милость

ва́ша (їх) ми́лість (ми́лость), уроч., заст. 1. Шанобливе називання кого-небудь; ви, вони. — З Богом, — кажу, — завтра рушаймо до панії, а потім і до вашої милості за рушниками (Марко Вовчок); — У Варшаві тільки й мови, що про вашу милість, князю (І. Нечуй-Левицький); — Дуже приємно мені.. пересвідчитись, що ваша милість правильно молоточка в руках тримає (О. Донченко); Пішла вона (Миша) звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько (Л. Глібов); // ірон. Уживається для вираження незадоволення кимсь, несхвалення чиїх-небудь дій, учинків, поведінки і т. ін. — Насилу діждалися вашої милості!.. — неласкаво привітав він її (Панас Мирний). 2. тільки ва́ша ми́лість (ми́лость). Шанобливе звертання до поважної особи, до людини, що займає високе становище в суспільстві; високошановний. — Вже як хочете, ваша милость, а без вас, князю, ми не розпочнемо битви з козаками (І. Нечуй-Левицький); Патронеса спитала по черзі в кількох вихованок: — Ти сирота? І за кожну матушка Раїса відповідала: — Сирота, ваша милость (О. Донченко).

на ми́лість (ми́лость) (Бо́жу (Госпо́дню, Бо́га і т. ін.)), перев. у сполученні із скажи (мені), скажі́ть (мені). Уживається при шанобливому запитуванні; прошу, будь ласка. — Скажи мені на милость, Ригорович,— питав Микита Уласович,— хто се нам таку пакость укрутив? (Г. Квітка-Основ’яненко); — Люди добрі! Скажіть на милость, чого він (Олекса) від мене хоче? (С. Васильченко); — І скажи ти, на милость Божу! І нащо ти граєш в карти..? — спитала вона (І. Нечуй-Левицький); — Як вона, скажіть мені на милость Господню, придбала його (дитя)? — допитується дядина (Панас Мирний); (Олімпіада Іванівна:) Що се тут таке? (Побачивши дітей.) Ну, скажіть на милість Бога! Ви сюди як влізли? (Леся Українка).