1. Фразеологічний словник української мови

ми

зна́ю (зна́ємо) (я (ми)) вас (його́, тебе́, їх і т. ін.), ірон. Уживається для вираження недовіри, сумніву у правдивості слів чи вчинків співрозмовника. — Ти тільки не лови ґав. А то я тебе знаю. Перед німцями орлом був, а перед дівчиною ягням зробишся (Григорій Тютюнник); — Куди розігналась? — До сестри! — Ха-ха! До сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана? На розвідини прийшла? (О. Гончар).

пі́сля нас (а там) хоч пото́п. Байдуже, що буде потім, майбутнє не цікавить когось. Яничарність — це ідеологія й настрої тимчасовців, безрідного перекотиполя: після нас — хоч потоп! (З газети); — Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (В. Кучер).

піти́ в моги́лу (з життя́, від нас, до Бо́га і т. ін.). 1. Померти. При мені вже тоді з діток Марушка четверта в могилу пішла (А.Тесленко); Молодий і запальний поет Ярослав Шпорта .. був поранений і молодим пішов із життя (Т. Масенко); Де вони поділи побратима? Чи живий він, чи пішов до Бога? (Леся Українка). 2. тільки піти́ в моги́лу. Залишитися невідомим, таємним. — Ніхто й слова не почує про тебе. Що було між нами — в могилу піде! (М. Стельмах).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ми — В окр. випадках: мені [52] — мені [I] Словник з творів Івана Франка
  2. ми — ми займенник Орфографічний словник української мови
  3. ми — нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1》 Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом із тим, хто говорить. || Уживається на позначення групи людей, зв'язаних спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін., до якої входить і мовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ми — МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Т. Словник української мови у 20 томах
  5. ми — Ми гості просим на своїх харчах. Запрошення приходити в гості зі своєю їжею. От ми, так ми: вовки кобилу з’їли, а ми воза не дали. Іронія з боягузів. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. ми — Мені Словник застарілих та маловживаних слів
  7. МИ — • "МИ" - укр. худож.-крит. журнал. Виходив у Варшаві 1933 — 39 щокварталу у вид-ві "Варяг". Редактори (в різний час) — І. Дубицький, А. Крижанівський, М. Куницький. Журнал об'єднував письменників і критиків різних напрямів. Українська літературна енциклопедія
  8. ми — МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Шевч., II, 1963, 229); Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом, — а гурт нас був чималий (Л. Словник української мови в 11 томах
  9. ми — Ми мѣст. Мы. Словник української мови Грінченка