ми

МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн.

1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить.

Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Шевч., II, 1963, 229);

Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом, — а гурт нас був чималий (Л. Укр., І, 1951, 293);

Ми вийшли з готелю: Сев, я й актор-тубілець (Ю. Янов., II, 1958, 44);

// Уживається на позначення групи людей, зв’язаних спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін., до якої входить і мовець.

Хто багатому дав його багатство? Ми, мужики. І звідки сила в нього? З нас, мужиків… (Коцюб., II, 1955, 72);

[Мавка:] У лісі в нас нема свекрух ніяких (Л. Укр., III, 1952, 229);

Хвилюйся, робочих голів океан, ми Леніна пам’ять лелієм (Сос., І, 1957, 144);

// Уживається для називання неозначеної особи.

Не так воно робиться, як нам хочеться (Номис, 1864, № 5371);

[Панько:] Грошей заробили дещицю, але переконалися: що там найкраще, де нас нема (К.-Карий, II, 1960, 160);

Не страшний, моє дитя, нам час останнього походу — Без вороття (Рильський, І, 1960, 141).

У нас — у нашій сім’я, країні, у нашому суспільстві тощо.

Недавно, недавно у нас в Україні Старий Котляревський отак щебетав; Замовк неборака (Шевч., І, 1963, 19);

— Знаєш, Марку, не ті тепер люди, що перше. І в нас була забастовка (Коцюб., II, 1955, 66);

— У нас робота для всіх знайдеться. Нудно буде сидіти склавши руки (Панч, Синів.., 1959, 9).

◊ Між (межи́) на́ми [ка́жучи] див. між.

2. Разом з прийм. "з" та оруд. в. ім. або іншого займ. означає: я і ще хтось один.

[Перелесник:] Таж ми з тобою колись були товариші (Л. Укр., III, 1952, 245);

Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду (Рильський, І, 1960, 129).

3. Уживається замість "я":

а) в авторській мові (у розповіді, науковому викладі).

— Був собі одважний лицар, Нам його згадать до речі (Л. Укр., І, 1951, 377);

б) (розм.) часто для підкреслення поважності своєї особи.

Іде додому уночі П’яненький сотник, а йдучи Собі веселий розмовляє: — Нехай і наших люде знають! Нехай і сивий і горбатий, А ми!.. хе! хе! а ми жонаті! (Шевч., II, 1963, 199);

Баришня виписала квитанцію, кинула на столик. — Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили, — прошипіла вона (Тют., Вир, 1964, 54);

в) (заст.) в офіційних документах від особи монарха; у мові монарха.

В кедрових палатах, мов несамовитий, Давид похожає і, о цар неситий, Сам собі говорить: — Я… Ми повелим! Я цар над божіїм народом! (Шевч., II, 1963, 91);

г) у жартівливо-іронічних висловах.

[Одарка:] Просимо вас, не смійтеся з нас; .. ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!.. (Кроп., І, 1958, 72).

4. жарт. Уживається замість займ. 2-ї або 3-ї ос. одн. в емоційно-експресивному мовленні.

Майка.. засоромлено уткнулась головою в коліна матері. — Ми ще маленькі, ще підростемо, — відповіла мати за доньку (Коцюба, Нові береги, 1959, 405).