свій

ба́чити да́лі свого́ но́са. Передбачати події, наслідки, бути далекоглядним. — Що, милуєшся?.. — А ти — ні? — А я ні. Бо бачу трохи далі .. Далі свого носа. Бачу, як боком вилізе оцим дурним головам панська худоба (А. Головко).

би́ти но́ги (рідше чо́боти). Іти, ходити куди-небудь, перев. даремно. — За селом, уже на вигоні .. він сказав: — Попрощаємось, мамо, чого вам бити далі ноги (Г. Коцюба); — Нема Тамари,— сказала (мати) відчужено.— До міста подалась.— Давно? — запитав він, уже жалкуючи, що марно бив ноги (Є. Гуцало); // Часто бувати де-небудь. — То чого ж маєш бити чоботи на наш куток? Тільки жениха мого, коли трапиться, відіб’єш? (М. Стельмах). би́ти свої́ми нога́ми. — Бачили б ви мене, коли б мала я сюди своїми ногами бити (Ірина Вільде).

болі́ти (уболіва́ти, пережива́ти і т. ін.) за свою́ шку́ру. Дбати лише про особисті інтереси, про себе, перев. нехтуючи інтересами інших людей. — Хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє! (Григорій Тютюнник); — Ти за свою шкуру не переживай (С. Голованівський).

боя́тися своє́ї (вла́сної) ті́ні. Дуже боятися; бути занадто боязким, лякливим. — Я, знаєте, тепер такий полохливий, що й тіні своєї боюся (М. Коцюбинський); Десятирічку погнали з усіма вчителями в Німеччину. Залишилось тільки три перших класи та тихий Мандрика, що боявся власної тіні (О. Довженко); Заради кого я мав ризикувати? Заради оцих людців, які власної тіні бояться, які продадуть мене, не задумуючись (А. Дімаров).

бра́ти / взя́ти в свої́ ру́ки що. Очолювати що-небудь. Зазначу .. свою радість, що власне Ви взяли цю справу в свої руки, бо вже давно почувається пекуча потреба в упорядкуванню видань для люду (М. Коцюбинський).

бра́ти / взя́ти гріх (рідко гріха́) на (свою́) ду́шу (на се́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́ти гріх на ду́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети). 2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар). 3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́ти / взя́ти на се́бе. 1. що. Зобов’язуватися, погоджуватися, вирішувати і т. ін. здійснити, зробити що-небудь самому, самостійно. Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Л. Мартович); — Дивлюся на вас і думаю: така ви молода і згодились піти на чужих дітей: взяти на себе клопоти з найтруднішими… (О. Гончар). бра́ти на свою́ ду́шу. Бери це на свою душу (Нар.. присл..). // Робити що-небудь, переважно замість когось вирішувати чиїсь проблеми. — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру,— розщедрився Плачинда. (М. Стельмах); — З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Саунський — каву беру на себе! (А. Крижанівський). 2. кого. Опікати кого-небудь, займатися кимсь, чимсь. — А ніяких особливих обіцянок від нас ніхто не вимагає .. Взагалі, дозвольте мені словаків узяти на себе (І. Головченко і О. Мусієнко).

бра́ти / взя́ти на язика́ (на язи́к, на язики́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її (Іваниху) другі жінки взяли на язик за газету (що читає), то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́ти на язички́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́ти в свої́ язики́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно (тільки) превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

бра́ти / взя́ти (прийня́ти) на (свої́) пле́чі що. 1. Робити все самому, не обтяжуючи когось. Матуся у них в домі сильна, роботяща, з такою матусею не заживеш мозолів, усе бере на свої натруджені плечі (Ю. Бедзик); — Він усю виборчу справу на свої плечі взяв… (Панас Мирний). 2. Зобов’язуватися щось виконати, зробити. Беру нову ношу на плечі. Хай важче буде, але ж на серці якось гарно… (О. Гончар); — Хочу взяти добровільно на свої плечі додаткові обов’язки — вчасно закінчити ремонт тракторів (З газети).

бра́ти / взя́ти своє́. 1. Виявлятися на повну силу. Та весна брала своє, і навіть дощ прикрашав її (Ю. Яновський); Зарилися (подорожні) в сіно, незчулись, як їх припорошило. Холод взяв своє. Добрався до кісток (Д. Косарик); // Виявлятися сильнішим від чогось, перемагати. Соломія не тратила надії й навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали досі, то вже тепер не загинуть (М. Коцюбинський); Його дужий організм потроху брав своє, і Данило, врешті, звівся на ноги (Л. Дмитерко). 2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про якесь почуття, стан і т. ін.). Сон таки своє бере (І. Котляревський); Всі троє знали ненадійність свого становища… Незабаром втома візьме своє (М. Трублаїні). 3. Позначатися на чому-небудь, виявлятися в чомусь. Він гордовито несе .. свою левино-кудлату голову, чорна блискуча грива його злегка сріблиться, але то не мороз її посріблив, то вік людський бере своє (О. Гончар). 4. Домагатися чого-небудь бажаного, досягати мети. Нічого,— ми підождем, а все-таки своє візьмем! (Укр.. присл..); Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали і змовились, як в один голос, казати чиновникові про вибори (Панас Мирний).

бра́ти / взя́ти (свої́м) горбо́м що. Здобувати що-небудь ціною великих зусиль, важкою працею. — Ех, Никаноре. Дали ж тобі землю.— Дали, та взять її нічим. Горбом тільки й береш (І. Микитенко); А хто ж владає цим добром, що ви (сини) взяли своїм трудом, Своїм трудом, своїм горбом? (М. Рильський).

бра́ти / взя́ти свої́ права́. Утверджуватися в чомусь, виявлятися на повну силу. Завжди рани дістає колишнє, як нове бере свої права (М. Рильський).

бра́ти / взя́ти (свої́) слова́ наза́д. Відмовлятися від сказаного раніше. (Єпископ (до неофіта-раба):) Покайся, нечестивий, візьми назад слова ті необачні, бо гірш тобі на тому світі буде, аніж на сьому (Леся Українка).

бра́ти / взя́ти у (свій) ро́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́ти (прийма́ти) / взя́ти (прийня́ти) (бли́зько) до (свого́) се́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний). 2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); (Едіта:) Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

бра́тися / взя́тися за своє́. Продовжувати робити щось, наполягати на чомусь. Вони знов узялися за своє? Гадають, що й цього разу їм минеться? (Ю. Шовкопляс).

вести́ своє́ (своє́ї). Настирливо триматися певної теми, повертаючись до тієї самої думки (у розмові). Брагун її (коняку) ніколи не підганяв, не сердився... Ніби граючись, помахував батіжком, вів своє: — То таке в мене діло, Михайле Кузьмичу... женюся, одним словом (Ю. Збанацький); — Літувати у нас добре. Хоч і роботи до біса, то зате весело дуже, — веде своєї Мотя (В. Козаченко); Видно, Кваша намагався перевести балачку на іншу тему. Але Гайсин уперто вів своєї (П. Панч).

вести́ свою́ лі́нію. 1. Послідовно домагатися здійснення чого-небудь наміченого. — А він хоче, щоб я кинула роботу й вийшла за нього. Ну, ото й не може втихомиритись, чіпляється, як реп’ях до кожуха.— Ось воно що, хлоп’яче діло! А ти свою лінію веди,— проговорив Канушевич (Г. Коцюба). 2. Настирливо триматися у розмові певної теми, не відступати від чогось. Микола вислухав батька, спитав: — А як це зробити?.. — Треба, Миколо, зробити, а от як — ти це мусиш знати краще мене,— вів свою лінію батько (М. Ю. Тарновський).

ви́везти (ви́тягти) на свої́х пле́ча́х. Виконати, здійснити що-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. І всю роботу — перенесення апаратури в сопках, розчистка тайги — вивезли (актори) на своїх плечах (О. Довженко); (Дремлюга:) Не такого я гарту! Ми на своїх плечах усе витягли і будемо далі тягти за всіх аж до могили (О. Корнійчук).

ви́кинути (ви́креслити) з (свого́) се́рця кого. Перестати любити кого-небудь. В якій справі вона зайшла до Саїда, викинувши його з свого серця? (Іван Ле); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Н. Рибак).

виклада́ти / ви́класти (свої́) ка́рти кому і без додатка. Відверто розказати все, не приховуючи своїх задумів, намірів, планів. Явтух Каленикович помічає цікаві погляди ярмарчан, що фіксують його надто довгу розмову з жінкою, і одразу викладає карти (Ю. Яновський); (Буйко:) А ви ж як хотіли? Щоб до командира партизанського загону прийшла якась дівчина, від якогось лікаря і щоб він їй одразу й карти виклав? (Я. Баш).

викре́слювати (витра́влювати) / ви́креслити (ви́травити) з (своє́ї) па́м’яті (з (свого́) життя́) кого, що. Змушувати забути. Хотів викреслювати її (сторінку історії) геть з пам’яті, але не міг (І. Багряний); Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (М. Коцюбинський); Один факт (для ілюстрації соціологічного спостереження), щоправда, був, він сам уписувався в те дослідження, але я волів його швидше забути, раз і назавжди викреслити з пам’яті (А. Дімаров); Ніякий час не витравить з пам’яті злочинства фашизму! (П. Автомонов).

вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи. Цікавитися тим, що виходить за межі особистих інтересів. Вадим бачив, як люди починають вилізати з власної шкаралупи (О. Бойченко); — Університетські роки змусили мене вилізти з тісної своєї шкаралупи сільського школяра. Повіяло іншим життям, іншим духом (З журналу).

вилива́ти / ви́лити (свою́) ду́шу кому, перед ким і без додатка. Щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло. На війні хлопці не стануть першому зустрічному виливати свою душу, а вже коли виливають її, то тільки справжньому другові (П. Автомонов); Говорили всі, хто бажав перед представником центра вилити наболілу душу (І. Кириленко); Данило взяв дочку обома руками й заговорив. Взагалі не дуже балакучий, він інколи любив вилити душу в патетичному монолозі (Л. Дмитерко); // Висловлювати свої почуття, переживання. Багато знала й багато співала пісень стара Гафійка, але ні в одній з них не тужила так, душу всю виливаючи, як у пісні про славного Яношіка (Г. Хоткевич); // Досхочу наговорюватися; виговорюватися. Чоловік мав потребу вилити комусь душу.. Бачить, п’яний іде — підійшов і давай розповідати йому (Укр. анекдот); — Куди все зникає? Оте бажання вилити душу, вийти увечері на вулицю, до людей. Як раніше було, поручкатися: — Доброго вам здоров’я... — І вам доброго... (А. Камінчук). вилива́ти (своє́) се́рце. Заспівали в полі пісню трактористи, виливають серце у словах простих (В. Сосюра).

вино́сити (нести́) / ви́нести на свої́х пле́ча́х (на собі́). Виконувати тяжкі, відповідальні обов’язки, долати якісь труднощі і т. ін. самостійно, без чиєї-небудь допомоги. Головний тягар наступу в ці дні виносили на собі сапери (О. Гончар); Я сам учителював довгенько, починаючи з важкого дня для нашого народу та й для нашої школи 1919 року, я на власні очі бачив, яку многотрудну, воістину подвижницьку роботу несли на своїх плечах і сільські, і міські вчителі (М. Рильський); // Зазнавати на собі тягар чого-небудь. Те (погане життя), що було колись в Ковалівці, люди винесли на своїх плечах, бодай воно більше не верталося (В. Кучер); — Орали ми землю на коровах? Орали. Їли хліб пополам з половою? Їли. Винесли війну на своїх плечах? Винесли (А. Хорунжий).

випуска́ти / ви́пустити ві́жки з свої́х рук. Поступатися владою, керівництвом. Онися Степанівна, як стара господиня в домі, й не думала випускати з своїх рук господарських віжок (І. Нечуй-Левицький); З’явилась розгубленість. Доктор Гуль зорієнтувався, в чому річ, і вирішив не випускати віжок з своїх рук (Л. Дмитерко).

відда́ти / віддава́ти (свій) дух. Померти. Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Переклад Бориса Тена).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) (свою́) ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати (Надія) (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); (Хвора:) Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка). 2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду. Він сім’ї своїй серце і душу оддав, Та й незчувся, як рідне за рідним сховав (Я. Щоголів). 3. Померти. Вдома, перед тим як приїхала “швидка допомога”, дихав батько, мов захеканий, руки похололи, очі стали порожні — от-от душу віддасть (Ю. Шовкопляс); А то щось їй заманулося з канави напитися. Хлепнула й тут же душу віддала (З газети). 4. Щиро полюбити кого-небудь. І оддав свою душу тривожну я тобі, Лейяніта моя (В. Сосюра). відда́ти і се́рце і ду́шу. (Маруся:) Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце і душу йому віддала (М. Кропивницький).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) (свого́) се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); (Харко:) Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

вла́сними (свої́ми) рука́ми. Особисто, сам. Того ж (1846) Божого року, написавши тобі лист і гарненько власними руками оддавши на почту (пошту), поїхав собі в престольний град Москву (Т. Шевченко); Якби можна було весь обман… усю підлість… по всьому світу позбирати, то я власними руками визбирала б і спалила б на великому вогні (Є. Гуцало); — Не гордий (офіцер), таки сам своїми руками узяв та й посадив мене край себе (Г. Квітка-Основ’яненко).

все стає́ на своє́ мі́сце (на свої́ місця́). Обставини набувають визначеності або повертаються до попереднього стану. Він майже несвідомо, палкою своєю уявою вже відроджував поруйноване.. В нього там все ставало на своє місце (О. Гончар); Про себе думав, що дружина отямиться і все стане на своє місце (М. Ю. Тарновський).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) (свого́) но́са ((сві́й) ніс) перев. у що, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється (Петро Андрійович), а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носа суне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

вступа́ти (входи́ти) / вступи́ти (ввійти́) в (свої́) права́. Виявлятися повною мірою. Робочий будень ще не склав інструментів, але свято вже входило в свої права (О. Кундзич); Весна вступила в свої права (З журналу).

втра́пити на свою́ сте́жку. Зуміти визначити, знайти своє місце в житті. — Ні, не буде й хлібороба з тебе. І хлопець ніби не дурний, тільки, мабуть, на свою стежку не втрапить. Ну, спробуємо ще стельмахувати! (С. Васильченко).

вхо́дити / ввійти́ в (свою́) ко́лію. Повертатися до свого нормального стану, ходу, перебігу і т. ін. Проходили повз (містечко).. білі, червоні, махновці, петлюрівці... Виліплювали накази, оповіщали мобілізації, конфіскації, реквізиції... А потім знову все входило в колію (В. Еллан-Блакитний); — Тихе й просте життя сільського священика ввійшло в свою колію (М. Старицький); Все, здавалося, увійшло в звичайну колію, так ніби нічого й не сталося (В. Козаченко). ввійти́ в береги́. Скільки ще куль із-за рогу просвистить, поки все ввійде в береги і життя потече, як широка течія Дніпрова (О. Гончар).

гляді́ти свого́ но́са. Турбуватися, клопотатися лише про себе, не втручатися в справи інших. Наблизився (Віктор) до Олега: — Лучче (краще) ти б глядів свого носа (П. Автомонов).

гну́ти свою́ лі́нію (своє́). Уперто домагатися чого-небудь; наполегливо відстоювати, здійснювати щось по-своєму. Вони безсилі перед директором, який, прикриваючись інтересами колективу, гне свою лінію на шкоду іншим (З газети); — Доведеться його (ресторан) відкривати,— гне свою лінію їхній старший (З журналу); Горленко повільно й неухильно гнув своє (З. Тулуб).

го́лову (свою́) прихили́ти де. Знайти якийсь притулок, пристановище; влаштуватися десь. Прийдеш над сю гору,— пустиня, спалена сонцем, ні прутика, ні гіллячки, щоб хоч де голову прихилить від палу… (Панас Мирний); — Доки живу — земля моя, я господар на ній. Гичак поділив, а тепер, на старість, не має де голову прихилити (М. Томчаній); — Куди ж нам, Денисе, найкраще податися, де голову прихилити..? (М. Стельмах); Хіба мало таких .. тиняється по світу, де б свою голову прихилити? (Панас Мирний).

го́ре (своє́) ми́кати, нар.-поет. Бідувати, поневірятися і т. ін. — Батько його з матір’ю рано померли, і залишився він сиротою микати своє горе на білому світі (Укр.. казки).

гра́ти очи́ма до кого і без додатка. Грайливо поглядати на когось, прагнучи звернути на себе увагу, викликати до себе інтерес. Грав (Йон) до неї очима та міцно тримав за руку (М. Коцюбинський); Віталикові, здається, не до сміху, бо Тоня все ще літає у вальсі.., грає очима до партнера, пускає бісики (О. Гончар); Як не грала очима (Настя), а він оминав її хату (Ю. Мушкетик); // Виявляти поглядом веселий, грайливий настрій. — Хай дивиться — не поживиться! — каже Марина, граючи веселими очима (Панас Мирний); Стояла Мотря й, граючи очима, ласкаво всміхалася (В. Винниченко); — Іч, яка ти сьогодні! — Яка? — радіє, грає очима і соромиться дівчина (М. Стельмах). гра́ти свої́ми очи́ма. Особливо часто він підходив до мене й грав своїми .. очима. Ця “гра” робила з нього майже мавпу, але він цього не помічав (М. Хвильовий). виграва́ти очи́ма. — А то що буде? — виграє очима Северин (Григорій Тютюнник). загра́ти очи́ма (очи́цями) для кого і без додатка. Приклавши руку до грудей, зітхнула (Зінька) для Івана і заграла очима для Данила (М. Стельмах); — Кавалер приїхав. — І (секретарка) лукаво заграла очицями (Я. Баш).

дба́ти (ті́льки) про свою́ шку́ру. Намагатися робити що-небудь лише для себе; піклуватися про власні інтереси. — На кого не глянеш — усяке, мов звіряка, про свою тільки шкуру .. дбає (П. Куліш).

держа́ти ро́зум в голові́. Бути розсудливим, розважливим; обмірковувати, контролювати свої дії, вчинки. Недарма в народі кажуть: “Держи розум в голові — скарб матимеш” (З журналу). держа́ти ро́зум та ум в свої́й голо́воньці. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Б. Грінченка).

держа́тися (трима́тися) (свого́) бе́рега. Дотримуватися своїх принципів, не збочувати; діяти розважливо, помірковано. — Мені здається, що Соломія з таких, що крутиться, вертиться й берега не держиться (І. Нечуй-Левицький); Усяк до чого-небудь вдався, Той робить те, другий — друге; Всяк свого берега й держався (Л. Глібов).

держа́ти (трима́ти) в свої́й кише́ні кого. Утримувати кого-небудь у повній (перев. матеріальній) залежності від себе. Що йому (Власову) дивитися на його (Василя), коли він усіх держить у своїй кишені? Дука та й годі (Панас Мирний).

держа́ти (трима́ти) в (свої́х) лабе́тах кого, що. 1. Ставити в повну залежність, неволити кого-, що-небудь; підкоряти. Не можна допускати, щоб бюрократ у своїх лабетах держав усю владу (З газети). 2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про почуття, настрої, душевний стан і т. ін.). Мене знову рвонуло встати. Аж хижий сон уже держав мене в своїх лабетах (С. Васильченко). держа́ти в свої́х ла́бах, діал. Здалося йому .. що якась важка змора, котра досі держала його в своїх лабах, відступила від нього і позволила йому віддихнути свобідно (І. Франко).

держа́ти (трима́ти) ко́ло свого́ по́яса кого. Дуже пильнувати, оберігати кого-небудь, не відпускаючи від себе. — Чим же я винна? — з плачем вимовила вона (Горпина). — Не держати ж мені його (сина) коло свого пояса, не водити на уривочку, мов щеня (Панас Мирний).

диви́тися да́лі сво́го но́са. Мислити масштабно, з перспективою на майбутнє; не бути обмеженим у своїх поглядах, діях і т. ін. Себе передусім .. мала (Ольга) на думці, коли говорила, що багато наших молодих колгоспників ще не навчились дивитись далі свого носа (Ірина Вільде). да́льше сво́го но́са не диви́тись. В політиці не годиться далеко заскакувати фантазією, та не годиться й дальше .. свого носа не дивитись! (М. Драгоманов).

диктува́ти свою́ во́лю кому. Нав’язувати кому-небудь свої погляди і змушувати його діяти відповідно до них. Голі степи за ним (червоним парламентером), ніяких укріплень, і все ж не Дьяконов йому, а він Дьяконову диктує тут волю свою і своїх військ (О. Гончар).

дійти́ (до) літ (свої́х). Стати дорослим, вирости. Як дійшла вона літ своїх, то я без клопоту хліб їла: вона й зробить усе, й догледить усього (Марко Вовчок); По інших сторонах то навіть підлітків по школах учать про те, .. які вони матимуть права і обов’язки, коли дійдуть до літ (Леся Українка).

добува́ти / добу́ти (свої́м) горбо́м що. Наживати що-небудь тяжкою працею. — Так то ж які землі? — перебив мене Пищимуха.— Рангові, а не ті, що кожен своїм горбом добував! (Панас Мирний).

добува́ти хліб (свій). Заробляти собі на прожиття важкою працею. — Я все думаю, що хліб майбутнього — не пшениця, а горіх. Коли людство це зрозуміє, кінчиться прокляття Адама — “в поті лиця добувати хліб свій” (О. Довженко).

доде́ржувати (дотри́мувати) / доде́ржати (дотри́мати) (свого́) сло́ва. Виконувати свої обіцянки, зобов’язання. Курс теоретичної фізики він (Максим) здав на “відмінно”, хоч Федір додержав свого слова і ганяв Максима, як говорили студенти, по спіралі (Н. Рибак); — Я свого слова дотримав. Наші хористи ждуть вас, Іване Івановичу (Ю. Збанацький).

дожива́ти / дожи́ти (свого́) ві́ку. Бути в похилому віці, закінчувати життєвий шлях. — Доживаєш (Андрію) віку? А де твої молоді літа, де твоя сила, покажи свою працю (М. Коцюбинський); — Смола кипить .. Старі корабельні майстри, що вже доживають свого віку, могли іноді побачити майбутнє корабля в тих смоляних бульках і хвилях (Ю. Яновський); Степан матрац розпотрошив і грубку в старій хатині, де теща віку доживала, по цеглині розібрав (В. Дрозд); Минув рік. Просить Тимоша стара мати: — Сину мій, сину! Одружись, мій голубе! .. Втіш мене старую, нехай я свого віку доживу в радості (Марко Вовчок). дожива́ти / дожи́ти вік. Вона глуха, столітня й тихо доживає вік (М. Хвильовий); — До живого обшмульгали шию всякі хомути,— він (Мефодій Кулик) вдарив себе по шиї! — На волі хочу вік дожити! (О. Гончар).

доказа́ти свого́. Зробити по-своєму, добитися здійснення своєї мети. Брюховецький доказав таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка (П. Куліш); Якось глянула (Хима) в чисту воду та й не пізнала самої себе..: “Чи се я? Де ж моя краса дівоча поділася?.. Нехай гине, аби я свого доказала” (Марко Вовчок); І вона (Христя) рішилася, як тільки Марина докаже свого, розказати про дівку і вдівця (Панас Мирний).

доклада́ти / докла́сти (свої́х) рук до чого. 1. Старатися серйозно, багато працювати над чим-небудь. “.. Як звернеться (повернеться) додому (панич), та подивиться, що так всюди чисто та гарно, хай догадається: хто то до того своїх рук докладав!” — подумала вона (Христя) (Панас Мирний); Як сама не докладеш до всього рук, то нічого й не буде (І. Нечуй-Левицький); Коли б вона, Катерина, мала свій родючий ґрунт, то шанувала б його і пестила. Вона б доклала до нього своїх роботящих рук (С. Чорнобривець); // Брати участь у якій-небудь роботі, у створенні чогось. Не було в селі жодної людини, яка б не доклала своїх рук до тієї (електричної) станції (В. Кучер). докла́сти ру́ки. Він (Грицько) .. і в революцію не спав на печі, і в громадянську воював .. Та до всього руки доклав (Є. Гуцало). 2. Займатися чим-небудь. (Руфін:) .. Іди, руйнуй, що хочеш і як хочеш. Та не змушуй мене до того докладати рук — се понад силу, я того не можу… (Леся Українка); Дома взимку .. не було до чого й рук докласти, оце .. перша справжня робота (А. Головко); Роками тисячі людей у місті не знали, куди руки докласти (І. Сенченко); // Втручатися в що-небудь. Навіть до набору робочої сили доводилось докладати рук тим першим уже кадровим інженерам, серед яких був і Клименко (Іван Ле).

доклада́ти / докла́сти свої́х слів. Втручатися в розмову, висловлюватися з приводу чого-небудь. — А ви, стара, таки і своїх слів докладіть, як часом Лукина носа вгору задере (І. Нечуй-Левицький).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м). Дотримуватися власних поглядів, переконань і т. ін. — Не майте гніву на мене, коли не так щось. Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на чужий не зважає (Є. Гуцало); — Оце накрутив,— промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум.— І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (О. Гончар).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) (у зе́млю) свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

замани́ти в свої́ сі́ті кого. Зваблюючи чимось, змусити підкоритися, піддатися. Він (Борис) зовсім ясно почував відразу до тої кокетки і розпусниці, котра, очевидно, всіма способами старалась заманити його в свої сіті (І. Франко).

записа́ти на свій раху́нок що. Вважати своїм здобутком, досягненням що-небудь. — Ось так, товаришу комісаре, можеш записати на свій рахунок перший похід,— обернувсь до мене Олександр Васильович (В. Логвиненко).

заплу́тувати / заплу́тати у (свої́) тене́та кого. Хитрощами, підступністю підпорядковувати кого-небудь своєму впливові, підкоряти своїй волі. — Так, так, сидите, значить, дівчатка. А ваша подружка вас завела сюди, заплутала в тенета, та й навіть забулася про своїх спільниць (Ю. Збанацький); — .. Без освіти років за двадцять-тридцять від вас лишиться один спогад та, мабуть, руїни кількох хуторів. Все захоплять ненажери-пани, все заплутають у свої тенета вчені та хитрі отці-єзуїти (З. Тулуб).

затяга́ти (затя́гувати) / затягти́ (затягну́ти) своє́ї (своє́). Настирливо повторювати те саме. — Так що ж ми будемо робити з цими... як їх? з мозаїками? — знову затяг своєї власник кабінету (П. Загребельний); Схаменіться, доки не пізно. Схаменіться, коли не бажаєте, щоб Баржак у петлю вас завів,— знову затягнув своє Хлопєшка. Ще вихід є! (О. Гончар).

зверну́ти (збі́гти) на свою́ (на ту ж, діал. на ту́ю ж) сте́жку. 1. Вертатися до попередніх роздумів, думок. — Чому се так, що пан має необмежені ґрунта (ґрунти), а мені не дав Бог і клаптика землі? — непомітно для себе звернув Семен на тую ж стежку (М. Коцюбинський). 2. Знову починати діяти в певному, властивому для себе напрямку. — От дурів-дурів (Чіпка), та таки й збіг на свою стежку!.. — Так казали люди (Панас Мирний).

зв’я́зувати / зв’яза́ти своє́ життя́ (себе́, свою́ до́лю) з ким. Вступати до шлюбу, одружуватися з ким-небудь. Чи кохала його, йдучи до шлюбу, зв’язуючи з ним своє життя, чи знала тоді це почуття? Мабуть, що ні (Г. Коцюба); Відтоді, як вона зв’язала себе з тим пияком, вигляд у неї стає дедалі згорьованіший, змучений (О. Гончар); Не вдалося (Уляні) колись з ним зв’язати своєї долі, то хоч зараз посидить коло нього (Д. Бедзик).

зла́зити з свого́ ко́ника. Залишати розмову на улюблену тему; не наполягати на чому-небудь (на своїх поглядах, переконаннях і т. ін.).— Е-е, ні! — не хотів злазити зі свого коника Донат Озерний.— Коли вже почали, то давайте й далі говорити відверто (Є. Гуцало).

зна́ти своє́ мі́сце. Поводитися, діяти згідно зі своїм становищем.— Вона (Катря) їй так розмалює нігтями писка, що довго в свою школу не покажеться. Хай знає своє місце (В. Кучер).

зно́ву за своє́. 1. Неодноразово повторюючи, наполягати на чому-небудь. — Піду я в найми! — Маланка підняла руки.— Вона знову за своє! (М. Коцюбинський). знов своє́ї. (Зет:) Заспівав би краще .. (Амфіон (презирливо махнувши рукою):) Знов своєї! (Леся Українка). 2. Продовжувати робити те саме, що й раніше. На той рік знову за своє; Пішов я з матір’ю просити (Т. Шевченко); Кличуть вчора до себе матушку Серафиму: “Ти, кажуть, знов за своє? ти знов проти мене бунтуєш сестер?” (М. Коцюбинський); До виступу свого він ставився якнайуважніше .. І як розвиднілося вже зовсім та погасили лампу, тільки повернувся й підсів до вікна і знов за своє (А. Головко).

зро́шувати / зроси́ти (свої́м) по́том зе́млю. Важко працювати, затрачувати чимало зусиль, праці, обробляючи землю. Виріс (Оленчук) на цій землі, зросив її своїм потом і вважає себе законним господарем цього краю (О. Гончар).

зро́шувати / зроси́ти (скропи́ти) (вла́сною (своє́ю)) кро́в’ю зе́млю (шлях). Бути пораненим або вбитим у боротьбі з ким-, чим-небудь. Хоч химерні були ті юнацькі мрії, а тепер двадцятишестирічному Максиму, котрий сьорбнув і лиха, і кривди, власною кров’ю зросив рідну землю, вони видалися звабними (Н. Рибак); Ми йшли по кинутих полях і вперто з боєм виступали, скропили кров’ю зимний шлях, але чужинця не благали (М. Упеник).

і кісто́к (свої́х) не позбира́ти. 1. Уживається як погроза і виражає побажання жорстоко розправитися з ким-небудь, вчинити помсту. — Зась, пани, до нашої землі! Зась, бо й кісток своїх не позбираєте! — підіймає (Гончар) кулака (М. Стельмах). й кісточо́к не позбира́ти. (Орина:) А як зловлять .. (Петро:) Хай ловлять, нас таких уже сотня в лісі є. Так зустрінемо, що й кісточок не позбирають (В. Собко). 2. Загинути. — Хіба ж оця яма від бомби врятує?.. Як торохне, то й кісток не позбираємо. Справжня домовина! (Д. Ткач). кісто́к не позбира́ти. Вже скоро фашисти не позбирають кісток! (К. Гордієнко).

іти́ / піти́ своє́ю доро́гою. Діяти самостійно, незалежно, не піддаючись чужому впливові. — Не хочу наслідувати своїх батьків, піду своєю дорогою (З журналу).

клопота́ти собі́ (свою́) го́лову чим. Думати про що-небудь, обтяжуючи себе. Чортзна-чим ти клопочеш свою голову, Карпе! (М. Коцюбинський); Марусяк, раз рішивши собі усю оту справу, більше не клопотав собі нею голови (Г. Хоткевич). клопота́ти свою́ голі́воньку. — А що ж ми завтра будемо їсти!.. “Боже мій, у такі літа та чим свою голівоньку він клопоче?!” — подумала вона (Панас Мирний).

лама́ти (пору́шувати) / злама́ти (полама́ти, пору́шити) (своє́) сло́во. Відмовлятися від раніше сказаного, відступатися від обіцяного; не виконувати обіцянки. Хто ламає слово, той віру ламає (М. Номис); — Воно, звісно, дурне діло заклад, але ж не ламати слова (М. Стельмах); Сахно не хотіла ні порушувати свого слова, ні рискувати (ризикувати) своєю персоною (Ю. Смолич); — Царю Латине неправдивий! Ти слово царськеє зламав (І. Котляревський); — Кажуть, що вже пообіцяв він видати свою дочку Інгігерду за норвезького короля Олафа Товстого. Але хай поламає своє слово, раз до нього засилає послів руський князь (П. Загребельний); Вона, Ївга, мусить порушити слово, яке дала подрузі (О. Донченко). не перелама́ти сло́ва. (Панас:) Я вже поблагословив, то слова не переламаю, бо то гріх! (М. Кропивницький); // кому і без додатка. Зраджувати. — Тримайся мене, Анно,.. я тобі також слова не зломлю (не зламаю)! Скоро поверну, зробимо весілля! (О. Кобилянська); “Як слово зламає (коханий), нехай покарає Його Твоя сила святая!” (П. Куліш).

лі́зти не в своє́ ді́ло. Втручатися в що-небудь, не будучи компетентним або викликаючи чиєсь незадоволення. (Черепань (Лисенку):) Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Ю. Мокрієв). лі́зти не в своє́. Той же чабанський гонор не дозволяв йому бути причепливим, лізти не в своє (О. Гончар).

лупи́ти (свої́) о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона (Варя) аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло). 2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

ма́йстер своє́ї спра́ви (свого́ ді́ла). Людина, що досягла високої майстерності, досконалості в чому-небудь; кваліфікований фахівець, виконавець, прфесіонал і т. ін. Нести культуру в побут на високому професіональному рівні можуть лише майстри своєї справи (З журналу); Чудовий майстер своєї справи. Він досконало оволодів технікою, знав всі “секрети” виробництва (З газети); А секретар знову заговорив про батька, .. про те, який це був майстер свого діла (О. Гончар); На весіллях як танцюристи, так і музиканти були майстрами свого діла (Весілля).

ма́ти верх над ким — чим, рідше в чому. Бути головним у чомусь; керувати. Щоб на Крутогорі хтось верх мав над ними або хтось прогнав їх звідси,— та ви що, з кого смієтесь? (М. Ю. Тарновський). ма́ти свій верх. Невістка уміє цілковито задобрити воркотливу свекруху, бажаючи мати у всім і все свій верх у хаті (І. Франко).

ма́ти ру́ку, перев. де. Користуватися чиєюсь підтримкою, допомогою, протекцією і т. ін. (перев. впливової, знаної людини). (Дід:) Він скрізь руку має, а ми що? (І. Карпенко-Карий); В райцентрі він свій чоловік, руку має… (К. Гордієнко); Не такого вона роду, щоб її вислали. Вона скрізь руку має (І. Микитенко); Але прикинув (Варчук), що мати в губернії таку руку — велике діло (М. Стельмах). — Важко правди добитися, коли не маєш там руки (О. Гончар). ма́ти до́сить си́льну ру́ку. Він мав там досить сильну руку в особі одного свого колишнього товариша по службі (Олена Пчілка). ма́ти свою́ ру́ку. Та все-таки він (князь) підозрівав, що Іван сяк чи так мав у тім “случаю” (випадку) свою руку (І. Франко).

ма́ти свій ро́зум (у голові́). 1. Діяти по-своєму, на власний розсуд, незалежно від інших. Людей питай, а свій розум май (М. Номис); (Робітник:) Ти гадаєш, небоже, що то мала робота — сімсот овець! Адже то живе, адже то кожде (кожне) свій розум має (І. Франко). 2. для чого і без додатка.Приймати самостійно рішення, вважаючи їх правильними. Волосний сказав, що Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (І.Нечуй-Левицький).

ма́ти своє́ обли́ччя (лице́). Відрізнятися від інших людей, подібних предметів, явищ і т. ін.; бути оригінальним. Сувенір, присвячений українському селу та сільській місцевості, має своє обличчя (З газети).

ма́ти своє́ о́ко, перев. де. Бути обізнаним з чимсь, поінформованим про щось, постійно дістаючи відомості від кого-небудь. Всюди мали (молоді) своє око й критикували, не зважаючи на чини й посади (В. Собко).

ма́ти (собі́) на умі́ що і без додатка. 1. Думати про щось, розмірковувати над чимсь, не виявляючи своїх думок, намірів. “І як-таки за такого ланця (Чіпку) та вийшла така багачка, як Галя?. Старі діди та баби все те собі на умі мали (Панас Мирний); “Мовчання — золото,— мав Григор на умі,— Тому й мовчать усі глухонімі…” (В. Симоненко). 2. Збиратися щось робити, замишляти що-небудь. “Мати зумисне втекла з гостинної.. Вона має щось на умі. Це неспроста. Що це за знак?..” (І.Нечуй-Левицький). ма́ти своє́ на умі́. — Ти не про нас думай, ти своє май на умі (Ю. Бедзик); — Е-е, ні! Це тип хитрий і підступний. Скоріше він прикидається дурником. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив, а нишком мав своє на умі (П. Автомонов).

мі́ряти на свій арши́н (своє́ю мі́ркою, на свою́ мі́рку і т. ін.) кого, що і без додатка. Оцінювати, характеризувати і т. ін. кого-, що-небудь із свого погляду, за власними критеріями, суб’єктивно. Як він, цей брудний, підлий Боровик, сміє міряти всіх людей на свій аршин? (В. Собко); — Що тут замішаний мужик — для мене це факт безперечний. — На свій аршин не міряй (А. Головко); Петро Петрович .. з посмішкою сказав: — Левицький, не міряй на свій аршин. У тебе всі корисні думки вилітають у дірку в капелюсі (П. Панч); — Він отак скоса глянув на ваші ніжки… ото знаєте, коли ви на стільця стаєте папери з шафи діставати. Я теж, каюсь, грішу іноді. — Ви все міряєте на свій аршин (В. Підмогильний); Вона всіх людей міряла своєю міркою і, сама нездатна на підлість, не допускала її і в інших людях (В. Собко). змі́рити свої́м лі́ктем. Один мій вчинок своїм ліктем змірив І мовиш: “Всякий це розчовпа” (І. Франко). мі́ряти на свою́ ку́цу мі́рку. — От не люблю, коли баби починають усе на свою куцу мірку міряти (М. Стельмах).

мозо́лити ру́ки, зневажл. Займатися фізичною працею; працювати. помозо́лити свої́ ні́жні ру́чки. — Чули? ..Наш зоотехнік сам доглядає і доїть корову.— Нехай помозолить свої ніжні ручки,— кепкувала Химка (С. Добровольський).

мозо́лити (свій) язи́к (язика́), зневажл. Говорити багато зайвого, несуттєвого; базікати. Даремно язик свій мозолив оратор (З газети); Як би там не мозолили свої язики, але політика .. і далі йтиме (Ю. Мельничук).

мота́ти (рідше намо́тувати) / намота́ти (собі́) на вус (на ву́са) що і без додатка. 1. Придивлятися, прислухатися до чого-небудь; помічати. — Так що ти, Кириле, мотай на вус та вчися, як з підлеглими поводити себе, може, пригодиться (Ю. Збанацький); — Я людина військова, все мотаю на вус (С. Голованівський); Ти все на вус мотай собі годяще й непутяще (С. Воскрекасенко); Він не міг очей відвести, хоч розумів, що цим нашкодить Феодосії: в селі все бачать, усе на вус намотують… (Василь Шевчук); // Запам’ятовувати, брати до уваги що-небудь. Хто що говорить добреє, а ти на ус мотай (М. Номис); Увесь вечір хазяйка усе розказувала, як поводиться в панів, а Ївга все, як там кажуть, на ус мотала (Г. Квітка-Основ’яненко); — Вчиться тобі треба, багато вчитися та придивлятися, та мотати на вус (Ю. Збанацький); Уляна Григорівна точно інформувала гостя про свої достатки, а обачливий ротмістр все мотав на вуса (С. Добровольський); Радивон усе примічає, .. все намотує на вуса, хмарніє, кида неприязні погляди (К. Гордієнко); — У погребі в нього (багача) скриня стоїть, залізним цепом до стовпа прикована. ..Парубок намотав на ус (Укр.. казки). намота́ти собі́. — Ну, щастя твоє, що ти не знаєш! І намотай собі — знайдеш листок який, не тич свою морду, а хазяїнам оддай!.. І щоб ні гу-гу нікому! Чув? (А. Головко). 2. Робити висновки з чого-небудь; враховувати. (Хома:) О, друзі, братіє! Міркуйте та на вус мотайте (М. Кропивницький); І між людьми такі ж бувають, Як і на яворі, Шелестуни; Нехай же баєчку вони На вус собі мотають (Л. Глібов); — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор.— Мотай на вус, Кузьмо,— підморгнув до хлопця Левко Іванович (О. Гончар); — Староста дав Радивонові виговоритися, хоч дещо і намотав на вус (К. Гордієнко); Розповідав йому якось про тебе, сміється, каже: “Отаких нам і треба, енергійних, завзятих”. Ти, Павлушо, намотай собі це на вус! (А. Головко). закрути́ти на ус. (Филимон (дворецький):) Знаю панову думку: він подума тілько, а я вже й зробив. От він тільки спитав та й годі, а я зараз і на ус закрутив, треба услужить (І. Карпенко-Карий). намота́ти на свої ву́са. Вони, бач, уже намотали на свої завжди наставлені в бік вищих інстанцій вуса, уже роблять відповідні висновки (А. Дімаров). 3. Розбиратися в чомусь, з’ясовувати що-небудь. Вся інформація в книгах, бери, вичитуй, мотай на вус (Ю. Збанацький); На все вважай і на ус собі мотай (М. Номис); Ласточкін таки щось намотав на вус, і в очах його блимнули іскорки (Ю. Смолич); // Розмірковувати над чимсь, прикидати, обдумувати що-небудь. Дідона зараз одгадала, Чого сумує пан Еней, І все на ус собі мотала (І. Котляревський); Він кому підтакує, кого підбадьорює, а то все прислухається і на вус мотає (Д. Прилюк); — Земство прислало дуже вченого чоловіка, пана Тугаєвича. Послухайте його і на вус намотайте, що воно, як, чому і до чого (М. Стельмах).

на вла́сні (свої́) ву́ха, зі сл. чу́ти. Безпосередньо, особисто; сам. Мар’яна на власні вуха чула, як Остап запевняв бригадира: ні одна зернина не впаде в мене! (К. Гордієнко); — А дядько Михей збирається висувати себе на голову колгоспу.— Ти що? — Слово честі, чув на свої вуха (М. Зарудний). вла́сними (свої́ми) ву́хами. — Що не може бути? На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (М. Стельмах).

на вла́сні (свої́) о́чі, зі сл. ба́чити, поба́чити і под. Безпосередньо, особисто, в дійсності; сам. — Хіба ти з нами не був? — Я? Борони Боже! Я сидів вдома.— От так. Я ж тебе бачив на власні очі (М. Коцюбинський); Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала (Остап Вишня); — Я на свої очі бачила, як воно (полоз) плазувало в бур’яні (І. Нечуй-Левицький); Не впевнюсь, поки не побачу дива на свої очі (П. Куліш).

на всю (свою́) обихі́дку, зі сл. бреха́ти, верзти́ і т. ін., зневажл. Без будь-яких обмежень; надмірно, дуже, нахабно. — Мабуть, бреше на всю обихідку,— промовив один дід (І. Нечуй-Левицький); — Верзи, верзи на свою обихідку! Може, на душі полегшає,— сказав Оникій (І. Нечуй-Левицький).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) (на (свою́) ши́ю (на карк, на се́бе)) кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий). 2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

на мі́сці. 1. Там, де постійно, звичайно перебуває, знаходиться або має бути хто-, що-небудь; там, де треба. Дарка збирала малину панам, ну, то вже, певне, й собі брала якийсь відсоток натурою на місці (Леся Українка); Всі були на місці (З усн. мови). на своє́му мі́сці. Ефективність мовлення багато в чому залежить від доречно, на своєму місці вжитого слова (Культура сл.). 2. зі сл. заги́нути, околі́ти і т. ін. Відразу, там же. — А молодиця як була, так і околіла на місці (Панас Мирний); І раптом Маковейчик як біг, так і вкляк на місці (О. Гончар). 3. чиєму. У чиємусь становищі. — А я б на твоєму місці уже б мовчала,— обізвалась Надя (Леся Українка); Я б на твоєму місці добру скибку житняка вмолов з гарячою стравою… (О. Гончар); Пігловський на його (Матвія) місці за милу душу пригостив би (недруга) свинцевою начинкою, а Матвій чогось пожалів (М. Стельмах).

на па́рі (вла́сних). Не користуючись транспортом; пішки. — Не будеш тут ходить на парі, А зараз підеш чотирма (І. Котляревський); (Юрко:) Виряджаємось у подорож, на села та на хутори! .. (Савка:) А яким же способом: на велосипедах, поїздом, чи, може, аеропланом? (Юрко:) На парі власних! (Савка:) Значить — пішки (Я. Мамонтов). на (свої́х) вла́сних. Починали боліти ноги. Власне, це вперше в житті Юра робив таку довгу прогулянку на своїх власних (Ю. Смолич).

на ру́ку (заст. руч). 1. кому. Вигідний, зручний для кого-небудь. Пішла чутка, що до Межибожа .. має незабаром прибути хтось із царської родини. Ця новина дуже була на руку Семенові (М. Коцюбинський); Люди не можуть жити кожен сам по собі, тремтячи й остерігаючись усіх і вся. Це дикий, тваринний стан, який на руку тільки тим, хто при владі (Василь Шевчук). 2. для кого, кому. Вигідно, зручно кому-небудь. Марко зрозумів, чому Левкові так хочеться кататися з ним у човні. Але це було і йому на руку (І. Цюпа). на свою́ ру́ку. Вони (тюремники) злодійкувато намагалися на свою руку якось полагодити цей свій “злочин”, виявляючи зразок “революційної пильності” (І. Багряний). 3. чию, зі сл. схиля́тися, перехо́дити і т. ін. На чийсь бік, на чию-небудь сторону. Громада почала схилятися на руч Грицькову (Панас Мирний); — Тимохо, ти .. на чию руч говориш? (Іван Ле).

на свій (вла́сний) страх і ри́зик (риск), з дієсл. Беручи відповідальність на себе, ризикуючи власним здоров’ям, життям і т. ін. Кожен з старих українських композиторів звершував справжній життєвий і громадянський подвиг, бо змушений був творити на свій страх і ризик (З журналу); В бою Козакову здебільшого доводилось діяти цілком самостійно, і .. він, не вагаючись, приймав потрібні рішення на свій страх і риск (О. Гончар); Михайла офіцер на власний риск зачислив у солдати та ще й помічником писаря призначив (Ю. Збанацький). на свій риск. Сташка на свій риск, замість Вайнштона, віднесла роботу до Філіпчука (Ірина Вільде).

на свій кшталт, перев. з дієсл. По-своєму. Марію він полюбив теж на свій кшталт. Жадібним оком назирив її, як бездоглядний самородок, по-гендлярському визначив йому справжню ціну (І. Волошин).

на свій лад. За власним уподобанням; по-своєму. А хто годує нас і поїть, Той нам навік передає Обличчя світлеє своє І на свій лад серця нам строїть (В. Бичко); Згадаймо, як за часів німої кінематографії глядачі читали у фільмах написи.. Глядачі читали титри кожен на свій лад, кожен із своїми інтонаціями (О. Довженко).

на свій мані́р, з дієсл. Відповідно до своїх уподобань; по-своєму. — Гарні в тебе коси, Нонно. Та ще ти їх якось заплітаєш на свій, на особливий манір (О. Гончар).

на (своє́) безголо́в’я (рідше безголі́в’я) чиє, рідко кому і без додатка. На нещастя, на лихо. Отож і вчити почали Письму панят. На безголов’я і я учуся. Слізьми! Кров’ю! Письмо те полилося! (Т. Шевченко); Мов із гранітних глибин козацької Хортиці, виходить на безголов’я ворогам богатир Влас Харитонович, що самому Піддубному колись м’яв ребра (З газети); Вмерла друга (жінка), і він закаявся женитись, щоб знову не взяти такої лихої на своє безголов’я (М. Коцюбинський); Через море брела, спішила, .. прибігла у садок на побачення і, виходить, на своє безголов’я (О. Гончар). на безголо́в’ячко. Тут дурень встав, раз-два зглянув, на землю сів собі… Та незабаром після того, на безголов’ячко, й заснув (Укр. поети-романтики..).

на своє́ копи́то, зневажл. На свій лад, по-своєму. Агент прийнявся оброблювати Шеффеля на своє копито (І. Франко); Виховала мати дочку на своє копито (З усн. мови).

на своє́му горбі́; свої́м горбо́м. Важкою працею, важкими власними зусиллями. — Оце, як бачиш, Гришо. Не робота, а шарпанина нервів .. Сам один на своєму горбі всю газету тягну (А. Головко); Буде він платить (борг) чи своїм горбом одробляти (Грицько Григоренко).

на своє́му мі́сці. Хтось займається справою, відповідною його знанням, діловим якостям; розбирається в чомусь. Всі вони на своєму місці, всі знають своє діло (О. Гончар); — А може, ви не на своєму місці? Ольга відчула, що блідне. Це було жорстоко. Несправедливо. Образливо (П. Дорошко); — Але й Рябокляч не на своєму місці, .. нанівець зійшов чоловік (А. Головко).

на свої́й (на вла́сній) шку́рі (шкі́рі), зі сл. ви́пробувати, відчу́ти і т. ін. Сам, особисто, на практиці. То було слово самого життя; слово чоловіка, котрий не тільки бачив лихо, а й на своїй шкурі звідав його (Панас Мирний); — Це фігура потужна. Ферзь .. — фігура всевладна і всемогутня, як і всяка жінка, це ви відчули на своїй шкірі… (Григір Тютюнник); Всю “принадність” приватної антрепризи, вічного кочування, гоніння і утисків австро-угорської адміністрації довелось випробувати на власній шкірі (З глибин душі).

на свої́й спи́ні, зі сл. зві́дати, пізна́ти і под. Сам, на власному досвіді. Та що мені Вам про це розказувати, як Ви самі добре знаєте, на своїй спині усе про це звідали (Панас Мирний).

на свою́ го́лову. На шкоду собі. Пані гаптувати її учить, шити; розумна, жвава вона, швидко й навчилась — на свою голову: пані зраділа та чужу роботу почала брати (Марко Вовчок); — От і дослужилася у людей, от і заробила добра на свою голову (Панас Мирний); Фельдшер узяв Чубенка за руку…— Та й у тебе, Чубенко, тиф, от і добігався на свою голову (Ю. Яновський).

наставля́ти (розкида́ти, розставля́ти, плести́ і т. ін.) / наста́вити (розки́нути, розста́вити і т. ін.) (свої́) тене́та (сі́ті, пастки́, си́льця і т. ін.) на кого і без додатка, із спол. щоб. Підступними діями, хитрощами, лестощами і т. ін. намагатися підкорити собі кого-небудь, заволодіти кимсь, домогтися свого. (Кай Летіцій:) Друже, ми не знаєм, які та секта наставляє тенета на неофітів (Леся Українка); Помовчав трохи і знову плете хитро тенета, щоб спіймати довірливу жінку (І. Цюпа); Дряпіжники, сутяжники, всякі військові товариші розкинули свої тенета (Панас Мирний); Він розкинув свої сіті так широко, що щастя, коли не тут, то там мусило попастися в них (І. Франко); Можливо, поліція так діяла з якимось наміром, хитро розставляючи пастки, щоб вислідити його (Дорошенка) на волі і напасти на слід (І. Цюпа); Василь втямив, звідки гроза насувається. Виходить, знову ксьондз якісь сильця розставляє (І. Головченко і О. Мусієнко).

на́ша (своя́) люди́на. Той, хто чимсь підходить комусь; близький, схожий, потрібний і т. ін. Якби хтось пильнував за молодиком, відразу здогадався б — не наша людина (А. Крижанівський); Встряне (агент) в компанію, скрізь він своя людина (М. Коцюбинський); Ефект “своєї людини” посилюється також за рахунок будь-якої іншої схожості: біографічних подробиць, обставин життя, вживаної лексики, стилю поведінки, навіть одягу (З журналу); Товканець мав на кожному селі своїх людей. Єдним (одним) давав гроші, других гостив (Нар. опов.).

не ба́чити да́лі свого́ (вла́сного) но́са. Бути обмеженим, мати вузький кругозір, турбуватися лише про себе. Лежить, широко розплющивши очі, Максим, і йому до сліз шкода людей, .. позашивались в хати, наче кроти в нори... А ти ж людина, людина! — Бог тебе створив не для того, аби ти далі свого носа не бачив (А. Дімаров); — Вона (Катря), мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (В. Кучер). не ба́чити нічо́го, крім свого́ но́са і живота́. — Ти, Кузьку, не ображайся,— вже м’якше сказав Оксен,— але я тобі скажу так, що крім свого носа і живота, ти нічого не бачиш (Григорій Тютюнник).

не вде́ржати (не втри́мати) (свого́) язика́. Не змогти промовчати, зберегти якусь таємницю. (Сидір Свиридович:) Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні). Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже (І. Нечуй-Левицький); Ну, нехай тепер сама на себе ремствує, коли ображена Соломія сказиться і не вдержить свого язика... (В. Кучер).

не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) оча́м. Бути надзвичайно здивованим, враженим, побачивши що-небудь. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, наймит його брата (М. Коцюбинський); Ніколи ще так бурхливо не вривалася в її душу довгождана радість.— Блискавка... Блискавка! — вимовляє вона, не вірячи своїм очам (А. Шиян); — За звичкою підійшов до верб, що похилили своє віття аж до води,.. глянув на тиху заводь. І очам своїм не повірив — по воді голічерева пливла якась волохата тварина, схожа на копичку (А. Камінчук); — Стоп! Данько спочатку не повірив власним очам... Виграв!!! (О. Гончар).

не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) ву́хам. Бути надзвичайно здивованим, почувши що-небудь. Віталій слухав і вухам не вірив (І. Муратов); — І от Нечипір, віч-на-віч зустрівшись із камердинером полковника Божича, почув і вухам своїм не повірив (Р. Чумак); — Я більше не буду. Поверніть мене до школи.. Я не повірив власним вухам. Невже це той самий шибайголова Васько Дягіль? (Ю. Збанацький).

(не) в свої́й соро́чці (льо́лі), фам. Психічно хворий. (Василина:) Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко! (С. Васильченко).

не в свої́й тарі́лці, зі словоспол. почува́ти себе, відчува́ти себе, чу́тися і под. Незручно, невпевнено, зніяковіло і т. ін. Панки-християни, що тож (теж) були в тій купі, нараз помовкли і повідсувалися набік, чуючися не в своїй тарілці (І. Франко); З дівчатами, коли вони ніяковіють, або почувають себе не в своїй тарілці, чи й просто затнуться на своїй дівочій упертості — розбалакатись важко (Ю. Смолич); І може саме тому, що вже майже дорослий хлопець почував себе в класі серед малюків “не в своїй тарілці”, вчився він (Радивон) неохоче, зате на всілякі витівки був спритний і винахідливий (Д. Ткач).

не жалі́ти (не жалкува́ти) (свої́х) ніг. Дуже багато ходити, бігати, незважаючи на втому. Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду, падала у високі кучугури снігу (Панас Мирний); Попереду в’ється дорога, якою судилося йти, не жалкуючи ніг (М. Упеник).

не ма́ти (своє́ї) во́лі (си́ли во́лі). Легко піддаватися різним впливам; бути нестійким, нерішучим, безвольним. Отже-таки вкінці послухав (Славко) просьби. Не мав своєї волі. Перед котрим чоловіком почував пошану, то не міг опертись його намові (Л. Мартович). ма́ти вели́ку си́лу ду́ха. (Матушка гуменя:) Треба, кажу, дуже берегтися, велику силу духа мати, щоб від його (лукавого) захиститися (Панас Мирний).

не попуска́ти / не попусти́ти свого́. Домагатися здійснення якогось задуму, рішення і т. ін.; не поступатися. Марко хоче грати молодого й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає… (С. Васильченко); — А ви, пане, вважайте, аби-сте голос (при голосуванні) не вкрали, бо як кара, то кара, як кримінал, то кримінал, а я свого не попущу! (Л. Мартович).

не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́). Розумово обмежений, не здатний правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — А що поробляєш, чоловіче? — повторив. І знову мовчання. “А, та це дурний Тодосик,— догадався дід.— Від народження не при своєму розумі. Ох горе”! (О. Донченко); (Одарка:) Та що це ти плещеш таке? Мов не при своїм умі (Панас Мирний). не при умі́. Така вона (Горпина) стала якась не при умі (Марко Вовчок).

не при свої́х. Божевільний. Він був не при своїх. Всі його жаліли (З усн. мови). при свої́х. Катерина вже напустилась на Василя: — Чи ти, бува, не здурів зовсім, чи на тебе лиш памороки найшли? І чи ти при своїх? От мені втяв штуку! Соромся! Йди додому! (У. Самчук).

не пропуска́ти / не пропусти́ти свого́. Уміти скористатися з чого-небудь у власних інтересах. Павло з Катрею запросили Барила й Домну на весілля, посадовили на воза до музики. — От клятий Бариляка! І тут свого не пропустить. Таки напросився (В. Кучер).

не своє́ю сме́ртю, зі сл. помира́ти, ги́нути і т. ін. Передчасно (від підступних дій, у бою, від нещасного випадку). Нікому не хочеться помирати не своєю смертю (З газети).

не свої́м (нелю́дським, несамови́тим і т. ін.) го́лосом, зі сл. крича́ти, вереща́ти і под. Дуже голосно, надривно. — О жах! — Раптом скрикнув не своїм голосом письменник.— Що я написав? Та це ж найсправжнісінька халтура (М. Хвильовий); Хлопець знітився, загорлав не своїм голосом (О. Довженко); Нелюдським голосом закричала жінка, заломивши руки, кинулась уперед (М. Стельмах).

нести́ свій (важки́й, тяжки́й) хрест. Терпляче зносити труднощі, все, що судилось і стало неминучим у чиємусь житті; виконувати свій обов’язок до кінця. Йому навіть приємно було уявляти себе убогим, забутим, стертим великим процесом. Він мученик і добровільно несе свій хрест (М. Коцюбинський); Проти рожна перти, Проти хвиль плисти, Сміло аж до смерті Хрест важкий нести (І. Франко); Тяжкий свій хрест мовчки несло жіноцтво у війну (М. Стельмах); — Кожному дано нести свій хрест — терпіння і надію (Б. Харчук).

нести́ (своє́) ярмо́. Покірно й терпляче витримувати життєві незгоди, випробування і т. ін. І коли що полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу, як руський народ, хоч він гноблений.., все-таки поволі підноситься, відчуває .. жадобу світла, правди та справедливості (І. Франко); Після цього Павло сказав Явдосі: “Хай ти сказишся, більше і пальцем не торкну”. І справді, більше не чіпав і покірно, без ремства ніс своє ярмо (Григорій Тютюнник).

нести́ тяга́р на свої́х пле́чах (на собі́). Мати обтяжливі обов’язки, виконувати важку, велику за обсягом роботу, здійснювати якусь дуже складну справу. — Я оце щойно прийшов з роботи і трохи втомлений…— О, розумію, .. розумію… Такий тягар нести на своїх плечах, такий тягар… (М. Ю. Тарновський); Бабця сама несла весь тягар на собі, не допускаючи Марусю навіть до дрібниць (Г. Хоткевич).

обагри́ти / обагря́ти (свої́) ру́ки кро́в’ю, перев. чиєю, якою. Учинити вбивство; стати вбивцею. На Кальварію йде велика громада різунів.., що в лютім (місяці) обагрили свої руки кров’ю (І. Франко); Сплять мертвецьким сном .. ті, хто сьогодні ще й дитячою кров’ю руки свої обагрив (О. Гончар); Обагряли свої руки людською кров’ю поліцаї, що служили .. гітлерівським катам. Та не вдалося їм уникнути розплати (З газети).

оберну́тися / оберта́тися дру́гим (і́ншим, те́мним і т. ін.) бо́ком до кого. Різко змінитися (перев. на гірше), стати тяжким, нестерпним і т. ін. Обернулось життя до неї другим, темним, неприбраним, буденним боком (І. Нечуй-Левицький). оберну́тися свої́м страшни́м бо́ком. Багатство — сила. Бідність — слабкість. Ми виховували слабкість. І вона обернулась до нас своїм страшним боком (О. Довженко).

оберта́ти / оберну́ти на свій лад (стрій) що. Робити так, як хочеться, зручно, вигідно; змінювати по-своєму або для власної вигоди. — Моя мати не така, як твоя. Вони все на свій стрій обертають (Леся Українка).

оберта́ти / оберну́ти (свої́) о́чі (по́гляд, зо́ри і т. ін.) до кого—чого, на кого—що, куди. 1. Дивитися на кого-, що-небудь або в якомусь напрямку. Вони все-таки дожидали, що вернуться (брати), та й обертали очі .. у всі боки (Марко Вовчок); Глухо зітхнув Панас Петрович і обернув очі до дверей (Г. Епік). 2. Покладатися на когось, сподіватися на щось. Був один… Він все до неба Свої зори обертав, .. Але голод своє діяв, Спиняв мрії запальні (П. Грабовський).

облива́ти (рідше обмива́ти) / обли́ти (рідше обми́ти) (гірки́ми (гаря́чими, рясни́ми і т. ін.)) слі́зьми́ (сльоза́ми) що, рідше кого. Плакати над ким-, чим-небудь; через щось. — Припала я до ніг того пана, цілую їх та обливаю слізьми.— Годі,— каже він,— годі! (Панас Мирний); “Буду в руки златоглави, Китайки хапати, І знаки твої криваві Слізьми обливати...” (П. Куліш); Татко ручку доні цілував і гіркими сльозами обливав (Леся Українка); Раптом убіг до кімнати Поет Тарас Григорович Шевченко, Стискає Олдріджа в міцних обіймах, Гарячими сльозами обливає (М. Рильський). облива́ти рясни́ми слізьми́ (не ті́льки) лице́. Живий жаль брав дівчину за серце, рясними слізьми обливала вона не тільки лице (М. Коцюбинський). обли́ти свою́ ду́шу слі́зьми́. — Я ж облила свою душу слізьми.., тебе шукаючи! Я ж виплакала очі, тебе виглядаючи! (І. Нечуй-Левицький). обми́ти слі́зоньками. Хотіла — не хотіла Мелася, а відпустила братика, обмивши слізоньками (Г. Квітка-Основ’яненко). обли́тий гаря́чими слі́зьми́. То лист від милої, облитий Колись гарячими слізьми (Я. Щоголів).

обли́ти / облива́ти (своє́) се́рце кро́в’ю. Багато витерпіти горя; натерпітися, настраждатися. — Я ж .. облила серце кров’ю, тебе шукаючи! Я ж виплакала очі, тебе виглядаючи! (І. Нечуй-Левицький). обли́те кро́в’ю се́рце. — З таким, кров’ю облитим серцем, зумій стати вище всіх кривд і образ! (О. Гончар).

обпали́ти / обпа́лювати (собі́ (свої́)) кри́ла. Зазнати невдачі; не досягти чогось бажаного. В житті вона бачила трагедії багатьох сердець, які кидалися на перший обманливий спалах і обпалювали собі крила на довгі роки (М. Ю. Тарновський); // Загинути. Скільки ж їх по селах-містах наших, цих праведниць-великомучениць… У полум’ї війни обпалили крила їхні суджені, залишивши самих вік вікувати (З газети).

обпіка́ти (обпа́лювати, опіка́ти і т. ін. ) / обпекти́ (обпали́ти, опекти́ і т. ін.) (свої́м) по́глядом (очи́ма, зо́ром) яким (якими), кого, рідше що. Пильно дивитися на когось, на щось, виражаючи своє ставлення (перев. негативне). Його обминали з острахом, обпікали недружелюбними поглядами (Ю. Збанацький); Степан постояв ще трохи на порозі, обпікаючи їх гарячими очима (В. Кучер); Козаки знов зиркнули на Бжеського, опалюючи його важким від зненависті поглядом (З. Тулуб); Вони (полонені вороги) ідуть понуро, звісивши голови додолу, відчувають, що десятки очей опікають їх своїм грізним зором (П. Воронько); Підійшла до нього (чоловіка) впритул, поставила чемоданчик на дорогу, мовчки обпекла його поглядом (П. Загребельний); — Крадена (хустка)? — спитав дядько. — Піди ти тепер украдь! — обпекла його злим поглядом циганка й пішла геть (Григір Тютюнник); Опустив (сержант) голову і, обпаливши через плече лютим поглядом свого товариша, незграбно пересмикнув плечима (Ю. Бедзик); Обернувшись до Йона, опекла його (дівчина) палким поглядом чорних очей (М. Коцюбинський).

обра́ти / обира́ти (свою́) сте́жку (стежи́ну, доро́гу і т. ін.) яку, чого і без додатка. Визначити, вирішити, чим займатися, як жити. Так і здавалося, що доки він справді обере свою стежку життя, черкаські події наздоженуть його, в дорозі застануть (Іван Ле); Може, надаремне відсахнувся тоді брата.., може, брат вірнішу дорогу обрав? Як далеко розійшлися відтоді їхні дороги (О. Гончар).

обхо́дити (обділя́ти) / обійти́ (обділи́ти) (своє́ю) ла́скою кого. Ставитися неприхильно, недоброзичливо, з суворістю і т. ін. до кого-небудь. Пораднице наша! Зглянься на нас, горопашних, не обійди нас своєю ласкою (Панас Мирний); Ми певні, що Ваша завжди прихильна до слави рідного краю душа не обділе (не обділить) нас своєю ласкою (Панас Мирний).

пережи́ти себе́ (свій вік). 1. Зберегти своє значення після смерті. Хто цілком на послугу народу Віддає своє життя слабе В боротьбі за щастя, за свободу — Тільки той переживе себе! (М. Старицький). 2. Втратити своє значення; ставати непотрібним, зайвим, застарілим. Багато чого у промисловості трималося на традиціях, які давно пережили себе, а не на здоровому глузді (З газети); (Криштоф:) Упадають останки середньовіччини (середньовіччя), дрібна продукція пережила свій вік — капітал концентрується (І. Франко).

перемага́ти / перемогти́ себе́ (своє́ се́рце). Тамувати в собі які-небудь почуття, емоції і т. ін., боротися з якимсь станом. Борис, перемагаючи себе, дивлячись не на друга, а на вулицю, на тіні, на одиноких перехожих, сказав: — Ти пам’ятаєш, я тобі колись говорив, що збираюсь одружитися (В. Собко); Вона перемогла себе й почала казати далі: — Я… сама підпалила хату (Б. Грінченко); Став шинкар свою жінку зневажати.., а Чайченко не переміг свого серця, уступився (заступився) (Марко Вовчок).

перепуска́ти / перепусти́ти че́рез свої́ ру́ки. Самому збувати, продавати щось або бути причетним до чого-небудь. — Сорок років зимогорю,— зітхає старий.— Стільки золота перепустив через свої руки, що тобі і не присниться… І все прогуляв (О. Донченко).

підбива́ти / підби́ти на свою́ ру́ку (руч) кого, що. Робити кого-небудь своїм прибічником у переконаннях, вчинках, діях і т. ін. З усіх усюд неслися чутки, що й скрізь отак — не жнуть панського хліба, домагаються більшої ціни .. То й легко вже було “забастовщикам” усе село на свою руч підбити (А. Головко).

підбива́ти / підби́ти під свою́ ру́ку кого, що. Змушувати кого-небудь коритися чиїйсь волі, владі; підкоряти кого-небудь. Загордився купецький Новгород, сам хотів жити, а його хотіли підбити під свою руку владимиро-суздальські князі (А. Хижняк).

під своє́ крило́, зі сл. бра́ти, збира́ти і под. 1. Під командування, керівництво. Тоді він зібрав під своє крило розпорошену піхоту, зайняв кругову оборону біля гармат і вів цілу ніч і цілий день нерівний бій з німцями (В. Кучер). 2. Для захисту, опікування. — Не повинні б союзники їх (фашистів) під своє крило приймати. Як-не-як союзники (О. Гончар).

під свою́ ру́ку, зі сл. прийня́ти, бра́ти і т. ін. До себе під захист, під своє опікування. — Прости нас, князю, що ми тебе зневажали і тебе не послухали: прийми нас під свою руку (І. Нечуй-Левицький); — А мені якраз і потрібні люди авантюрницької вдачі.— Що ж, коли такі потрібні, беріть колодяженців під свою руку. І, як кажуть, ні пуху, ні пера! (І. Головченко та О. Мусієнко); Дізнавшись про причину втечі Наталки, вона рішуче прийняла її під свою руку (С. Добровольський).

підставля́ти / підста́вити (свою́) го́лову (під обу́х). Ризикуючи, наражатися на небезпеку. — Бувай здоровий, щасливо тобі залишатися. Бережись і даром голови не підставляй (Григорій Тютюнник); — Що ж, боїтесь голову підставляти, хай хтось інший жар вигрібає?! (Л. Дмитерко); Опришків цей аргумент .. не переконував, і підставляти свою голову під обух ради того (вчинку) нікому не хотілося (Г. Хоткевич).

плу́тати (заплу́тувати, сплу́тувати) / заплу́тати (сплу́тати) (свої) сліди́. 1. Неодноразово змінювати напрям руху, дезорієнтуючи кого-небудь. Глухими вулицями втікали вони, плутаючи сліди (І. Цюпа); На Поліцейській вулиці він побіг через наскрізний двір і заплутав свої сліди (П. Панч). 2. Хитрувати, намагаючись відвести підозру. Плутати свої сліди й говорити безглузді речі — в цьому Самійло Овсійович був великим майстром (Ю. Шовкопляс); — Щоб сплутати сліди на випадок провокації, я й прийшов сюди раніше призначеного часу (І. Цюпа).

поба́чити на (свої́ (вла́сні)) о́чі. Переконатися, упевнитися особисто в чому-небудь. (Аецій Панса:) Щось там гомоніли немовби ви розлуку мали брати Тепер я бачу: брешуть. Найкраще так, побачити на очі, тоді ніяким брехням не повіриш (Леся Українка); Мені, може, що й трапиться… Дещо побачу на свої очі… (Марко Вовчок). поба́чити свої́ми очи́ма. Як доля коли-небудь понесе Вас до Полтави, то своїми очима побачите, чи здатна та “Лимерівна” на що-небудь (Панас Мирний).

поверну́ти / поверта́ти на своє́. Наполегливо намагатися спрямувати розмову або яку-небудь дію у потрібному для себе напрямі. — От мені дивно, що ви її не пам’ятаєте? — знову вона повернула на своє.— А вона вас добре знає (Панас Мирний).

поверта́ти / поверну́ти (свої́м) ро́зумом (мо́зком). Думати, мізкувати, міркувати. Він мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку і став посесором (І. Нечуй-Левицький); В стороні від людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту.., привикла (Галя) сама повертати своїм розумом (Панас Мирний);

подава́ти / пода́ти (свій) го́лос. 1. Видавати певні звуки, обзиватися. Наливайка пекли у мідному бику: уся Варшава збіглася послухати, як зареве бик, та нічого не почули — істлів, сердешний, а голосу не подав (О. Стороженко); — Ви! Жовтороті! — несподівано подав голос Левченко. — Та як ви так смієте про неї? (О. Гончар); — А чому на Різдво активізується нечиста сила? — подала голос .. красива сусідка справа (А. Крижанівський). 2. за кого—що. Висловлюватися на захист кого-, чого-небудь, на чиюсь користь. Подаю свій авторський голос за участь Лілі і Оксани Ст. (Стешенко) в моїй драмі (Леся Українка); Я голос подаю за людськість і людину, За міста цвіт гінкий, за красний зріст села (М. Рильський).

показа́ти / рідко пока́зувати (свої́) зу́би (ро́ги, па́зурі). Виявити свою злостиву вдачу, свій характер, злі наміри і т. ін. — Хіба ти сама змалку не вивірила? Не дався він тобі ще узнаки? Підожди трохи, він покаже свої зуби ще гостріші, ніж колись… (Панас Мирний); Тепер (після пожежі) настала для них гірка година. Батько до нестями марнувався, мати їла себе, свого чоловіка і дітей. Тоді й батько показав роги… (А. Крушельницький); Влещуючи однією рукою поспільство, пан Бжеський незабаром показав свої пазури (З. Тулуб). — Ось же написано чорним по білому — неблагонадійний! .. Це значить, що новий лад не може на вас покластися, що ви в любий момент можете показати свої пазурі (Ю. Збанацький).

показа́ти своє́. Виявити свої здібності, можливості і т. ін. — Мене ніщо не лякає,— говорила Катерина.— От станемо в колгоспі на ноги, і моя ланка покаже своє (С. Журахович); // Виявити, підтвердити і т. ін. що-небудь. На півмісяця він їде до Каховки, а час і тривалі, спокійні роздуми своє покажуть (І. Волошин).

пока́зувати (відкрива́ти) / показа́ти (відкри́ти) своє спра́вжнє (ді́йсне) обли́ччя. Розкривати свої справжні погляди, наміри, риси характеру і т. ін. — Годі! — прошепотів я крізь зуби.— Кричиш? Ось ти й показав своє справжнє обличчя! — мало не плачучи, мовила Настка (П. Автомонов); Я порішив чекати доказів своєї правоти .. Ждати довелося недовго. Ванновський скоро показав своє дійсне обличчя (Г. Хоткевич).

пока́зувати / показа́ти (свої́) ре́бра. Бути худим, виснаженим. Огорожа погана, у дворі мало будівлі, ще менше живого: тільки коняка показувала там свої ребра (Б. Грінченко).

покопа́тися в свої́й голові́. Подумати, обміркувавши все, зважити на що-небудь. Сама у своїй голові покопайся, у своїй душі порийся та й спитай себе: чи винувата ти, чи ні? (Панас Мирний).

покопа́тися в свої́й па́м’яті. Змусити себе згадати що-небудь. Він глянув на Таню здивовано, мить покопався у своїй пам’яті, нічого там не знайшов (В. Собко).

понести́ на свої́х плеча́х що. Пережити, витерпіти багато неприємностей, лиха, клопотів тощо. Багато горя бачила Гнила Липа на своєму віку, багато поту, крові і сліз українців понесла вона на своїх плечах (З журналу).

по своє́му пі́р’ю. Відповідно до власних уподобань, можливостей або потреб. Кожний вишукував товариша по своєму пір’ю (Панас Мирний); — Коли тобі так (захотілося) .. женитись — візьми дружину по своєму пір’ю (Ю. Збанацький).

посі́сти / посідати своє́ (яке́сь, нале́жне) мі́сце в чому. Досягти певного становища. — Мова йде про те, як допомогти учениці знову посісти своє місце в колективі (О. Донченко); Чи не мудріше було б спершу якесь місце в житті посісти, а вже потім брати на себе відповідальність за сім’ю? (М. Ю. Тарновський).

потягну́ти но́ги (чо́боти) куди. Повільно, ледве переступаючи, піти. Хто таки й потягне ноги до хати чи в клуню на ночівлю, а хто .. тут на землю біля призьби повалиться у втомі (А. Головко). потягну́ти свої́ важкі́ чо́боти. Андрій Перекат мить постояв, потім повільно, вже відчуваючи втому, потягнув додому свої важкі чоботи (В. Собко).

пра́вити своє́ (своє́ї). Відстоювати свій погляд, настійливо дотримуватися власної думки, наполягати на чомусь і т. ін. Хоч як Платон умовляв її, малюючи звабливі картини міського життя, Галина правила своє (М. Зарудний); — Одне діло робити, приміром, у затишку, у котловані, інше діло мерзнути під вітром,— правив своєї Тугай (Г. Коцюба); — Нешліфованим?! — знову підкинуло дідуся. — А так! — правлю своє. .. Є дещо гірше — штампи антиштампів: молоді чомусь із залисинами, а старші люди — патлаті (А. Крижанівський).

прибира́ти / прибра́ти до (свої́х) рук. 1. кого. Ставити когось у залежність від себе, примушувати слухатися, підкорятися і т. ін. Ощадлива Векла почала потроху прибирати його до рук. Нашила десяток кофтин і послала Василя торгувати на базар (М. Чабанівський); (Старицький:) Майбутній мільйонер (Черепань). (Андрій:) Все прибирає до рук: і дворян, і цих голодних людей (Ю. Мокрієв); Нічого. Ми їх усіх приберемо до рук, усіх, — мовив Павук (Панас Мирний); Вона знала, що батько не від того, щоб поріднитися з Конашевичем, але старий часто бурчав про гетьмана: «Так і лізе на вогонь, як метелик… Треба його прибрати до рук і до пуття наставити (З. Тулуб); Дівчина у рожевому кімоно належала чорному токійському магу. А того, у свою чергу, прибрав до рук Тривушний, теж маг і чарівник (А. Крижанівський). 2. що. Захоплювати, забирати щось, заволодівати чим-небудь. — Карпо програє останній спадкоємний хутір, стоїть значно вище людини, котра розумно прибирає цей хутір до своїх рук (М. Стельмах); За зовнішнім демократичним антуражем він не зміг побачити, як поступово владу до рук прибирає адміністрація (З журналу); Та ще коли б Єдиний хліб Вони бажали мати, То ще б нехай, А то весь край Хотять (хочуть) до рук прибрати (В. Самійленко). прибра́ти до свої́х лап. Як квочка курчат збирає під крила, так Василь Семенович прибрав до своїх лап цілий повіт (Панас Мирний).

приде́ржати / приде́ржувати язи́к ((свого́) язика́) (за зуба́ми). Утриматися від висловлення; змовчати. Але на цей раз я таки придержав свого язика і не розповів нічого (Л. Смілянський); — І ти, Павле Григоровичу, придержав язика за зубами (П. Панч).

приши́ти (свою́) при́шву (при́шви). 1. до чого. Не досить тактовно доповнити сказане кимсь, втрутитися в чужу розмову. А молоденькі панночки раді, що й їм вільно пришити свою пришву до розмови, навперейми почали згадувати та декламувати уривочки з декадентських віршів (Дніпрова Чайка). 2. кому, рідко. Дати комусь прізвисько, поглузувати з когось. О! Що то вже за дівка!.. Вона не вміла, як кому пришви пришити? Ну, ну! І проворна, і жартовлива (жартівлива) була (Г. Квітка-Основ’яненко).

про́бувати (своє́) перо́ в чому. Починати писати художні твори, замітки і т. ін. Не поодинокі в літературі випадки, коли поет звертається до прози чи пробує своє перо в якомусь іншому, новому для нього жанрі (З газети).

про́бувати (свої́) си́ли (рідше себе́) в чому. Починати займатися чимсь, перевіряти свої здібності, можливості, талант у чомусь. Зовсім самостійною моєю роботою, де я пробував свої сили як сценарист, режисер і актор одночасно, був фільм “За стіною” (А. Бучма); Наші молоді прозаїки пробують свої сили і в надзвичайно важливому жанрі — в літературі для дітей (Ю. Смолич); Під впливом свого приятеля Федькович і сам почав пробувати сили в літературі (Леся Українка); Крім поезій ліричних і гумористичних пробував себе (поет) й у драматичному роді (В. Самійленко).

промі́ряти (свій) шлях, уроч. Прожити життя. От уже шлях свій промірявши, батько помер мій спокійно; Дев’ять десятків прожив він на своєму віку (М. Зеров).

пусти́тися / пуска́тися на свої́ кри́ла. Почати самостійно жити, турбуватися про себе. Сів на могилу (син) й думає, що тепер робити? Чи йти до школи й далі, чи пуститися уже на свої крила? (Три золоті сл..).

роби́ти / зроби́ти своє́ (ді́ло). Виконувати те, що належить, що потрібно, необхідно. Старости робили своє діло: вони умовляли.. Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко); // Діяти відповідно. Зусилля наших шістьох рук, щира робота Тайах і наша, горілка в роті й шлункові — зробили своє діло. Незнайомий остаточно прокинувся (Ю. Яновський).

розставля́ти / розста́вити по свої́х місця́х. З’ясовувати, визначати суть чого-небудь, робити виразним щось. Минуле раптом багато що розставило по своїх місцях у сучасному. Отак непомітно у творі (“Сьоме небо” Р. Іваничука) зростає важливість фактографії минулого (Наука і культура..).

рятува́ти свою́ шку́ру, зневажл. Оберігати лише своє життя, дбати про власне благополуччя, уникаючи смерті, небезпеки, неприємностей, що загрожують багатьом. Зрозумів візир, що треба рятувати свою шкуру, і кинувся нам навздогін, але знов йому не пощастило (З. Тулуб); —А де ж ти поділася? — винувато мовив старий, бо, тікаючи з майдану, чув, як гукала йому вслід Наталка. — А то ви не чули? Свою шкуру мерщій рятувати, мене там хай хоч і бомбою рознесе (О. Гончар).

сам собі́ пан (голова́, хазя́їн і т. ін.). Незалежна, вільна у своїх діях, вчинках людина. Остогидло писарювання мені, оселився дома. Голодний, обірваний, та сам собі пан!.. (А. Тесленко); А тут я сам собі пан: схочу — до частини якоїсь пристану, чиститиму картоплю, митиму машини або годуватиму коні, то й мене прогодують; а схочу — поживу в бабусі якоїсь немічної, носитиму їй воду, дрова рубатиму (Григір Тютюнник); Знаходилися й товариші на втечу, і Марусяк на початках був зрадів, .. Але.., з другого боку, один — сам собі голова (Г. Хоткевич); Сам собі хазяїн, а добра усякого, хоч скотини, хоч поля, чимало (Г. Квітка-Основ’яненко); Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі голова (Панас Мирний). сам свій пан. Ось тут, у тім затишнім кабінеті, обставленим хоч і не багато, та по моїй уподобі, я сам свій пан (І. Франко).

свій брат. Людина, однакова за становищем, світоглядом і т. ін.; однодумець. — Та се не Січ: тут тобі гетьман не свій брат! (П. Куліш); Перше “карав” (Чіпка) тільки пана та єврея, а то вже став “одбирати своє” й у свого брата, заможного козака (Панас Мирний).

свій у до́шку, фам. Близький за переконаннями, поглядами, настроями і т. ін. — Бойовий народ ваші кореспонденти… Я там у вас з одним познайомився, забув, як прізвище… Свій у дошку, дарма, що підполковник! (Л. Первомайський); // Простий. — Ось вам, будь ласка! — обернувся до глядачів Тимощак. — Такий собі з вигляду свій в дошку, а не признається! (Н. Тихий).

свій хліб (свої́ хліба́), перев. зі сл. іти́, шука́ти і под. Засоби для існування, здобуті власними зусиллями; власні заробітки. Треба було й йому, скінчивши школу, злазити з батьківської шиї,— свого хліба шукати (Панас Мирний); Батько з сімнадцятирічного зросту пішов на свій хліб (Збірник про М. Кропивницького); — Може, скоро закінчить (дочка) цю семінарію та й піде на свій хліб, учительський (П. Козланюк). свої́ хліба́. Підігнуло воно (цуценятко) хвоста і пішло “на свої хліба”. Десь щось вкраде, десь щось на смітті випорсає або хтось недогризок підкине (Ю. Мельничук).

свого́ ча́су. 1. Колись, у минулому. Поміж підводами ходив той артилерійський технік, який свого часу підвозив Ясногорську (О. Гончар); Цікаво побувати у тих місцях, де свого часу гули гармати і йшли запеклі бої (З усн. мови). 2. У майбутньому, якщо буде необхідність. Мати вірила, що може статися щось незвичайне і що якась невідома сила прийде свого часу на поміч (З журналу). у свій час. Те, що ми в свій час починали, бачите, пішло без сліду (Ю. Яновський); Чистий дохід з видання визначаємо на премії за видатні твори красного українського письменства по конкурсу, який буде об’явлено в свій час (М. Коцюбинський).

своє́ю сме́ртю, зі сл. поми́рати. Від хвороби, від старості. — Бог з ними, хай забирають (землю), .. аби життя залишили, щоб хоч померти своєю смертю (І. Микитенко); — Їй-бо, цей рештант (арештант) не помре своєю смертю (М. Стельмах).

свої́ми (вла́сними) очи́ма, зі сл. ба́чити, поба́чити і т. ін. Безпосередньо, особисто, в дійсності; сам. — Хто казав? Відки (звідки) знаєте?..— Сам бачу своїми очима (І. Франко); — Я сама, своїми очима бачила, як твій кум прехороший, отой Цимбаленко витрішкуватий, ту ніч тюрив (ніс) щось на плечах (Л. Яновська). вла́сним о́ком. О, якби ж ми побачить могли власним оком хоч раз того Бога (Леся Українка).

свої́м хо́дом. 1. Пішки або з участю живої сили. Мені нічогісінько не потрібно, я піду своїм ходом, а якщо стомлюся в дорозі, то, може, якийсь кінний підвезе трохи (П. Кочура); Почувши, що десь на Тихому океані є гуляща земля, і пригадавши деякі мандри за молодих літ, запріг він, не довго думавши, свого мишастого коня й мовчки рушив на Схід “своїм ходом” у супроводі жінки Харитини й собаки Султана (О. Довженко). 2. За допомогою дії свого механізму, мотора (про машину). Чутка пішла, що з станції, десь аж за тридцять кілометрів звідси, прийде своїм ходом трактор і що тоді не треба вже на полі ні коней, ні меж (О. Довженко); “Експонати” (автомобільної виставки) з’їхались сюди з усієї України своїм ходом (З газети).

свою́ ду́шу повіря́ти кому. Розповідати, довіряти кому-небудь щось потаємне, інтимне. (Тетяна:) Як Тарас поїхав, .. здається — год минає! .. Другому б я цього і не сказала, а вас не соромлюсь; так вже привикла вам свою я душу повірять (І. Карпенко-Карий).

своя́ голова́ на пле́ча́х (на в’я́зах) у кого. Хто-небудь сам повинен приймати рішення і відповідати за свої вчинки. — Мав би вас оце відрядити куди слід .. Одначе ні ..Зрештою, в тебе,— він звертавсь найперш до Порфира,— своя голова на плечах (О. Гончар).

своя́ кі́стка. Кровно рідний; рідня. Надивовижу всім дворовим, винесла та течія і панську горничну Катрю з двору на волю!.. Сказано: своя кістка (Панас Мирний).

своя́ рука́ у кого. Підтримка, протекція. Сава Герасимович здавна в селі має вплив і авторитет, .. всі його поважають, скрізь у нього своя рука.. (Ю. Бедзик); А що ж місцева влада? А нічого, вона просто боїться зв’язуватися з відомствами, у яких свої “руки” і в Москві, і в Ленінграді (З журналу).

сиді́ти на своє́му мі́сці. Відповідати знаннями, покликанням тощо тій справі, якою зайнятий. Він був обізнаним у своїй справі, знав усе достеменно. Про таких кажуть — сидить на своєму місці (З газети).

сіда́ти / сі́сти (влі́зти) не в (на) свої́ (чужі́) са́ни. Братися не за свою справу; займати невідповідне місце на роботі, в суспільстві тощо. (Василь (сумно):) Ех! сіла ти, Марусе, на чужі сани, ускочила, рибонько, в ятерину, б’єшся, тріпаєшся там — немає тобі виходу! (Панас Мирний).

сіда́ти / сі́сти на свого́ ко́ника (рідко конька́). Починати розмову на улюблену тему або починати діяти власними випробуваними методами, прийомами. — Я, безумовно, не нав’язую своїх думок… Я в порядку обговорення,— сів він на свого випробуваного коника (Ю. Збанацький); Відразу ж (доярка Харитя) сіла на свого конька: хто ж то такий розумний, що відмінив додаткову оплату дояркам? (М. Чабанівський).

сідла́ти / осідла́ти свого́ коня́ (ко́ника). Починати розмову на улюблену тему або діяти власними випробуваними методами, прийомами і т. ін. Нема тепер добра ні від сонця, ні від місяця,— сідлає дядечко свого незмінного коня (М. Стельмах); Рубан осідлав свого коника. Якщо він не полає “начальників” і “начальничків”, то погано спатиме (Ю. Мушкетик).

сказа́ти своє́ (сло́во) в чому. Виявити себе в якійсь справі; відіграти певну роль у чомусь. Генетики сказали своє слово в науці і багато зробили для дальшого її розвитку (З газети).

ски́нути (своє́) о́ко. Помітити кого-, що-небудь, звернути увагу на когось, щось; приглядатися до когось, чогось. Що було там звіру та птиці усякої.. Ніхто не рушав їх таємного покою. Аж поки молодий Гамза не скинув свого ока (Панас Мирний).

скінчи́ти свою́ пі́сню. Перестати займатися якою-небудь діяльністю через старість, хворобу і т. ін. Усім він казав, що вже скінчив свою пісню — став старим, хворобливим, не має сил працювати (З газети).

смерть занесла́ (свою́) го́стру косу́ (ру́ку) над ким—чим. Хто-небудь може померти, загинути. Часом вона зупинялась. Потім схоплювалась і бігла знову. Бігла від смерті, що вже було занесла над нею свою гостру косу (І. Цюпа); Хіба б їй (Марії) легше було, коли б смерть занесла свою руку і над його (Андрія) чолом? (Ю. Бедзик).

снува́ти (свої́) химе́ри. Вигадувати що-небудь; фантазувати. Чайка не слухає перемовлянь Миколи з старшиною. Він взагалі нездатен прислухатися до будь-кого. Він далі снує свої химери (П. Загребельний).

со́вати (ти́кати, пха́ти і т. ін.) / ткну́ти (свого́) но́са куди, у що. Самочинно втручатися в що-небудь (перев. у чужі справи). З сили-силенної порад і настанов (матері) Валентинові запам’яталася одна, мабуть, найголовніша; не совати носа куди не слід (О. Ільченко). со́вати но́са до на́шого про́са. — Потім, серденько,— зупинив дружину вчитель,— немає потреби Івану Семеновичу совати носа до нашого проса (Ю. Яновський).

солоди́ти (сво́ю) ду́шу. Тішити, задовольняти себе. Він (Чіпка) став солодити свою душу гульнею та горілкою (Панас Мирний).

співа́ти (вести́) тіє́ї (ж (са́мої, своє́ї)). Повторювати сказане кимсь раніше. Одно затялося, каже, що не буде вкупі жити, а друге й собі тієї співає… (М. Коцюбинський); — Мало знати. Серцем треба перевірити, — відповідала Катерина. — Глядіть, перевіряйте,— співала своєї Уляна.— Наше бабське діло таке: сьогодні краса, а завтра роса… (М. Олійник); — А хто ж це, хлопці, є там у вас у Борисівці? — Є… Моя наречена… Зайшла мовчанка. “Чи він справді, чи .. Ваньку валяє?” — вела тієї ж самої Максимова .. думка (І. Багряний).

споку́тувати / споку́тати (свою́) вину́ ((свою́) прови́ну, (свої́) гріхи́). Намагатися добрими ділами, доброю поведінкою заслужити прощення за що-небудь. — О ні, прошу, я сам спокутую свою провину! Не турбуйтесь, я не нароблю вам безладу (В. Підмогильний); Серед інших вашому журналові особливо варто почати спокутувати свої гріхи (З журналу).

ста́ти (вста́ти, звести́ся, підня́тися і т. ін.) / става́ти (зво́дитися, підніма́тися і т. ін.) на (свої́ (вла́сні, рі́вні)) но́ги. 1. Підрости, зробитися дужим, самостійним. Ще змалечку була (дочка) для нього і помічницею, і порадницею. Може, тому так рано стала на власні ноги (В. Речмедін); — Дай Боже. Ти не гнівайся… Я не борець… Прибили нас, поламали… — Ми мусимо підвестись знову, стати на рівні ноги! (Василь Шевчук); Тут, у степах, ледве звівшись на ноги, я вперше торкнувся рукою чепіги плуга і .. ручки від кісся (Є. Кравченко); Як піднявся хлопець на ноги, то дід його узяв до себе в поміч коло отари (Панас Мирний); Пригадую, що мені тоді сповнилось одинадцять, дванадцятий пішов. Таких років людина стає вже на свої ноги, починає жити власним розумом (І. Микитенко); Державна поневолена нація стає на свої власні ноги, як тільки-но ослабне гніт. А недержавна кличе на допомогу чужинців (Р. Іваничук). 2. Видужати, поправитися після хвороби. — Забираю тебе, сину! Віддав комісар! Сама дома лікуватиму — в рідній хаті швидше на ноги станеш… (О. Гончар); — І справді, чому б вам не залишитися в нас…— Може, й залишимось. Коли б тільки йому (чоловікові) на ноги стати.— Через два тижні поправиться (І. Цюпа); Олена вирішила, як тільки Аркадій зведеться на ноги, виїхати з ним на відпочинок у Карпати (Ірина Вільде); — А що пан твій Петрусь? Як мається? — Тут ізо мною. Насилу, бідний, на ноги знявсь (П. Куліш). 3. Переборюючи бідність, нужду, стати заможним; збагатитися. Тепер і на корову спромігся, і коненята купив, і вівці мешкають на оборі. Гнат став на ноги, зробивсь хазяїном (М. Коцюбинський); Щоби запомогтися бідному чоловікові з того заробітку, придбати щось для господарства або на ноги стати, з наймита зробитися господарем, як то давно бувало,— про те нині нема що й думати (І. Франко); Обжилися ми, значить, з Зіною, потроху на ноги встали. Приробили грошенят, та вже таких, що й до ощадної каси звернулися (В. Логвиненко); Спромігся трішки Трохим, піднявся на ноги (Г. Квітка-Основ’яненко); Таки, що не кажи, а їхня сім’я поволеньки на ноги стає. Хоч і не завжди є хліб на столі, так на молоко не бідуємо, і хата ж своя (М. Стельмах); Обжився він, почав підніматися на ноги (Панас Мирний). 4. Досягти певного рівня розвитку; зміцнитися. Ми (українці) стали нацією, яку через її мученицький героїзм не можна знищити, і котра через свою непрактичність не може стати на ноги (Р. Іваничук); Ні, я таки не розумію, як можна животіти в теплім затишку на чужині. Тоді, коли Велика Україна стає на ноги і потребує рук, умів (Р. Іваничук); Я розтлумачив мету трохи незвичного візиту. Чому б не допомогти .. владі, яка в перебудовний час активно стає на ноги (З журналу).

стоя́ти / ста́ти на своє́му (на свої́м). Дотримуючись певних поглядів, думок, уперто відстоювати їх. Вони стояли на своєму: їх ніхто не присилує жити вкупі (М. Коцюбинський); Що хочете кажіть, шановні друзі, А я уперто на своїм стою (М. Рильський); — Ну що ви! — червоніє мій професор. .. Але ми — я й Юлія Шпол — стоїмо на свойому (своєму): .. мовляв, він не знає, що в цьому році ми таки зуміли провести кількох своїх кандидатів (М. Хвильовий).

су́нути свою́ го́лову в ярмо́. Добровільно брати на себе важкі обов’язки; покладати на себе обтяжливу справу. — Я не хочу сунути свою голову в газетярське ярмо (П. Колесник).

су́нутися зі свої́ми ко́зами на торг. Встрявати в щось, виявляти небажану цікавість, ініціативу. — У кожній хаті свої звичаї,— продовжував Захар Максимович.— Поважай їх, сину, не топчи. .. І не сунься з своїми козами на торг (В. Кучер). зі свої́ми ко́зами на торг. — Справді, Вітольде Станіславовичу, що все це означає? — І Федь Масюта зі своїми козами на торг (І. Головченко і О. Мусієнко).

сяга́ти (свої́м) корі́нням куди. Вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови. Історія східних слов’ян своїм корінням сягає в глибоку давнину (Іст. укр. літ.).

ти́кати (ти́цяти) (свого́) но́са в чужи́й горо́д. Втручатися куди не слід, в чужі справи. Тут дідка придавили томами з кресленнями і розрахунками, щоб не тикав свого носа в чужий город (З журналу); Е-е, краще вже хай люди живуть як живуть, а мені зась тицяти носа в чужий город (Є. Гуцало).

тремті́ти (труси́тися) за свою́ (вла́сну) шку́ру, грубо. Дбати лише про себе, про особисті інтереси, нехтуючи іншими. Боротьба (з фашизмом) йде не на життя, а на смерть, і чимало вилетить, очевидно, з цього життя недоброго, дурнів і пошляків, які, тремтячи за свою шкуру, разом з тим мріяли поживитися на народному нещасті (О. Довженко); Умерла людина — поховати її тихенько, зійтись по тому в гурточок, .. посумувати .. і розійтися тихенько по хатах, не тремтячи за власну шкуру (М. Коцюбинський); — А мені страшнувато,— признався Степан ..— Не подумайте, що за шкуру трушуся .. Страшно не хочеться під бандитську кулю потрапити (М. Стельмах).

трима́ти в (свої́х) тене́тах кого. Позбавляти когось свободи дій, робити залежним від обставин. Жорстока реальність міцно тримає людину в своїх тенетах потреб і необхідностей (П. Загребельний).

трима́ти на своє́му горбі́ що. Виконувати основні обов’язки (перев. пов’язані з великими труднощами). Декому так прикрутило, що й не витримав, пішов по губерніях зажигалки (запальнички) робити. Але справжнє .. ядро, звісно, зосталося, тримає все на своєму горбі (О. Гончар); Кадри, які тримали на своєму горбі величезну державу, її ідеологію — Михайлина самочинно винищує і викидає на узбіччя (В. Яворівський); // Матеріально утримувати когось. Батько все життя тримав на своєму горбі велику родину (З газети).

трима́ти на (свої́х) плеча́х що. Бути відповідальним за що-небудь. Він (шахтар) бився з тьмою недарма. Це він на радість Батьківщині всю землю на плечах трима (В. Сосюра); “Але ці місця перебувають у полоні лісів, і Антон Антонович не наважується туди повезти дружину, та й часу поки що немає. Це ж не жарти тримати на своїх плечах увесь край!” (М. Стельмах).

трима́тися свого́. Наполегливо домагатися чого-небудь, не поступаючись власними інтересами. Одні хоч і зараз ладні були ставати до роботи. Але друга частина цупко трималась свого (А. Головко); — Ти, Мироне, тримайся свого, то не пропадеш (М. Стельмах).

у вла́сну (свою́) ду́дку гра́ти. Мати незалежні думки, погляди і чинити по-своєму, на свою користь. Диктатора немає. То й кожний з них у власну дудку грає, І має кожний з них свою програму... (Олександр Олесь); Кожен дідько в свою дудку грає (Укр.. присл..).

у всій (свої́й (її́ і т. ін.)) наготі́. Без прикрас, у справжньому вигляді; таким, як є. Факт бунту (селян) .. став перед уявою слухачів у всій наготі (І. Франко); Художник стикається з дійсністю у всій її наготі (Деякі пит. поет. майстерн.).

у (всі свої́) чоти́ри о́ка; в че́тверо оче́й, зі сл. диви́тися, сте́жити і т. ін. 1. Дуже пильно, уважно; постійно, невідступно. Тепер уже для Марусі ясно було, що треба.. тікати. Але й Марусякові се було ясно, і він стежив за своєю попадею в чотири ока (Г. Хоткевич); За роботою він стежив у всі свої чотири ока: коли в кого траплялась помилка чи затримка, він одразу підходив… (Ю. Шовкопляс). 2. Удвох, обоє. Коли хтось бере в руки макітру чи горщика (на базарі), то чоловік із жінкою затихають, в четверо очей дивляться на покупця та свій товар у його руках (Є. Гуцало).

уколупа́ти (улупи́ти) б свого́ се́рця. Бути готовим все віддати, нічого не пожаліти заради когось. — Ох, Боже мій милий! Серця свого вколупав би я та дав своїм діткам (П. Куліш); — Я б свого серця влупила та дала йому, коли б тільки він став чоловіком (Панас Мирний).

у по́ті чола́. Докладаючи великих зусиль; напружено, самовіддано і т. ін. Цілісіньку ніч носили й носили в поті чола землю й насипали гору (Легенди..); Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто “в поті чола” добуває хліб (М. Коцюбинський); Микола з Андрієм трудилися в поті чола (Ю. Збанацький). у по́ті чо́ла свого́. Величезна кількість же малих людей, отих, що здобували у поті чола свого хліб, .. позбавлена зараз перспективи і жодної надії (О. Довженко); Буде живою душа — зможемо і хліб виростити на своїй землі, хоч і в поті свого чола! (З журналу). в поту́ лиця́. Як праотець Адам, ходжу я тут за плугом, В поту лиця свій хліб насущний їм (П. Куліш).

у своє́му репертуа́рі. Зі своїми звичками, вчинками, рисами характеру, поведінки; як завжди. — Гаразд,— погодився (Кроква), щоб закінчити розмову.— Добре, Леоніде Потаповичу. Не зважайте на мої підозри .. я, як завжди, в своєму репертуарі (Л. Дмитерко); Тепер я дивився з кутка, з канапи і думав: “Такого, безперечно, треба було визволяти”. Хтось вигукнув: “Майк у своєму репертуарі”. Я струсив із себе спогади (П. Панч).

у свої́ ру́ки, зі сл. взя́ти. Стати власником чого-небудь. Андрій поглядав на розвалені кам’яниці і радісно хитав головою.— Та! вже воно так довго не буде!.. вони .. (німці, чехи) як візьмуть (фабрику) у свої руки, то швидко пустять пару! (М. Коцюбинський).

у свою́ че́ргу. Так само, також. — І нікому — ніякого спуску. Все, що підлеглим належить,— дайте. Бо я в свою чергу вимагатиму з вас немилосердно по всіх пунктах. Вам зрозуміло? (О. Гончар); У свою чергу префікс до- трансформує значення граничності і виступає синонімом до префікса при-: “Вона доторкнулась до його виду” (Культура сл.). своє́ю че́ргою. Гість своєю чергою випив за здоров’я хазяїна, потім хазяйки, а далі за здоров’я Ваті (І. Нечуй-Левицький).

у час оста́нній (свій). Перед смертю. Хай дружби непогасної крило Гірке від тебе відганяє зло, І хай у час останній свій про сина Спокійно я подумаю: людина! (М. Рильський).

хазя́їн свого́ сло́ва. Той, хто завжди здійснює те, що обіцяє. Нас лякає те, що ви не хазяїн свого слова, у вас нема почуття гідності, і ви не знаєте, що таке пошана до самого себе (О. Довженко).

хили́ти на своє́. Настійливо, наполегливо відстоювати власну думку, переконувати у своїй правоті. А Щука на своє хилила: — Ет, вигадки! Велике діло — миш (Л. Глібов).

чи при (не, в) (своє́му) ро́зумі (ро́зумові) хто. Уживається для вираження здивування, застереження при необачних, необдуманих діях кого-небудь. (Матушка гуменя:) Свят! Cвят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе.— Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина, вислизнула з його рук (М. Стельмах); (Мальванов:) Та чи ти при розумі? Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (І. Кочерга). чи з ро́зумом? — Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в спину штовха (В. Винниченко).

щоб сві́ту Бо́жого (свої́х ді́точо́к і т. ін.) не поба́чити. Уживається для вираження запевнення в правдивості чого-небудь. — Добродію! — каже до його циган .. — Щоб світу Божого не побачив, коли я знаю де я (П. Куліш); — Душа ніжна, як вода в Дунаї, серце добре, хоч до рани прикладай: добро робить, образу забуває, правду кажу, щоб своїх діточок не побачила (Григорій Тютюнник).

як на (свого́ (рі́дного)) ба́тька, зі сл. крича́ти. Не стримуючи себе; дуже сильно. Кричать, як на батька (Укр.. присл..).

як (рідше мов, на́че і т. ін.) (свого́) о́ка, зі сл. берегти́, догляда́ти і под. Дуже старанно, дбайливо і т. ін. — Буду,— каже (Василь),— тебе, моя зозуленько, як ока берегти (Г. Квітка-Основ’яненко); Вмер горобчик милої моєї. Вмер горобчик, що вона любила І як свого ока доглядала (М. Зеров); — Дайте (воза), дядьку, на степ з’їздить, Не бійтеся обиди, Бо як ока берегтиму, В сохрані доставлю (І. Манжура); — А вже що за вірний лісник був з нього, так і не сказати; лісу доглядав, наче свого ока (О. Кониський).

як вла́сні (свої́) ву́ха, зі сл. поба́чити, ба́чити і под., ірон. Уживається як категоричне заперечення змісту зазначених слів; зовсім не (побачити, бачити). Смикнуло ж тебе за язик... Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (П. Панч).

як вла́сну (свою́) доло́ню, зі сл. зна́ти. Дуже добре. Ліс свій він (Марусяк) знав, як власну долоню (Г. Хоткевич).

як за свої́м о́ком, зі сл. догляда́ти, диви́тися і под. Дуже старанно, дбайливо, постійно і т. ін. Дуже хотіла мачуха згубити з світу невістку, але ніяк це не вдавалось їй, бо царський син дуже кохав жінку і доглядав за нею, як за своїм оком (Укр.. казки).

(як (мов, ні́би і т. ін.)) сам не свій. Хто-небудь втратив душевний спокій, дуже схвильований, приголомшений чимсь. Ваша звістка зовсім прибила мене, ходжу сам не свій, не знайду місця собі (М. Коцюбинський); // Збентежений, засоромлений. Стоїть сам не свій Павло, дивиться на юрбу веселих, привітних ковалівців (В. Кучер); За столом, при батькові, Андрій сидить тихий та смирний, зніяковілий, ніби й сам не свій (О. Сизоненко).

як (своє́) о́ко; як (свої́) о́чі, зі сл. берегти́, стерегти́ і т. ін. Так, як ніщо інше; ретельно, пильно і т. ін. Як очі свої стереже вона синів, та хіба встережеш від такого, як Наливайко? (Іван Ле); // зі сл. догляда́ти, пильнува́ти, хова́ти і т. ін. Дуже старанно, дбайливо і т. ін. Хима відчинила скриню, вийняла ганчірку з п’ятизлотником, розгорнула її, оглянула свій скарб, що тридцять літ ховала, як око, і знов загорнула (М. Коцюбинський); Цілий гай молодих дарувань, що виростають з року в рік, тішить наш погляд, і ми, старші письменники, як око своє, повинні пильнувати, берегти й доглядати цей гай (М. Рильський).

як свої́ (свої́х) п’ять па́льців, зі сл. зна́ти, ви́вчити і под. Дуже добре, досконало. Знаю я вже їх (селян), як свої п’ять пальців (В. Винниченко); Він знав місто і прилеглі райони, як свої п’ять пальців (А. Хижняк); Санаторці — хитрющий народ, не довго тут жили, а норов кожного, як свої п’ять пальців, вивчили (Ю. Збанацький).

як свою́ ду́шу, зі сл. люби́ти. Дуже. Поважав же і він (Наум) її (дружину), скільки міг, і любив її як свою душу (Г. Квітка-Основ’яненко); Лаврін докоряє її (Мелашку) за те, що він любив її як свою душу, жалував її, як мати дитину, а вона покинула його (І. Нечуй-Левицький).