опускати

ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс). Журитися, засмучуватися чи бути у відчаї, втрачаючи надію. Падалка підніс перед собою два міцно стиснуті кулаки і закінчив: Не личить нам, Остапе, вішати носа (Д. Бедзик);— Наша доля за царськими палацами лежить, по панських кишенях прихована. А тільки не треба хнюпити носа. За долею, юначе, нашому братові треба добре поганятися. Та й не одному (М. Коцюбинський); Коли б не Катря, що враз ожила й защебетала, бігаючи по хаті за тим та за іншим, то Павло б і зовсім повісив носа (В. Кучер); — Дехто вже й носа повісив, що не така військова служба легка та приємна... (А. Дімаров); Дивлюся — господиня моя і ніс повісила. Сидить ні в сих ні в тих (Панас Мирний); От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила (Україна..). ві́шати / пові́сити но́са (ніс) на кві́нту. — Ти, Нюсю, доглядай дітей, щоб нікуди звідціля не розповзлися. А ви, дівчатка, слухайтеся Нюсі і не вішайте носа на квінту (В. Козаченко); Успіхи китайської Народної визвольної армії були такі величезні, що американські реакціонери повісили ніс на квінту (Ю. Смолич). опусти́ти носи́ (про багатьох). Подекуди помітно засмучених декламаторів: стоять, понуро опустивши носи (С. Васильченко). пові́сити ву́ха. Зачав страмить (голова) людей, що повісили вуха, опустили руки, не хочуть робить, думать (К. Гордієнко).

опусти́ти / опуска́ти ву́ха. 1. Впасти у відчай, засмутитися, зневіритися і т. ін. — Так і сказав.., неначе вистрелив .. Я й вуха опустив,— сказав Добриловський (І. Нечуй-Левицький); — Погомони ще з моїм старим.. Наполохали, смирним став, опустив вуха, як лопух на дощ (Я. Стецюк). 2. Зів’янути через брак вологи (про рослини). Дощу нема, все вуха опустило (З газети).

опусти́ти / опуска́ти го́лову. Втратити радість, добрий настрій; зажуритися. Він (Микола) пішов додому, не промовивши ні одного слова, ходив цілий день, опустивши голову (І. Нечуй-Левицький).

опусти́ти / опуска́ти кри́ла. Втратити впевненість у собі, засумніватися, примиритися з чимсь або стати пасивним, бездіяльним, зневірившись у своїх силах. — А ти був крила опустив: не журися, козаче, отаманом будеш (Ю. Збанацький); Синіє день, як пізні капусти. Приходив дощ, а потім було зимно. Біднесенький мій ліс! — він крила опустив. Нема грибів, хоч би який мізинок (Л. Костенко).

опусти́ти / опуска́ти о́чі (в зе́млю (додо́лу)). Відчуваючи незручність, сором, збентеження і т. ін., дивитися вниз; засоромитися, знітитися. Умовила хвора, і черниця тихо Сиділа, очі в землю опустивши… (Леся Українка); Гашіца.., опустивши очі додолу, червоніла (М. Коцюбинський); Підберезов хотів щось сказати, але тільки ворухнув язиком і розгублено опустив очі (З газети). опусти́ти зір. — Сьогодні до одної (дівчини) ходять, а завтра до другої.— Я до одної ходжу,— сказав я й опустив зір (Є. Гуцало). опусти́ти очи́ці в зе́млю. Тільки добіга (дівчина) до якої кучі, де вже зна, що на неї пильніш усіх дивляться, тут вона очиці опустить в землю (Г. Квітка-Основ’яненко). спуска́ти о́чі додо́лу. Дівчата соромливо спускали очі додолу (І. Нечуй-Левицький).

опусти́ти / опуска́ти ру́ки. Стати бездіяльним, байдужим до всього; збайдужіти. З натури нечепурна, неохайна, Олександра зовсім опустила руки (М. Коцюбинський); Молода вдова лишилась сама з двома дрібними дітьми. Та не опустила рук вона (І. Франко); Глянути правді у вічі, сказати самим собі хай навіть і гостре слово правди не означає опустити руки (В. Козаченко); Не з тих був (чоловік), що, зазнавши поразки, опускали руки (А. Головко). опусти́ти ла́пки. — Ти гадаєш, що гетьман уже й лапки опустив? (П. Панч); // Розгубитися. От як оддали (сина в москалі), то я вже зовсім і руки опустила, не знаю, що робить і що почать (Нар. опов.); Вона… вмовляє себе не опускати руки, не панікувати… (М. Слабошпицький); // Втратити інтерес до чого-небудь, віру в щось; засмутитися, зневіритися. — Виходить, моя дисертація не годиться? — О, вже й руки опустив. Заспокойся. Нічим вона не гірша за інші (З журналу).