свій

СВІЙ, своя́, своє́, займ., присв.

1. Який належить собі, який є в себе.

Еней з ягою розглядали Всі дива там, які були, Роти свої пороззявляли І очі на лоби п'яли (І. Котляревський);

Хаєцький .. глянув на свої шкарубкі, вкриті мозолями долоні (О. Гончар);

// Стос. до себе.

То лихо – Попереду знати, Що нам в світі зострінеться... Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю... (Т. Шевченко);

Про життя своє я міг би написати або дуже багато, або зовсім мало (М. Коцюбинський);

Заболочений, оброшений з голови до ніг, він, зрештою, виходить на твердий берег, на землю свого дитинства (М. Стельмах);

// у знач. ім. своє́, свого́, с. Те, що торкається безпосередньо себе, стосується себе, себе і співрозмовника.

В кінці стола сидять дід із хазяїном та своє розмовляють (Д. Мордовець);

Поволі накручує товариш годинника, думаючи про своє (О. Довженко);

В кожного своє нило, в кожного своє боліло (Григорій Тютюнник);

// Власт. собі.

Свій літературний смак я виробив під впливом європейської літератури (М. Коцюбинський);

Перед Чумаком явно виникла загроза вислухати – в який уже раз! – Павлове доволі-таки плутане обґрунтування .. своєї вдачі, свого, як він казав, “роздвоєння душі” (А. Головко);

// Здійснюваний, виконуваний і т. ін. самою особою, особисто, самостійно.

– Не дражни мене, дівчино, своїм щебетанням (І. Нечуй-Левицький);

Іван Антонович пишався своєю реформою (О. Гончар);

Зачувши музику, припинив [Кузь] свої речі і попхався в коло танцюючих (Григорій Тютюнник);

// Який є особистим майном, власністю; власний.

На своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть (Т. Шевченко);

Старий упертий граф вирішив нікуди не йти з свого фамільного замку (О. Гончар).

2. Який перебуває в родинних, дружніх або інших близьких стосунках чи пов'язаний місцем постійного проживання, спільною працею, спільними переконаннями і т. ін.

Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину (Т. Шевченко);

– Невже ти оце візьмешся за таке діло? .. Ти ж, кажуть, був трохи свій із Сомком! (П. Куліш);

За годину був Тарас уже своєю людиною і в чистенькій хатинці, і в невеличкому садку (О. Іваненко);

Слухаючи бійця, вона впізнавала свого Юрася таким, як і сорок місяців тому (О. Гончар);

// у знач. ім. свій, свого́, ч.; своя́, своє́ї, ж.; своє́, свого́, с.; свої́, свої́х, мн. Той, хто перебуває в родинних, дружніх або інших близьких стосунках чи пов'язаний місцем постійного проживання, спільною працею, спільними переконаннями і т. ін.

– Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? .. Тепер вже й свої не приймуть мене до себе, не пустять мене в хату (І. Нечуй-Левицький);

Б'ється Остап і рубається, аж правиця козацька зомліває, одбився далеко від своїх (Марко Вовчок);

– Хто йде? .. – Хто там? Які? Чи не тутешні? Чи не свої? – Ні, не свої. Ішли полтавські, донські, воронезькі (О. Довженко).

3. Власт. тільки цій особі, цьому предметові; особливий, своєрідний.

Кожний край має свій звичай (прислів'я);

[Орест (тихо до Люби):] Он ваша товаришка не любить риску, не те що ми з вами! [Любов:] У всякого свій шлях! (.. подається до дверей ..) (Леся Українка);

// у знач. ім. своє́, свого́, с. Те, що властиве тільки цій особі, цьому предметові.

Якщо режисерові нема чого сказати свого про відомий роман чи оповідання, – то де ж тоді творчість? (з газ.);

– У одного [кобзаря] навчився тому, у другого другому, та й вийшло щось своє (Ф. Бурлака);

// Не іноземний, не запозичений, не чужий; рідний, вітчизняний.

Радів, що Господь закликає в лоно, де народився, зріс і звідки випурхнув на служіння церкві. Водночас тривожився, згадуючи слова Христа Спасителя: Немає пророка у вітчизні своїй (з публіц. літ.);

// у знач. ім. своє́, свого́, с. Те, що не є іноземним, запозиченим, чужим; рідне, вітчизняне.

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (Т. Шевченко);

// Природний, не штучний.

Їм [жінкам] тяжко в пеклі докоряли.., Бо щоки терли манією, А блейвасом і ніс, і лоб, Щоб краскою, хоч не своєю, Причаровать [причарувать] к собі кого б (І. Котляревський).

4. Належний, відповідний.

[Степан:] Я помщусь на ньому! [Василь:] Не треба, ні, не треба, Степане! На все свій час (М. Кропивницький);

В хаті було поприбирано, все стояло на своїм місці (М. Коцюбинський);

Він бере окраєць, шанобливо цілує його, кладе на своє місце (М. Стельмах).

Бра́ти [свій] поча́ток див. бра́ти;

Виробля́ти / ви́робити свою́ си́лу (си́лоньку) див. виробля́ти;

Вичи́тувати / ви́читати [свої́] годи́ни див. вичи́тувати;

Віджива́ти / віджи́ти своє́ (свій вік) див. віджива́ти;

Відповіда́ти [своє́му] призна́ченню див. відповіда́ти;

Відступа́тися / відступи́тися від свого́ сло́ва див. відступа́тися;

Вла́сним (свої́м) ко́штом див. ко́шти;

В [усі́й (свої́й, їх і т. ін.)] суку́пності див. суку́пність;

Вхо́дити / ввійти́ в [свої́] береги́ див. вхо́дити;

Докона́ти (рідко доско́чити) свого́ див. доко́нувати;

Же́ртвувати собо́ю [свої́м] (життя́м) див. же́ртвувати;

Жи́ти з пра́ці рук свої́х див. жи́ти;

Закі́нчи́ти [своє́ земне́] життя́ (свій вік) див. закі́нчувати;

За [своє́ю] зви́чкою див. зви́чка;

За (своє́ю) приро́дою див. приро́да;

[За] свої́м зви́ча́єм див. зви́чай;

Зловжива́ти [своє́ю] вла́дою див. зловжива́ти;

Зосере́джувати / зосере́дити у свої́й осо́бі (у собі́) див. зосере́джувати;

Зра́джувати / зра́дити своє́ сло́во (рідко своє́му сло́ву) див. зра́джувати;

Іти́ / піти́ на свій хліб (свого́ хлі́ба шука́ти) див. іти́;

Ма́ти в свої́й опі́ці див. ма́ти²;

Не зра́джувати / не зра́дити своє́ї нату́ри (вда́чі) див. зра́джувати;

Обтя́жувати своє́ сумлі́ння див. обтя́жувати;

Осяга́ти / осягну́ти (осягти́) [свою́] мету́ [ціль] див. осяга́ти;

Пазь своє́ див. па́зити;

Поклада́ти / покла́сти [всю] наді́ю ([всі] [свої́] наді́ї) див. поклада́ти;

По свої́й (вла́сній) уподо́бі див. уподо́ба;

Поста́вити [свій] пі́дпис див. поста́вити¹;

Поступа́тися / поступи́тися свої́м пра́вом (свої́ми права́ми) див. поступа́тися;

Приверта́ти / приверну́ти на свій бік див. приверта́ти;

Прова́дити своє́ див. прово́дити;

Пропонува́ти / запропонува́ти свої́ по́слуги див. пропонува́ти;

Рі́дна (моя́, своя́ і т. ін.) краї́на <�Роди́ма (рі́дна) сторона́> <�Рі́дний (роди́мий) край> див. краї́на;

Роби́ти / зроби́ти [свій] вне́сок див. вне́сок;

Свої́м (його́, її́ і т. ін.) ро́бом роби́ти див. роби́ти;

Спаса́ти / спасти́ [свою́] ду́шу див. спаса́ти²;

Спевни́ти [своє́] сло́во див. спевни́ти;

Спиня́ти / спини́ти свій ви́бір див. спиня́ти;

Спо́внювати (сповня́ти) / спо́вни́ти [своє́] сло́во див. спо́внювати²;

Споку́тувати / споку́тати [свою́] вину́ (прови́ну, [свій] гріх) див. споку́тувати;

Спрямо́вувати / спрямува́ти [свої́] кро́ки ([свою́] путь) див. спрямо́вувати;

Ста́вити [свій] пі́дпис див. ста́вити;

Сти́шувати / сти́шити [своє́] се́рце див. сти́шувати;

У всій [свої́й (його́)] повноті́ <�З найбі́льшою [усіє́ю (своє́ю, його́)] повното́ю> див. повнота́;

У [своє́му] по́вному скла́ді <�Усі́м скла́дом> див. склад¹;

Чужи́й (свій) куто́к див. куто́к.○ В оста́нній свій час див. час;

Ми́мо (поми́мо) моє́ї (своє́ї, його́ і т. ін.) во́лі див. во́ля;

На свій копи́л див. копи́л¹;

Свого́ ро́ду див. рід.

◇ Болі́ти (уболіва́ти, пережива́ти і т. ін.) за свою́ (вла́сну) шку́ру див. болі́ти²;

Боя́тися своє́ї (вла́сної) ті́ні див. боя́тися;

Бра́ти / взя́ти в свої́ ру́ки див. бра́ти;

Бра́ти / взя́ти (прийня́ти) на [свої́] пле́чі див. бра́ти;

Бра́ти / взя́ти своє́ див. бра́ти;

Бра́ти / взя́ти [свої́м] горбо́м див. бра́ти;

Бра́ти / взя́ти свої́ права́ див. бра́ти;

Бра́ти / взя́ти [свої́] слова́ наза́д див. бра́ти;

Бра́ти (забира́ти, перехо́плювати і т. ін.) / взя́ти (забра́ти, перехопи́ти і т. ін.) ініціати́ву [до свої́х рук (у свої́ ру́ки)] див. бра́ти;

Бра́ти (прийма́ти) / взя́ти (прийня́ти) [бли́зько] до [свого́] се́рця (до [своє́ї] душі́) (рідко в се́рце, в ду́шу) див. бра́ти;

Бра́ти (рідко прийма́ти) / взя́ти (рідко прийня́ти) гріх на [свою́] ду́шу (на се́бе) див. бра́ти;

Бра́ти (рідко прийма́ти) / взя́ти (рідко прийня́ти) на се́бе (на свої́ пле́чі) [весь] тяга́р див. бра́ти;

Бра́тися / взя́тися за своє́ див. бра́тися;

Бу́ти в свої́й льо́лі див. бу́ти;

Вести́ (гну́ти) своє́ (своє́ї) див. вести́;

Вести́ свою́ лі́нію див. вести́;

Взя́ти спра́ву в свої́ ру́ки див. узя́ти;

Ви́везти (ви́тягти, ви́нести, понести́) / виво́зити (витяга́ти, вино́сити, нести́) на свої́х пле́ча́х (на собі́) див. виво́зити;

Ви́кинути (ви́креслити) з [свого́] се́рця див. викида́ти;

Виклада́ти / ви́класти [свої́] ка́рти див. виклада́ти;

Викре́слювати (витра́влювати) / ви́креслити (ви́травити) з [своє́ї] па́м'яті (з [свого́] життя́) див. викре́слювати;

Вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи див. вила́зити;

Вилива́ти / ви́лити [свою́] ду́шу (рідко [своє́] се́рце) див. вилива́ти;

Вилива́ти / ви́лити [свою́] жовч див. вилива́ти;

Випуска́ти / ви́пустити ві́жки зі свої́х рук див. випуска́ти;

Відда́ти (рідко покла́сти) / віддава́ти (рідко поклада́ти) [свою́] ду́шу див. віддава́ти;

Відда́ти (спусти́ти) / віддава́ти (спуска́ти) [свій] дух див. віддава́ти;

Відігрі́ти (ви́гріти, ви́годувати) / відігріва́ти змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою) див. відігріва́ти;

Відроби́ти своє́ див. відробля́ти;

Відслужи́ти своє́ (свою́ слу́жбу, свій вік) див. відслу́жувати;

Відступа́тися / відступи́тися від свого́ див. відступа́тися;

Відчува́ти [всіє́ю своє́ю] шкі́рою див. відчува́ти;

Вклада́ти / вкла́сти [всю] [свою́] ду́шу див. вклада́ти¹;

Вла́сними (свої́ми) рука́ми <�Вла́сною (своє́ю) руко́ю> див. рука́;

В [свою́] шку́ру не пото́впиться див. шку́ра;

Все стає́ / ста́не на своє́ мі́сце (на свої́ місця́) див. весь¹;

Вста́вити / вставля́ти [і] свої́ (свої́х) п'ять копі́йок див. вставля́ти¹;

Вступа́ти (вхо́дити) / вступи́ти (ввійти́) в [свої́] права́ див. вступа́ти¹;

Втра́пити на свою́ сте́жку див. утрапля́ти;

Вхо́дити / ввійти́ в [свою́] ко́лію див. вхо́дити;

Гляді́ти свого́ но́са див. гляді́ти;

Гра́ти у вла́сну (свою́) ду́дку див. гра́ти;

Дба́ти (ду́мати) [ті́льки] про свою́ шку́ру див. дба́ти;

Диви́тися не да́лі свого́ (вла́сного) но́са див. диви́тися;

Диктува́ти свою́ во́лю див. диктува́ти;

Дійти́ [до] літ [свої́х] див. дохо́дити;

Добува́ти / добу́ти [свої́м] горбо́м ([крива́вими] мозоля́ми, [крива́вим] по́том) див. добува́ти;

Дожива́ти / дожи́ти [свого́] ві́ку ([свій] вік) див. дожива́ти;

Доказа́ти свого́ див. дока́зувати;

Доклада́ти / докла́сти [свої́х] рук (рідко руки́) див. доклада́ти;

Доклада́ти / докла́сти свої́х слів див. доклада́ти;

Докона́ти своє́ сло́во див. доко́нувати;

Дохо́дити / дійти́ [свої́м, вла́сним] ро́зумом див. дохо́дити;

Жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м) див. жи́ти;

Життя́ бере́ / взяло́ своє́ див. життя́;

Загла́джувати / загла́дити [свою́] прови́ну (вину́) див. загла́джувати;

Заклика́ти / закли́кати на допомо́гу свою́ во́лю (ви́тримку) див. заклика́ти;

Зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт див. зако́пувати;

Закри́й [свою́] ля́ду див. закрива́ти;

Залиша́тися (рідко зостава́тися) / зали́ши́тися (рідко зоста́тися) при свої́й ду́мці див. залиша́тися;

Замани́ти в свої́ сі́ті див. зама́нювати;

Занапаща́ти / занапасти́ти [живу́ (свою́)] ду́шу див. занапаща́ти;

Записа́ти на свій раху́нок (до свого́ акти́ву, у свій акти́в) див. запи́сувати;

Заплу́тати / заплу́тувати у [свої́] тене́та (сі́ті) див. заплу́тувати;

Запропасти́ти [свою́] ду́шу див. запропаща́ти;

Затя́гувати (затяга́ти) / затягти́ (затягну́ти) своє́ї (своє́) див. затя́гувати;

Зва́лювати / звали́ти на свої́ пле́чі див. зва́лювати;

Зверну́ти (збі́гти) / зверта́ти на свою́ (ту ж, діал. ту́ю ж) сте́жку див. зверта́ти;

Зв'я́зувати / зв'яза́ти своє́ життя́ (себе́, свою́ до́лю) див. зв'я́зувати;

Зда́ний на свої́ [вла́сні] си́ли див. зда́ний¹;

(1) Зі свої́ми ко́зами на торг (д) див. су́нутися;

Зла́зити зі свого́ ко́ника див. зла́зити¹;

Зміря́ти (змі́рювати) / змі́ряти (змі́рити) свої́ си́ли див. зміря́ти;

Зна́ти своє́ мі́сце (зневажл. сті́йло) див. зна́ти;

Знахо́дити / знайти́ своє́ мі́сце див. знахо́дити;

(2) Зно́ву (знов) за своє́ (своє́ї):

а) неодноразово повторюючи, наполягати на чому-небудь.

– Піду я в найми! – Маланка підняла руки. – Вона знову за своє! (М. Коцюбинський);

[Зет:] Заспівав би краще .. [Амфіон:] Знов своєї! (Леся Українка);

– А навiщо хлiб? – Ти знов за своє. Хлiб нам потрiбний для того, щоб жити (П. Загребельний);

б) продовжувати робити те саме, що й раніше.

На той рік знову за своє; Пішов я з матір'ю просити (Т. Шевченко);

Кличуть вчора до себе матушку Серафиму: “Ти, кажуть, знов за своє? ти знов проти мене бунтуєш сестер?” (М. Коцюбинський);

Дістав [Кость] ляпаса. Але це ніби йому ще й добре: ще більше витягне, як гуска, шию, зморщить носа, прижмурить очі і знов своєї: — Хр-р! (В. Винниченко);

До виступу свого він ставився якнайуважніше .. І як розвиднілося вже зовсім та погасили лампу, тільки повернувся й підсів до вікна і знов за своє (А. Головко);

Зро́шувати / зроси́ти [свої́м] по́том зе́млю див. зро́шувати;

Зро́шувати / зроси́ти (скропи́ти) [вла́сною (своє́ю)] кро́в'ю зе́млю (шлях) див. зро́шувати;

І кісто́к [свої́х] не позбира́ти див. позбира́ти;

Іти́ / піти́ про́ти вла́сного (свого́) сумлі́ння (про́ти вла́сної (своє́ї) со́вісті) див. іти́;

Іти́ / піти́ своє́ю доро́гою див. іти́;

Іти́ / піти́ свої́м три́бом див. іти́;

Іти́ своє́ю че́ргою див. іти́;

Карбува́ти в [свої́й] па́м'яті (тя́мці) див. карбува́ти;

Кла́сти / покла́сти до [своє́ї] кише́ні ([собі́] в кише́ню) див. кла́сти;

Клопота́ти собі́ (свою́) го́лову див. клопота́ти;

Куса́ти (гри́зти) собі́ (рідко свої́) лі́кті (рідко па́льці) див. куса́ти;

Лама́ти (пору́шувати) / злама́ти (полама́ти, пору́шити) [своє́] сло́во див. лама́ти;

(3) Лі́зти не в своє́ (д) див. лі́зти;

Лі́зти не в своє́ [ді́ло] див. лі́зти;

Лупи́ти [свої́] о́чі (баньки́, ба́лухи, зі́ньки) див. лупи́ти;

Ма́йстер своє́ї спра́ви (свого́ ді́ла) див. ма́йстер;

Ма́ти [свій] верх див. ма́ти²;

Ма́ти свій ро́зум [у голові́] див. ма́ти²;

(4) Ма́ти своє́ на умі́ (д) див. ма́ти²; Ма́ти своє́ обли́ччя (лице́) див. ма́ти²;

Ма́ти своє́ о́ко див. ма́ти²;

Ма́ти свою́ сте́жку див. ма́ти²;

Ми́кати [своє́] го́ре див. ми́кати;

(5) Мі́ряти на свою́ ку́цу мі́рку (д) див. мі́ряти;

Мі́ряти / примі́ряти на свій арши́н (своє́ю мі́ркою, на свою́ мі́рку і т. ін.) див. мі́ряти;

Мозо́лити [свій (свого́)] язи́к (язика́) див. мозо́лити;

На вла́сні (свої́) ву́ха <�Вла́сними (свої́ми) ву́хами> див. ву́хо;

На вла́сні (свої́) о́чі <�Вла́сними (свої́ми) очи́ма> див. о́ко¹;

На всю (свою́) обихі́дку див. обихі́дка;

Назива́ти / назва́ти ре́чі їх (ї́хніми, свої́ми, вла́сними і т. ін.) імена́ми див. назива́ти;

Накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] див. накида́ти²;

На па́рі вла́сних <�На [свої́х] вла́сних> див. па́ра¹;

Направля́ти (спрямо́вувати) / напра́вити (спрямува́ти) [свої́] сто́пи див. направля́ти;

На свій (вла́сний) [страх і] ри́зик (риск) див. страх¹;

На свій кшталт див. кшталт;

На свій лад див. лад;

На свій мані́р див. мані́р;

На свій пай див. пай¹;

(6) На свій риск (д) див. страх¹; На свій штиб див. штиб²;

На [своє́] безголо́в'я (рідше безголі́в'я) див. безголо́в'я;

На своє́му горбі́ <�Свої́м горбо́м> див. горб;

На своє́му мі́сці див. мі́сце;

На [своє́му] сло́ві стоя́ти і т. ін. / ста́ти і т. ін. див. стоя́ти;

На свої́й (вла́сній) шку́рі (шкі́рі, рідше спи́ні) див. шку́ра;

На свої́й спи́ні див. спи́на;

На свою́ го́лову див. голова́;

На свою́ (мою́, твою́ і т. ін.) ши́ю; Собі́ на ши́ю див. ши́я;

(7) На свою́ ру́ку (д) див. рука́;

Наставля́ти (розкида́ти, розставля́ти, плести́ і т. ін.) / наста́вити (розки́нути, розста́вити і т. ін.) [свої́] тене́та (сі́ті, пастки́, си́льця і т. ін.) див. наставля́ти¹;

Натиска́ти (нати́скувати, рідше дави́ти) / нати́снути (рідше надави́ти) на [всі] [свої́] га́льма (педа́лі) див. натиска́ти;

На́ша (своя́) люди́на див. люди́на;

Не ба́чити да́лі свого́ но́са див. ба́чити;

Не вде́ржати (не втри́мати) [свого́] язика́ див. уде́ржувати;

Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] ву́хам ([своє́му (вла́сному)] слу́ху) див. ві́рити;

Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] оча́м див. ві́рити;

[Не] в свої́й соро́чці (льо́лі) див. соро́чка;

Не в свої́й тарі́лці див. тарі́лка;

Не вто́впиться (не пото́впиться) в две́рі (в [свою́] шку́ру) див. вто́впитися;

Не жалі́ти (не жалкува́ти) [свої́х] ніг див. жалі́ти;

Не жалі́ючи (не жалку́ючи) [свої́х] ніг див. жалі́ти;

Не ма́ти [своє́ї] во́лі див. ма́ти²;

Не попуска́ти / не попусти́ти свого́ див. попуска́ти¹;

Не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́) див. ро́зум;

(8) Не при свої́х – божевільний.

Він був не при своїх. Всі його жаліли (з усн. мови);

При свої́х.

Катерина вже напустилась на Василя: – Чи ти, бува, не здурів зовсім, чи на тебе лиш памороки найшли? І чи ти при своїх? От мені втяв штуку! Соромся! Йди додому! (У. Самчук);

Не пропуска́ти / не пропусти́ти свого́ див. пропуска́ти;

Не своє́ю сме́ртю див. смерть;

Не свої́м (нелю́дським, несамови́тим і т. ін.) го́лосом див. го́лос;

Нести́ [весь] тяга́р на свої́х пле́ча́х (на собі́) див. нести́;

Нести́ (рідко носи́ти) [свій (важки́й, тяжки́й)] хрест див. нести́;

Нести́ [своє́] ярмо́ див. нести́;

Нести́ тяга́р на свої́х пле́чах (на собі́) див. нести́;

Ни́жче своє́ї (вла́сної) гі́дності див. ни́жче;

Обагри́ти / обагря́ти [свої́] ру́ки кро́в'ю див. обагря́ти;

Оберта́ти / оберну́ти на свій лад (стрій) див. оберта́ти;

Оберта́ти / оберну́ти [свої́] о́чі (по́гляд, зо́ри і т. ін.) див. оберта́ти;

Обли́ти / облива́ти [своє́] се́рце кро́в'ю див. облива́ти;

Обпали́ти / обпа́лювати [собі́ (свої́)] кри́ла див. обпа́лювати;

Обпіка́ти (обпа́лювати, опіка́ти і т. ін.) / обпекти́ (обпали́ти, опекти́ і т. ін.) [свої́м] по́глядом (очи́ма, зо́ром) див. обпіка́ти;

Обра́ти / обира́ти [свою́] сте́жку (стежи́ну, доро́гу і т. ін.) див. обира́ти;

Обтруси́ти по́рох (прах) від (із) ніг свої́х див. обтру́шувати;

Обхо́дити (обділя́ти) / обійти́ (обділи́ти) [своє́ю] ла́скою див. обхо́дити;

Оволодіва́ти / оволоді́ти свої́м се́рцем див. оволодіва́ти;

Ороша́ти / ороси́ти [свої́м] по́том зе́млю див. ороша́ти;

Пали́ти (спа́лювати) / спали́ти [за собо́ю (свої́)] мости́ (кораблі́) див. пали́ти¹;

Переверта́ти / переверну́ти на свій лад див. переверта́ти;

Пережи́ти себе́ (свій вік) див. пережива́ти;

Перемага́ти / перемогти́ себе́ (своє́ се́рце) див. перемага́ти;

Перепуска́ти / перепусти́ти че́рез свої́ ру́ки див. перепуска́ти;

Перетяга́ти (перетя́гувати, перева́жувати) / перетягти́ (перетягну́ти, перева́жити) на свою́ (на́шу, ва́шу і т. ін.) сто́рону (на свій (ваш, наш і т. ін.) бік) див. перетяга́ти;

Підбива́ти / підби́ти на свою́ ру́ку (руч) див. підбива́ти;

Підбива́ти / підби́ти під свою́ ру́ку див. підбива́ти;

Під своє́ крило́ див. крило́;

Під свою́ ру́ку див. рука́;

Підставля́ти / підста́вити [свою́] го́лову (себе́) [під обу́х, під соки́ру] див. підставля́ти;

Плу́тати (заплу́тувати, сплу́тувати) / заплу́тати (сплу́тати) [свої́] сліди́ див. плу́тати;

Поба́чити на [свої́ (вла́сні)] о́чі <�Поба́чити свої́ми (вла́сними) очи́ма> див. поба́чити;

(9) Поба́чити свої́ми очи́ма (д) див. поба́чити;

Поба́чити, як свою́ поти́лицю див. поба́чити;

Поверну́ти / поверта́ти на своє́ див. поверта́ти¹;

Поверта́ти / поверну́ти [свої́м] ро́зумом (мо́зком) див. поверта́ти¹;

Подава́ти / пода́ти [свій] го́лос див. подава́ти¹;

Позабира́ти в свої́ ру́ки див. позабира́ти;

Показа́ти / рідко пока́зувати [свої́] зу́би (ро́ги, па́зурі) див. пока́зувати;

Показа́ти своє́ див. пока́зувати;

Пока́зувати / показа́ти [свої́] кі́гті див. пока́зувати;

Пока́зувати / показа́ти [свої́] ре́бра див. пока́зувати;

По́ки си́ли [моє́ї (своє́ї)] див. по́ки;

Покопа́тися в свої́й голові́ див. покопа́тися;

Покопа́тися в свої́й па́м'яті див. покопа́тися;

Поме́рти (уме́рти) не своє́ю сме́ртю див. помира́ти;

Поме́рти (уме́рти) своє́ю сме́ртю див. помира́ти;

(10) Помозо́лити свої́ ні́жні ру́чки (д) див. мозо́лити;

Поприбира́ти до [свої́х] рук (рідко до се́бе) див. поприбира́ти;

По своє́му пі́р'ю див. пі́р'я;

По [свої́й] во́лі див. во́ля;

Посі́сти / посіда́ти своє́ (яке́сь, нале́жне і т. ін.) мі́сце див. посіда́ти¹;

Поста́вити на своє́му див. поста́вити¹;

Постанови́ти на своє́му (своє́) див. постанови́ти²;

Потерпа́ти за свою́ шку́ру див. потерпа́ти;

Потика́ти [свого́] но́са див. потика́ти;

(11) Потягну́ти свої́ важкі́ чо́боти (д) див. потягну́ти;

Почина́ти / поча́ти своє́ (своє́ї) див. почина́ти;

Почува́ти себе́ не в свої́й тарі́лці див. почува́ти;

Пра́вити своє́ (своє́ї) див. пра́вити²;

Прибира́ти / прибра́ти до [свої́х] рук див. прибира́ти;

(12) Прибра́ти до свої́х лап (д) див. прибира́ти;

Приде́ржати / приде́ржувати язи́к ([свого́] язика́) [за зуба́ми] див. приде́ржувати;

Прихили́ти (приклони́ти) [свою́] го́лову див. прихиля́ти;

Прихиля́ти / прихили́ти [своє́] ву́хо (рідко у́хо) див. прихиля́ти;

Приши́ти [свою́] при́шву (при́шви) див. пришива́ти;

Про́бувати [своє́] перо́ див. про́бувати;

Про́бувати [свої́] си́ли (рідше себе́) див. про́бувати;

Промі́ряти [свій] шлях див. промі́рювати;

Пропуска́ти / пропусти́ти че́рез свої́ ру́ки див. пропуска́ти;

Пусти́тися / пуска́тися на свої́ кри́ла див. пуска́тися;

Роби́ти / зроби́ти своє́ [ді́ло] див. роби́ти;

Розка́зувати / розказа́ти свої́ми слова́ми див. розка́зувати;

Розкида́ти / розки́нути свої́ здо́гади див. розкида́ти²;

Розпуска́ти / розпусти́ти себе́ (свої́ не́рви, своє́ се́рце і т. ін.) див. розпуска́ти;

Розставля́ти / розста́вити по свої́х місця́х див. розставля́ти;

Рятува́ти свою́ шку́ру див. рятува́ти;

(13) Сам свій пан (д) див. сам;

Свій брат див. брат;

(14) Свій у до́шку, фам. – близький за переконаннями, поглядами, настроями і т. ін.

– Бойовий народ ваші кореспонденти... Я там у вас з одним познайомився, забув, як прізвище... Свій у дошку, дарма, що підполковник! (Л. Первомайський);

// простий.

– Ось вам, будь ласка! – обернувся до глядачів Тимощак. – Такий собі з вигляду свій в дошку, а не признається! (Н. Тихий);

Свій хліб див. хліб;

Свого́ ча́су див. час;

Своє́ю сме́ртю див. смерть;

(15) Своє́ю че́ргою (д) див. че́рга;

Свої́ми (вла́сними) си́лами див. си́ла;

(16) Свої́ми ву́хами (д) див. ву́хо;

Свої́ми слова́ми див. сло́во;

Свої́м ро́зумом див. ро́зум;

Свої́м хо́дом див. хід;

(17) Свої́ хліба́ (д) див. хліб;

Свої́х не впізна́єте (впізна́єш і т. ін.) див. упізнава́ти;

Своя́ во́ля див. во́ля;

Своя́ голова́ на пле́ча́х (на в'я́зах) див. голова́;

Своя́ кі́стка див. кі́стка;

Своя́ рука́ див. рука́;

Своя́ (чужа́ і т. ін.) ха́та по́кришка див. ха́та;

Сиді́ти на своє́му мі́сці див. сиді́ти;

Сіда́ти (вла́зити) / сі́сти (влі́зти) не в (на) свої́ (чужі́) са́ни див. сіда́ти;

Сіда́ти / сі́сти на свого́ ко́ника (рідко конька́) див. сіда́ти;

Сідла́ти / осідла́ти свого́ коня́ (ко́ника) див. сідла́ти;

Сказа́ти своє́ [сло́во] див. сказа́ти;

Ски́нути [своє́] о́ко див. скида́ти;

Скінчи́ти свою́ пі́сню див. скінча́ти;

Смерть занесла́ [свою́] го́стру косу́ (ру́ку) див. смерть;

Снува́ти [свої́] химе́ри див. снува́ти;

Со́вати (ти́кати, пха́ти і т. ін.) / ткну́ти [свого́] но́са див. со́вати;

Солоди́ти / засолоди́ти [свою́] ду́шу див. солоди́ти;

Справля́ти свої́ діла́ див. справля́ти;

Спро́бувати [своє́] перо́ (пе́ра) див. спро́бувати;

Ста́ти (вста́ти, звести́ся, підня́тися і т. ін.) / става́ти (зво́дитися, підніма́тися і т. ін.) на [свої́ (вла́сні, рі́вні)] но́ги див. става́ти;

Ста́ти за своє́ див. става́ти;

Стоя́ти на своє́му (свої́м) мі́сці див. стоя́ти;

Стоя́ти / ста́ти на своє́му (на свої́м) див. стоя́ти;

Стромля́ти [свого́] но́са див. стромля́ти;

Су́нути (встромля́ти, всува́ти і т. ін.) / суну́ти (встроми́ти, всу́нути і т. ін.) [свого́] но́са (рідко [свій] ніс) [в чужі́ горшки́ (в чужи́й горо́д, в чуже́ про́со)] див. су́нути;

(18) Су́нути свого́ но́са в в чужи́й огоро́д (д) див. встромля́ти;

(19) Су́нути свого́ но́са в чуже́ про́со (д) див. встромля́ти;

Су́нути (строми́ти, схили́ти і т. ін.) [свою́] го́лову в ярмо́ див. су́нути;

Су́нутися зі свої́ми ко́зами на торг див. су́нутися;

Сяга́ти [свої́м корі́нням] в давнину́ (в мину́ле, в глибину́ вікі́в) див. сяга́ти;

Точи́ти свій піт див. точи́ти²;

Тремті́ти (труси́тися) за свою́ (вла́сну) шку́ру див. тремті́ти;

Трима́ти в [свої́х] тене́тах див. трима́ти;

Трима́ти (держа́ти) в свої́й кише́ні див. трима́ти;

Трима́ти (держа́ти) в [свої́х] лабе́тах (ла́бах) див. трима́ти;

Трима́ти (держа́ти) ко́ло свого́ по́яса див. трима́ти;

Трима́ти (держа́ти) себе́ в рука́х (в шо́рах) <�Трима́ти (держа́ти) [свої́] не́рви в рука́х> див. трима́ти;

Трима́ти (держа́ти) / стри́мати (зде́ржати) сло́во <�Дотри́мувати (доде́ржувати) / дотри́мати (доде́ржати) [свого́] сло́ва> <�Дотри́муватися (держа́тися, доде́ржуватися) / дотри́матися (доде́ржатися) [свого́] сло́ва> див. трима́ти;

Трима́ти на своє́му горбі́ див. трима́ти;

Трима́ти на [свої́х] плеча́х див. трима́ти;

Трима́ти свої́ не́рви в рука́х див. трима́ти;

Трима́тися (держа́тися) [свого́] бе́рега див. трима́тися;

Трима́тися свого́ див. трима́тися;

У всій [свої́й, його́ і т. ін.] наготі́ див. нагота́;

У [всі] [свої́] чоти́ри о́ка <�У че́тверо оче́й> див. чоти́ри;

Угамува́ти се́рце своє́ див. угамо́вувати;

Узя́ти під свою́ ру́ку див. узя́ти;

Узя́ти своє́ див. узя́ти;

Узя́тися за своє́ див. узя́тися;

Уколупа́в (улупи́в) би се́рця [свого́] див. уколу́пувати;

Уколупа́ти (улупи́ти) б свого́ се́рця див. уколу́пувати;

(20) У по́ті чо́ла свого́ (д) див. піт;

(21) У свій час (д) див. час;

У своє́му репертуа́рі див. репертуа́р;

У свої́ ру́ки див. рука́;

У свою́ че́ргу див. че́рга;

У час оста́нній [свій] див. час;

Хазя́їн свого́ сло́ва див. хазя́їн;

Хили́ти на своє́ див. хили́ти;

Чини́ти свою́ во́лю див. чини́ти¹;

Чи при (не,

в) [своє́му] ро́зумі (ро́зумові) див. ро́зум;

Щоб сві́ту Бо́жого (свої́х ді́точо́к) не поба́чити див. поба́чити;

Як вла́сні (свої́) ву́ха див. ву́хо;

Як вла́сну (свою́) доло́ню див. доло́ня;

Як за свої́м о́ком див. о́ко¹;

Як (мов) не свої́ми нога́ми див. нога́;

[Як (мов, ні́би і т. ін.)] сам не свій див. сам;

Як на [свого́ (рі́дного)] ба́тька див. ба́тько;

Як (рідше мов, на́че і т. ін.) [свого́] о́ка див. о́ко¹;

Як [своє́] о́ко; як [свої́] о́чі див. о́ко¹;

Як свої́ (свої́х) п'ять па́льців див. п'ять;

Як свою́ ду́шу див. душа́.