опускати

ОПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех.

1. Переміщувати нижче, донизу.

Погиба опускає газету і не знає, чи шматувати її, чи повернути сотникові (Стельмах, II, 1962, 54);

Жменяків син зупинився біля колодязя. Виліз на цямриння і почав опускати важке дубове відро (Томч., Жменяки, 1964, 8);

Він змерз одразу, безсило опустив бартку і посунувся далі (Коцюб., ІІ, 1955, 344);

Надівши шолом, Данило опустив забороло і підняв руку (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 443);

Матроси подали швартові, опустили пологий трап, натовп зустрічаючих повалив до корабля (Кучер, Чорноморці, 1956, 65);

// Схиляти, звішувати донизу.

Пес.. знову завив. Він вив якось особливо тоскно, підводив лохмату морду, опускав її аж до землі.. і знову вив (Епік, Тв., 1958, 146);

І другу я березу тут побачив, Що серед моря зелені нової.. Стояла, опустивши довгі віти (Рильський, III, 1961, 170);

Селом запахло — опустив Дорош голову, та Оксен помітив сльози, які блиснули під окулярами (Тют., Вир, 1964, 102);

// на що. Спускаючи вниз, класти, ставити на що-небудь.

Чужий дядько віддер його руки від полудрабка, підтяг за них Василька догори і опустив на гарячий порох (Панч, Гарні хлопці, 1959, 88);

Богдановський опустив голову на руки й замислився (Довж., І, 1958, 320);

Лариса.. стомлено опустила руки на м’які підлокітники (Руд., Остання шаблія, 1959, 30).

◊ Опуска́ти (опусти́ти) ву́ха див. ву́хо;

Опуска́ти (опусти́ти) го́лову — те саме, що Ві́шати (пові́сити) го́лову ( див. голова́); Опуска́ти (опусти́ти) кри́ла див. крило́;

Опуска́ти (опусти́ти) ніс див. ніс;

Опуска́ти (опусти́ти) о́чі (по́гляд, ві́ї і т. ін.) — дивитися вниз, потуплюватися.

Виструнчившись перед батальйонним, Шевченко опускав свої сині, як небо, очі з притамованою в них іронією… (Тулуб, В степу.., 1964,124);

Гашіца чула той погляд і, опустивши очі додолу, червоніла (Коцюб., І, 1955, 234);

Вона опустила погляд і, стиснувши вуста, шпортала.. зонтиком у траві (Коб., III, 1956, 250);

Юрко збентежено опустив повіки, зашарівся (Коз., Вибр., 1947, 13);

Опуска́ти (опусти́ти) ру́ки — впадати в розпач, в апатію; ставати пасивним, бездіяльним.

Молода вдова лишилась сама з двома дрібними дітьми.. Та не опустила рук вона (Фр., VІ, 1951, 166);

[Степанида:] Що, свашечко, і ви не заспокоїте вашої доні? .. Ми вже і руки опустили (Кроп., IV, 1960, 35).

2. куди, в що. Укладати, поміщати і т. ін. щось куди-небудь, всередину чогось.

Коли ж що-небудь — весла чи руку — опустиш в воду, то вони стають срібними (Коцюб., III, 1956, 325);

Марина взяла яблуньку-саджанець, опустила в ямку (Головко, І, 1957, 449);

Антон опустив листа в поштову скриньку (Ткач, Крута хвиля, 1956, 155);

// Посилати, направляти, спрямовувати щось куди-небудь, у що-небудь.

Дівчина знай опускала туди [в фартушину] то одну, то другу руку, витягала квіточку по квіточці (Мирний, І, 1949, 164);

Мишуня боявся, опускаючи ногу в темряву й намацуючи щабель, що наступить на голову передньому (Ю. Янов., II, 1954, 147).

3. на що і без додатка. Пускаючи, скидати вниз.

Радянські авіатори.. з важким гуркотом опускали бомби на воєнні цехи (Гончар, III, 1959, 238);

*Образно. Христя почала перебирати своє життя. Що воно?.. Ціла вервечка випадків, котрі піднімали її угору на те, щоб опустити сторч головою (Мирний, III, 1954, 332).

4. діал. Залишати, покидати.

Коли ж ми вернули з його [батькового] похорону,.. заблагала [мати], щоб я не опускав її ніколи (Коб., III, 1956, 78);

З легким серцем опускав він шкільні мури, легко ступав.. перед себе (Ков., Світ.., 1960, 63);

Сон опустив його зовсім. Обертався з одного боку на другий (Март., Тв., 1954, 243).