1. Словник синонімів української мови

карк

ПОТИ́ЛИЦЯ (задня частина голови над шиєю), ЗАШИ́ЙОК, КАРК, ГАМАЛИ́К діал. (разом з верхньою частиною спини). Лівою рукою збив (Лука) шапку на потилицю (П. Кочура); Коли Карпо не повидурює чого, то пооднімає, а не то увірве Івася по зашийку (Панас Мирний); Телеграфіст вхопив Івана Петровича за карк (В. Самійленко); Гвинтовка глянув у вікно да й гукнув на свої слуги: — Хлопці! Бийте вразьких личаків по гамаликах! (П. Куліш).

ШИ́Я (частина людського тіла), КАРК розм., В'Я́ЗИ розм., ГАМАЛИ́К діал. Комір кітеля ледве сходиться на в'язистій шиї (О. Гончар); Через три роки після захоплення київського столу Святослав помер від болячки на карку (П. Загребельний); Глянула (Оленка) на нього: такий повний, червоний, в'язи товсті (А. Тесленко); — А я як закричу.., — а вони й порозбігалися... — І ніхто тебе не тріснув по гамалику? (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. карк — Карк: — потилиця [46-2] — потилиця, шия [50;46-1;47] Словник з творів Івана Франка
  2. карк — карк іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. карк — Потилиця, зашийок, жм. гамалик; шия, в'язи. Словник синонімів Караванського
  4. карк — див. потилиця; шия Словник синонімів Вусика
  5. карк — -а, ч. 1》 Задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. 2》 Те саме, що шия 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. карк — карк зашийок (ср, ст): Стояв проти мене, й я бачив його від голови до ніг. Мав похилі широкі рамена й грубий карк (Нижанківський); Та обрізала б ти собі вже раз ту свою косу!... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. карк — Горло, шия Словник застарілих та маловживаних слів
  8. карк — бра́ти / взя́ти за карк (за в’я́зи) кого. Ставити у скрутне, безвихідне становище, утискувати когось. — Тепер візьмем їх за карк та й трясонемо, щоб злодійське тіло вилізло з шкіри,— гигикає Пігловський і смачно арапником січе повітря (М. Стельмах). Фразеологічний словник української мови
  9. карк — КАРК, а, ч. 1. Задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. Він [пес] зловив вже зубами за карк вівцю і кинув в отару (Коцюб., II, 1955, 321); Самець-вепр настовбурчив щетину на карку (Бурл. Словник української мови в 11 томах
  10. карк — Карк, -ка м. 1) Затылокъ, загривокъ. Єдин веде за чуприну, другий у карк б'є. Новц. карка вломити. Сломать шею. Ном. № 4318. карка вигинати. Земно кланяться, низкопоклонничать. Александровск. у. 2) Верхняя часть шеи у вола. Мнж. 181. Словник української мови Грінченка