1. Українська літературна енциклопедія

МИ

• "МИ"

- укр. худож.-крит. журнал. Виходив у Варшаві 1933 — 39 щокварталу у вид-ві "Варяг". Редактори (в різний час) — І. Дубицький, А. Крижанівський, М. Куницький. Журнал об'єднував письменників і критиків різних напрямів. Публікував твори літераторів-емігрантів з Наддніпр. України — вірші С. Гординського, Я. Дригинича, Н. Лівицької-Холодної, Є. Маланюка, роман "Сонце в пісках" А. Крижанівського, повість "Вечір у Розумовського" Ю. Косача та ін.; поезії і прозу західноукр. цисьменників — Б. І. Антонича, Б. Лепкого, М. Рудницького, Ірини Вільде та ін. З істор.літ. і літ.-крит. працями, статтями, рецензіями виступали П. Зайцев, Б. Ольхівський, С. Доленго. "М." вміщував твори письменників рад. України М. Хвильового, М. Бажана, О. Влизька, Ю. Смолича, Ю. Яновського, І. Сенченка, переклади М. Зерова та ін. Друкувалися також переклади з ірл. (Л. О'Флаерті), амер. (В. Фолкнер) та ін. л-р. Опубл. полемічні матеріали про шляхи розвитку укр. л-ри в рад. час, її занепад у 30-х pp.

Ф. П. Погребенник.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ми — В окр. випадках: мені [52] — мені [I] Словник з творів Івана Франка
  2. ми — ми займенник Орфографічний словник української мови
  3. ми — нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1》 Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом із тим, хто говорить. || Уживається на позначення групи людей, зв'язаних спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін., до якої входить і мовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ми — МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Т. Словник української мови у 20 томах
  5. ми — Ми гості просим на своїх харчах. Запрошення приходити в гості зі своєю їжею. От ми, так ми: вовки кобилу з’їли, а ми воза не дали. Іронія з боягузів. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. ми — Мені Словник застарілих та маловживаних слів
  7. ми — зна́ю (зна́ємо) (я (ми)) вас (його́, тебе́, їх і т. ін.), ірон. Уживається для вираження недовіри, сумніву у правдивості слів чи вчинків співрозмовника. — Ти тільки не лови ґав. А то я тебе знаю. Фразеологічний словник української мови
  8. ми — МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн. 1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Шевч., II, 1963, 229); Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом, — а гурт нас був чималий (Л. Словник української мови в 11 томах
  9. ми — Ми мѣст. Мы. Словник української мови Грінченка