людина

Бо́жа люди́на. Угодний Богу (про кобзарів, лірників, співців і т. ін.).. У народі кобзарів називали Божими людьми, вони були у великій пошані (Наука і культура..); Біля воріт спинився старий кобзар… Ні, лірник… Та все ж людина Божа, бродячий бард! (Василь Шевчук).

бу́дуть (ви́йдуть) лю́ди з кого. Хтось виросте порядним, гідним і т. ін., досягне певного становища в суспільстві. З нього вже не будуть люди (Укр.. присл..); — Може, з нас щось вийде, може, з нас люди будуть, давайте учитись (С. Васильченко); — Та нічого, обітреться — люди з нього будуть (О. Сизоненко); —Дивись, із тебе ще й люди вийдуть (П. Панч); — Ну, вже гаразд… Може, з мене й справді вийдуть люди… (П. Загребельний); — Дружба, брате, велике діло… А як же інакше? Вся рота хоче, щоб із тебе люди були (О. Гончар). ви́йде люди́на. З його вийде людина (Сл. Б. Грінченка); — Треба ж, голубко,— каже стара,— її на розум навчити. Я скажу те, а ти що друге (інше), то й вийде з неї людина (Марко Вовчок). лю́ди буваю́ть. — З цього будуть люди. З таких завжди люди бувають (І. Сенченко).

виво́дити / ви́вести в лю́ди кого. Допомагати, сприяти кому-небудь, створюючи умови для досягнення ним певного становища в суспільстві. І раді ж кріпаки: пан своїх у люди виводе (виводить) (Панас Мирний); — Я ж її за вуха з грязі витягла, в люди вивела!.. (Леся Українка); — Повертайся, виводь в люди братів менших, як батько заповідав. Ти в них за батька! (П. Автомонов); Батько — поштар, закінчивши в свій час двокласне городське (міське) училище, все життя жив тільки однією мрією — вивести сина в люди, зробити його “повним інтелигентом (інтелігентом)” (Ю. Смолич); // Завдяки чому-небудь досягати певного становища в суспільстві. — А робота? — сказала (Марія) лагідно.. — Вона, як добра мати, вивела мене в люди (І. Рябокляч); — Було в Роланда одне захоплення, та таке могутнє і таке всесильне, що непомітно й вивело його в люди (Ю. Збанацький).

ви́йти (ви́битися, ви́рватися і т. ін.) / вихо́дити (вибива́тися, вирива́тися і т. ін.) в лю́ди. Домогтися певного становища в суспільстві. Що буде, те й буде. Будеш знов чумакувати, Поки вийдем в люди (Т. Шевченко); — Коло мене ти можеш у люди вийти, а без мене залишишся таким гольтіпакою, як тепер (Б. Лепкий); — Буває, що виб’ється людина в люди, то де її людськість дінеться (Переклад М. Лукаша); Він гордився, що всього добивається сам.. Він знав: вирветься в люди, дійде до мети (Є. Куртяк); Час вибиватися в люди (З газети); От і ти справлялась, вчилась та потрошку Вибиралась в люди на пряму дорожку (доріжку) (Я. Щоголів). ви́скочити в лю́ди, зневажл. Писарям та головам заздро було, як-таки москальчук, ще недавній голодранець, волоцюга, ледащо, посівши за жінкою багатство, вискочив у люди, між пани, куди вони перлися з самого малку (Панас Мирний). повибива́тися в лю́ди (про багатьох). Народила (баба) десятеро дітей: двоє перших ще маленькими переставились, а решта повиростали і в люди повибивались (Є. Гуцало).

вино́сити / ви́нести на лю́ди що. 1. Робити що-небудь відомим іншим; розголошувати. Ніколи в походах не згадував Данило про Анну — не виносив на люди свою тугу за домівкою (А. Хижняк); По тих словах Текля мало не згоріла з сорому, дорікала матері, що винесла на люди таємницю дівочого серця (К. Гордієнко). 2. Ознайомлювати кого-небудь з чимсь, давати можливість іншим оцінювати що-небудь. Кожний художній твір звітує з тої хвилини, коли автор виносить його на люди (З журналу).

за царя́ Горо́ха (Панька́, Тимка́, Хме́ля). Дуже давно, у дуже давні часи. — За царя Гороха, значить? — чухаючись, одказав Сидір (Панас Мирний); Хтось, колись, очевидно, ще за царя Гороха, вирішив, що підручник неодмінно має бути нудним (З газети); Се килим-самольот чудесний, За Хмеля виткався царя, літа під облака небесні, До місяця і де зоря (І. Котляревський). за царя́ Горо́ха (Митро́хи), як (коли́) люде́й було́ тро́хи. — Йому (панові), мабуть, здавалось, що він і тепер панує на Вкраїні, як було колись за царя Гороха, як людей було трохи (І. Нечуй-Левицький ); (Іван:) Та й давно то, мабуть, було, ще за царя Гороха, як було людей трохи (М. Кропивницький); За царя Митрохи, коли людей було трохи (Укр.. присл..). за царя́ Горо́шка, коли́ люде́й було́ тро́шки. — Певно, не впізнав, га? Хіба не пам’ятаєш, як ми зустрічалися за царя Горошка, коли людей було трошки? (Ю. Збанацький). за царя́ Панька́ (Тимка́, Томка́), як була́ (ста́не) земля́ тонка́. Колись, ще “за царя Панька, як була земля тонка”, приходили до лиманів бердянських люди.., заривалися в калюжу, лежали під сонцем у тій густій багнюці й вилазили з неї дужими та кріпкими (Остап Вишня); За царя Тимка, як була земля тонка,— пальцем проткни — та й води напийсь (Укр.. присл..); — У Ганки й льоду на Водохреща не вициганиш… Хіба що за царя Тимка, як стане земля тонка (Є. Гуцало); За царя Томка, як земля була тонка (М. Номис).

зроби́ти люди́ну з кого. Допомогти кому-небудь зайняти певне становище в суспільстві, навчити чомусь, виховати когось. Йону-бессарабця Хаєцький взяв до себе в їздові, пообіцявши “зробити з нього людину” (О. Гончар); Аби він був одружений на одній з його дочок — навчився б усьому любісінько. О, доньки його хоч з кого зроблять людину (М. Стельмах).

ку́рям (ку́рці, лю́дям) на сміх. Щоб викликати глузування. Як клином, ця звістка роздвоїла страйкарів .. почали, мовляв, так кінчаймо, доводьмо до ладу, а не курям на сміх (А. Головко); // Для глузування. — Затія твоя справді годиться курям на сміх,— огризнувся Кіндрат (А. Іщук).

лю́ди ніч (по шматка́х) розібра́ли. Настав ранок; розвиднілося. — І де це ти, чоловіче, чапиш ото до такої пори? — незлобливо, більше з співчуттям, запитала вона.— Вже люди ніч розібрали, а ти ніяк з тою зборнею не розпрощаєшся... (А. Іщук); Коли місяц переплив через середину неба, Юрій Дзвонар .. вклонився гулянню: — Чуєте, добрі люди вже ніч по шматках розібрали, а півні нагогошуються, щоб ранок проспівати. То не час вам, сякі не такі, додому лепіти? (М. Стельмах).

на лю́ди. 1. зі сл. піти́, ви́йти, тя́гне і т. ін. В людське середовище; до когось. Хочеш піти скоріше на люди, де багато народу, але почуваєш себе ще більш самотньо (Ю. Яновський); Не сиділося зараз у штабі, тягнуло на люди (П. Кочура); Був натурою, одкритою навстіж. Його завжди тягло на люди (З журналу); Хіба .. історія знає хоч один приклад, щоб бюрократ вийшов на люди і розкаявся в тому, що він — бюрократ? (З газети). 2. зі сл. з’яви́тися, показа́тися і т. ін. Щоб бачили, знали інші; серед когось. Сам хазяїн з’явився на люди в якомусь арештантському сіряку.., а наймичку вирядив у чобітки та в білу пухову хустку (О. Гончар); — А жінка дома сидить: дохазяйнувались, що і на люди вже нема в чім показатись (П. Панч); — Така вже доля наша… — А може, ми такі, як наша доля? Слабких ніхто не любить, не поважає. А ми ще й тішимося своєю слабкістю та м’якотілістю, пускаємо її на люди, на посміховисько (Василь Шевчук).

на лю́дях. У присутності кого-небудь; при комусь. Почуваю себе так собі.., але на людях забуваю свої слабості (М. Коцюбинський); На людях Богуна всі бачили спокійним і щасливим (Я. Качура); Не міг (Кузьмін) зараз бути на людях, пішов до моря (Ю. Збанацький); Ну, що вони йому зроблять? На людях не займуть (А. Головко); Не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні (М. Стельмах); Вони (Черниш і Ясногорська) теж поцілувалися — довго і міцно, видно — вперше, на людях, при всіх (О. Гончар); Лишившись на людях тим самим славним і лагідним хлопцем, він наодинці щораз глибше поринав у самоспоглядання (В. Підмогильний). в лю́дях. Шануй одежу в дворі, вона тебе — в людях (М. Номис).

на́ша (своя́) люди́на. Той, хто чимсь підходить комусь; близький, схожий, потрібний і т. ін. Якби хтось пильнував за молодиком, відразу здогадався б — не наша людина (А. Крижанівський); Встряне (агент) в компанію, скрізь він своя людина (М. Коцюбинський); Ефект “своєї людини” посилюється також за рахунок будь-якої іншої схожості: біографічних подробиць, обставин життя, вживаної лексики, стилю поведінки, навіть одягу (З журналу); Товканець мав на кожному селі своїх людей. Єдним (одним) давав гроші, других гостив (Нар. опов.).

не з люде́й. 1. Не такий, як усі; особливий. — Якийсь він у вас не з людей трохи (З газети). 2. кому. Не так, як іншим; погано (перев. у чиїй-небудь присутності). — Чи тобі, молодице, не з людей, що ти все мовчиш і до мене, старої, й словом не обізвешся? (Григорій Тютюнник).

ні собі́, ні лю́дям. Без користі. Ти (Ліліє) знаєш, либонь, як неприємно буває, лягаючи спати, подумати собі: от і знов день минув даремнісінько, ні собі, ні людям (Леся Українка).

по лю́дях ходи́ти. Просити милостиню; жебракувати. Тяжке дитинство судилося моїй жінці, всього довелося зазнати: і по людях ходила, і наймалася до панів, і поневірялася (З газети).

пуска́ти / пусти́ти в світ (в лю́ди). Публікувати, видавати. Іконописець вкладав у роботу всю свою душу, досвід, уміння і пускав у світ, не відаючи його (твору) майбутнього (З журналу); А вже ж коли пускати у люди “Повію”, то треба, щоб вона була не згірше тих перших двох частин, що вже побачили світа (Панас Мирний); — Франко ж казав, що се (повість “Жаль”) найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її в світ (Леся Українка).

сла́ти (засила́ти, присила́ти, посила́ти) / засла́ти (присла́ти) старості́в (люде́й) (за рушника́ми) до кого і без додатка, етногр. Просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків; сватати. Через те, що в них була тільки латка землі, ніхто довго не слав старостів (до Марійки) (М. Стельмах); Зачали парубки засилати старостів до дівчат (Г. Квітка-Основ’яненко); Шепелява Марія зістарілась, посивіла, бо Гнат не присилав старостів (Казки Буковини..); — За півгодини Микита дістав згоду Прісиних батьків, щоб прислати старостів (А. Кащенко). посила́ти за рушника́ми. Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Т. Шевченко).

сміши́ти люде́й (горобці́в). Бути об’єктом глузування, насмішки для кого-небудь. Старий Кирпа підсів до Петра і при людях надоумлював: — Гляди, зятьок, роздивляйся добре на нашу доньку, щоб потім жити та й людей не смішити (В. Сологуб).

ста́ти люди́ною. Зрости духовно, виробити кращі риси характеру і поведінки. Усі за тебе переживають, хочуть, щоб ти людиною став, маму свою не соромив… (О. Гончар).

те́ртися / поте́ртися між людьми́ (се́ред люде́й). Набувати певних навичок, знань, життєвого досвіду. Потерся між людьми цей патлатий, видно впізнав, почому ківш лиха (Ю. Збанацький); Так батькова наука збіглася з висновками сина, який потерся серед людей і мав уже не тільки власний почерк, а й свої погляди на життя (І. Цюпа).

у лю́ди. 1. зі сл. іти́, відда́ти і т. ін. На заробітки, для навчання чому-небудь і т. ін.; навчатися, працювати. Наче маю рушити з батькового волинського горба, з хутора — в люди. В науку. До світла… (І. Колісник); Як підростала дитина, віддавали її в люди (З журналу). 2. зі сл. ви́йти, піти́ і под. В оточення інших, сторонніх осіб; до когось. (Жінка:) Та що отсе (оце) ти вигадав? А у чім же я або дівчата на празник (свято) вийдемо у люди (Г. Квітка-Основ’яненко). 3. зі сл. нести́, понести́ і т. ін. Для ознайомлення, використання багатьма; до всіх. Пісня та йому пр багатьох, ошила серце Райдужно-солодкою стрілою; І поніс її хлопчина в люди (М. Рильський).

хоч би тобі́ (одна́) жива́ люди́на (показа́лася). Нікого ніде не видно; абсолютно нікого немає. Через півгодини хоч би тобі жива людина показалася на вулиці (Панас Мирний).

як у люде́й. 1. Такий як треба; звичайний. І сорочка на ньому — не як у людей; замість білої, як закон повеліва, вона в нього або червона, або синя (Г. Квітка-Основ’яненко); // Пристойний, хороший, кращий. (Килина:) Та я б і цілий ліс продати рада, .. Був би ґрунт як у людей, не ся чортівська пуща (Леся Українка). 2. Як звичайно має бути; так як треба, добре. — У нас ніколи так, як у людей (Панас Мирний); — Якось посеред літа вирішили ми всім сімейством прибудувати до хати веранду — “щоб було, як у людей” (Григір Тютюнник).