1. Приповідки або українсько-народня філософія

ми

Ми гості просим на своїх харчах.

Запрошення приходити в гості зі своєю їжею.

От ми, так ми: вовки кобилу з’їли, а ми воза не дали.

Іронія з боягузів.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ми — В окр. випадках: мені [52] — мені [I] Словник з творів Івана Франка
  2. ми — ми займенник Орфографічний словник української мови
  3. ми — нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1》 Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом із тим, хто говорить. || Уживається на позначення групи людей, зв'язаних спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін., до якої входить і мовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ми — МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Т. Словник української мови у 20 томах
  5. ми — Мені Словник застарілих та маловживаних слів
  6. МИ — • "МИ" - укр. худож.-крит. журнал. Виходив у Варшаві 1933 — 39 щокварталу у вид-ві "Варяг". Редактори (в різний час) — І. Дубицький, А. Крижанівський, М. Куницький. Журнал об'єднував письменників і критиків різних напрямів. Українська літературна енциклопедія
  7. ми — зна́ю (зна́ємо) (я (ми)) вас (його́, тебе́, їх і т. ін.), ірон. Уживається для вираження недовіри, сумніву у правдивості слів чи вчинків співрозмовника. — Ти тільки не лови ґав. А то я тебе знаю. Фразеологічний словник української мови
  8. ми — МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Шевч., II, 1963, 229); Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом, — а гурт нас був чималий (Л. Словник української мови в 11 томах
  9. ми — Ми мѣст. Мы. Словник української мови Грінченка