1. Фразеологічний словник української мови

тиша

рва́ти пові́тря (ти́шу) чим і без додатка. 1. Гучно лунати (про звуки). Від часу до часу музику переривали громовісні вигуки тисячі голосів, що, зливаючись з нею на мить, рвали повітря переможним зойком (Олесь Досвітній). 2. Голосно говорити, кричати. Маркушевський не дає йому опам’ятатись і рве тишу знервованим лихим голосом: — Ви вдалися до непотрібних експериментів… (Ю. Бедзик).

рі́зати / розрі́зати пові́тря (ти́шу). 1. Різко, голосно лунати (про звуки). Фю-ї-ї! Фю-ї!… знову різало повітря якесь гостре свистіння (Б. Грінченко); Розрізав густе повітря постріл рушниці (М. Коцюбинський). 2. Порушувати тишу різкими звуками. Ранішній кашель не давав йому спокою. Він бухикав, гавкав, вив, ричав, як цілий звіринець, і гострими звуками різав вранішню тишу (М. Коцюбинський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тиша — (відсутність звуків) безголосся, безмовність, затишок, мовчанка (відсутність колотнечі) спокій. Словник синонімів Полюги
  2. тиша — ти́ша іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. тиша — Спокій, мовчанка, с. мертва <�первовічна> тиша, тиша, як у вусі; (на морі) штиль; (на війні) затишшя; (в душі) П. кн. утихомирення. Словник синонімів Караванського
  4. тиша — I безголосся, безголось, безгомін, безгоміння, безгомінь, безгучність, беззвучність, безмовність, безмов'я, затишшя, нешелестінь, тиш, тишина Фразеологічні синоніми: глуха тиша; гробова тиша; дзвінка тиша; затишшя перед бурею; затишшя перед грозою... Словник синонімів Вусика
  5. тиша — [тиша] -ш'і, ор. -шеийу Орфоепічний словник української мови
  6. тиша — ТИ́ША, і, ж. 1. Стан, коли де-небудь немає звуків, шуму. Навкруги тиша; скрізь ясно: з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише (Марко Вовчок); Зненацька Софія кинулась. В нічній тиші виразно загуло з міської башти: бов!.. Словник української мови у 20 томах
  7. тиша — -і, ж. 1》 Стан, коли де-небудь немає звуків, шуму. || Відсутність розмов, мовчанка. || Відсутність руху, метушні, що супроводжується шумом. 2》 Стан у природі, коли зовсім немає вітру; безвітряна погода. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. тиша — СПО́КІЙ (стан у навколишньому оточенні, в природі і т. ін., що характеризується відсутністю шуму, руху, метушні, хвилювання тощо), ТИ́ША, ТИШ поет., ЗА́ТИ́ШОК, СУПОКІ́Й, ДРІМО́ТА, ПО́КІЙ заст. Словник синонімів української мови
  9. тиша — Ти́ша, -ші, -ші, -шею, ти́ше! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. тиша — ТИ́ША, і, ж. 1. Стан, коли де-небудь немає; звуків, шуму. Навкруги тиша; скрізь ясно: з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише (Вовчок, І, 1955, 142); Зненацька Софія кинулась. В нічній тиші виразно загуло з міської башти: бов!.. се північ (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  11. тиша — Тиша, -ші Тишь, тишина, спокойствіе. Рідко тиша, більш вітри. Ой дай нам мир в сионських мурах і любу тишу у чертогах. К. Псал. 291. Словник української мови Грінченка