біднячка, яка все життя гнула спину на поміщицькій землі (З газети); Грішні душі, просте бидло Гнуло в праці карк свавільний, А канчук гуляв свобідно, Лад піддержував суспільний (І. Франко). згина́ти хребта́. Винороби, що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське свято Хоч-не-хоч, а мали йти (Л. Первомайський). 2. перев. перед ким—чим. Виявляти покірність, запобігати, підлещуватися. — Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (І. Нечуй-Левицький); Бувало Микита, мій дід, кожум’яка, Столітня дідівська нерадісна путь! Ніколи, розказують люди, не плакав І другим заказував спину не гнуть (А. Малишко); Нема чого їй гнути ні перед ким спину (Остап Вишня); Невже так і треба шию перед боярами гнути, хіба ми не люди? (А. Хижняк); А хто жадав собі за смак Згинати спину перед сильним (Я. Щоголів); // перев. перед чим. Пасувати. Але ніколи я не гнув спину перед бідою і лихоліттям і ніколи не задирав голову, коли приходила радість (О. Довженко).

карк лама́ти / злама́ти (скрути́ти). 1. Ризикувати життям; гинути. — Що ти не надіявся, то ще не рація, щоб я кидався, карк ламав, аби рятувати інших (І. Франко). 2. на чому. Не діставати бажаного результату, зазнавати невдачі, поразки і т. ін. (Омелян:) Але на таких речах він може карк скрутити (І. Франко).

ма́ти го́лову на пле́ча́х (на в’я́зах, на ка́рку і т. ін.). Розважливо, розсудливо міркувати і діяти; бути розумним, кмітливим. — Маю клапоть батьківської землі, маю освіту, маю голову на плечах, і якось проживемо з Марусею на світі,— сказав Ломицький (І. Нечуй-Левицький); — Перемогти — для цього треба мати голову на плечах,— уїдливо каже Кость (І. Багмут); Якщо Бракватіста намагається вислизнути із капкана, то й він, комісар Олів’єро, має голову на в’язах (Ю. Бедзик); (Ланкова:) Він за все наше господарство дбає... Тут добру треба голову мати на в’язах (В. Большак); Колись-то Василь сказав, що вона (Зоня) має голову на карку (Ірина Вільде). ма́ти го́лову. — Ти, небого, не складайся на мене, сама голову маєш (Леся Українка). ма́ти до́бру го́лову на пле́ча́х (на в’я́зах). — А все-таки, мабуть, добру голову на плечах має (Перегуда), — міркував уголос Сагайдак (В. Кучер). ма́ти го́лови на плеча́х (про багатьох). Люди, яких він послав сюди, мають голови на плечах і здатні самі розібратися, що і як (П. Автомонов);

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) (на (свою́) ши́ю (на карк, на се́бе)) кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий). 2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

скрути́ти (рідше вкрути́ти) в’я́зи (ка́рка, карк). 1. кому і без додатка. Сильно побити, покалічити кого-небудь. Терпить гуцул біль, як ніхто .. Кидається у бій і валить топірцем направо-наліво, аж поки не скрутять в’язи, не вдушать (Г. Хоткевич); Про людське око він трусонув Степана, дав йому запотиличника, а Данькові скрутив карка (М. Стельмах); // Уживається як погроза. Коли питали, де Микола, чоловік цей .. нахвалявся .. “скрутити в’язи тому, хто чіплятиметься до нього” (М. Лазорський); (Печериця:) Я підглядів, як він у руку їх цілував. (Храпко:) Він? блазень! Та я йому рота набік поверну! Я йому в’язи вкручу, бісовому синові (Панас Мирний). 2. Покалічитися або загинути. — Звісно, куди в таку тьму? — підтримав котрийсь із шоферів.— Десь у кюветі в’язи скрутиш. Або налетиш на міну. Краще до ранку (О. Гончар). 3. Зазнати невдачі, поразки в чому-небудь. При такому ставленні, як у вас, тут який завгодно директор в’язи скрутить (Ю. Збанацький); (Омелян:) Але на таких річах (речах) він може карк скрутити (І. Франко);