річ

вести́ (заво́дити) сло́во (мо́ву, річ). Говорити про що-небудь. Тепер і решта косарів зрозуміла, до чого вів слово суворий запорожець, і вони загомоніли всі разом (П. Панч); Тепер Марта дивилась на капітана неприязно .. Довкола відбуваються такі події, а він веде мову про дурниці (В. Собко); — А знаєш, Тимофію, куди ходім? — перегодя трохи, веде річ Пацюк.— До пана!.. (Панас Мирний); Мало не з кожним заїжджим заводить Демид мову про того свого генерала і дивується, що ніхто про нього не чув і не знає (О. Гончар). здійма́ти річ. Коли Остап здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували (співчували) йому (М. Коцюбинський). впада́ти в річ. (Джонатан (тихо до Річарда):) Але ж, брате, впадати в річ старому — як же можна (Леся Українка).

відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву кому, у кого. 1. безос. Хто-небудь втрачає здатність говорити від несподіванки, здивування, хвилювання, переляку, гніву і т. ін. Біленьке, злегка пойняте загаром, воно (дівча) так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (О. Гончар); Оля ж, видно, всього сподівалась, тільки не того дружнього усміху. Може, через те й мову їй відібрало? (Є. Гуцало); Треба було озватися до неї, привітатись, а в мене відібрало мову, стояв як пень (Ю. Збанацький); — Ні, ні, я точно знаю! — Сидорчук так наполошився, що йому мало не відняло мову (Ю. Бедзик). річ відтя́ти. — Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відтяло. Мотря повернулася, вийшла (Панас Мирний). 2. Позбавляти кого-небудь здатності говорити. У старої нахабство гостя відібрало мову, вона тільки показувала йому на інший стілець (Ю. Яновський).

відо́ма (пе́вна, приро́дна, зві́сна) річ. Зрозуміло; без сумніву. Відома річ, кого огнем пече, тому скрізь вода мріється (Марко Вовчок); (Круста:) Та певна річ! Римлянин же порядний не пристане до секти бузувірної, що богом собі осла назвала? (Леся Українка); І от саме.. в першу хвилину зустрічі, природна річ, в усіх них послабла пильність (А. Головко); Звісна річ, усім тяжка розлука з тим, що називається: життя (М. Рильський).

до ре́чі. 1. У потрібний момент, вчасно. — А чиї це коні, Тимоше? Не ваші часом? — А то ж чиї? — Що ти кажеш! — якось по-хлоп’ячому зрадів Артем.— І як же це до речі: саме цих саней мені не вистачає (А. Головко); // Потрібно, слід. Був собі одважний лицар, Нам його згадать до речі, Він робив походи довгі,— Від порога та до печі (Леся Українка); — Максиме, влігся сніговій, спочити б нам було до речі (М. Нагнибіда). 2. Потрібний, своєчасний. — А чого ж, це ідея, юні помічники були б нам якраз до речі (О. Гончар). 3. зі сл. відповіда́ти, говори́ти і т. ін., перев. із запереч. Так, як треба. Він мало їв і на питання давав не до речі відповідь (М. Коцюбинський); Маруся зрозуміла, що сказала щось не до речі (Г. Хоткевич). 4. Принагідно, побіжно, між іншим. Хочу себе потішити, що літом буде нам краще і ще заспіваємо з Вами разом у Криворівні. До речі: коли Ви збираєтеся туди? (М. Коцюбинський); — До речі, де ви живете? — Біля деревообробного заводу (Є. Кравченко).

ли́ти медо́ві ре́чі. Говорити облесливо, нещиро і т. ін.; підлещуватися до когось. Ліз людям у душу, лукавив, просив дати в борг грошей, без упину лив медові речі (З журналу).

ма́зати ме́дом ре́чі (слова́), зневажл. Говорити облесливо, нещиро; підлещуватися до когось. Там пан-гаман по сто рублів дає Пройдисвіту, що речі медом маже (Л. Глібов).

медо́ві ре́чі. Улеслива розмова, обіцяння. (Полковник:) Медові твої речі, та, мабуть, не нашим губам ними ласуватись... (М. Кропивницький); (Чалий:) Ти солодко говориш так, що вірить хочеться тобі, і боязко стає, щоб ти медовими речами не отруїв душі (І. Карпенко-Карий).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

річ у собі́, книжн. Нерозкритий, непізнаний, такий, що не має певного признчення. — Найгірше, коли ніхто не чує, який у тебе голос, ніхто не бачить, яке у тебе серце…— сказала раптом журно.— Ти є, а ніби тебе немає… Річ у собі (В. Шевчук). Надзвичайно важливо, щоб усі відкриття науки не залишалися річчю в собі, а якомога швидше застосовувалися на практиці (З журналу); Серцевину матеріальних ресурсів становить промисловий потенціал. Сьогодні це “річ у собі”, клубок багатьох суперечностей (З журналу).

ясна́ (ви́ди́ма) річ. Очевидно, безумовно, без сумніву, зрозуміло. Смолярчук підійде до клуні крадькома, тихо, мов той кіт… Ясна річ, він хоче застукати злодіїв на гарячому (Г. Косинка); Ясна річ, що Шевченко серйозно ставився до своєї поетичної творчості, коли так точно датував свої рукописи (Життя і тв. Т. Г. Шевченка); Ясна річ — голова в мене працювала неабияк, і я допомагав багатьом дисертантам, не раз виручаючи колишніх колег (О. Бердник); Ідемо ми так, ледве ноги витягаємо. Видима річ, що заблудилися (Г. Хоткевич); Видима річ, наш організм пристосований не до мислення, а до м’язевої роботи (В. Підмогильний).