тиша

ТИ́ША, і, ж.

1. Стан, коли де-небудь немає; звуків, шуму.

Навкруги тиша; скрізь ясно: з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише (Вовчок, І, 1955, 142);

Зненацька Софія кинулась. В нічній тиші виразно загуло з міської башти: бов!.. се північ (Л. Укр., ІІІ, 1952, 535);

Орлюк оглянувся навколо — станції нема. Тиша. Така тиша, що в нього задзвеніло у вухах (Довж., І, 1958, 323);

// Відсутність розмов, мовчанка.

Шестірний призро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті. Настала тиша (Мирний, І, 1954, 333);

Біля стола, накритого червоним полотнищем, стояв Бондаренко і стиха стукотів олівцем об скло, закликаючи до тиші (Головко, II, 1957, 519);

Між людьми запала тиша: відверте повідомлення Оксена приголомшило їх (Тют., Вир, 1964, 179);

// Відсутність руху, метушні, що супроводжується шумом.

В тиші, на селі, ходячи по хатах, гуляючи по садку, по степу, він усе думав про Ольгу (Н.-Лев., І, 1956, 547);

У селі теж залягла тиша, подвір’я позаростали бур’янами, мешканців звідси було евакуйовано в тил (Гончар, III, 1959, 18);

Коли ми найманою хурою їхали пристанційним присілком — здавалось, все вимерло. Така тиша буває тоді, коли всі селяни виїздять на жнива (Досв., Вибр., 1959, 38).

◊ Дзвінка́ ти́ша — майже повна відсутність звуків, коли здається, що дзвенить у вухах.

І ось раптом, в сій дзвінкій тиші, почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха, що навіть справляла муку! (Коцюб., II, 1955, 309);

— Перший час я почував себе так, ніби мені було проколото вуха. Дзвінка тиша гір здавалася мені вічною мовчанкою пекла (Ю. Янов., II, 1958, 103);

Ме́ртва (моги́льна, гробова́, смерте́льна, німа́ і т. ін.) ти́ша — повна відсутність будь-яких звуків, шуму.

Тричі стукаю в двері, стукаю і, затаївши віддих, прислухаюсь. Але за замкненими дверима — мертва тиша (Кол., На фронті.., 1959, 165);

Почув [Марусяк] нараз звуки серед могильної тиші… Це були кроки… На бога — це були кроки! (Хотк., II, 1966, 286);

Їхали мовчки серед настороженої, гробової тиші (Тют., Вир, 1964, 398);

Лазар побачив поле й почув тишу, якусь незвичайну, смертельну тишу (Коцюб., II, 1955, 198);

Смертельна тиша опанувала весь будинок (Собко, Зор. крила, 1950, 90);

Первозда́нна ти́ша див. первозда́нний: Рва́ти ти́шу див. рва́ти;

Рі́зати ти́шу див. рі́зати;

Сколи́хувати (сколихну́ти) ти́шу див. сколи́хувати, сколихну́ти; Ти́ша, як у ву́сі — про відсутність будь-яких звуків.

Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне… (Мирний, II, 1954, 182).

2. Стан у природі, коли зовсім немає вітру; безвітряна погода.

І тиша — наче кожнісінький листочок, кожнісінька билиночка спочива (Вовчок, VI, 1956, 318);

Тихо. І земля, і вода, і повітря — все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими згуками (Коцюб., І, 1955, 31);

// Відсутність великих хвиль на морі; штильова погода.

Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі (Л. Укр., І, 1951, 64);

Вітер ущух; несподівана тиша лягає на море (Зеров, Вибр., 1966, 254).

◊ Ти́ша, хоч мак (ма́ком) сій див. мак.

3. перен. Душевний спокій, умиротворіння.

Іноді, втомлений гнівним і жагучим сарказмом своїх рядків, кобзар жадав тиші і м’якої ніжності ліричних поезій (Тулуб, В степу.., 1964, 481);

— Спокій, тиша, достаток — ось що для людини треба (Гончар, Тронка, 1963, 59).

Ти́ша в душí і т. ін. — стан умиротворіння.

Він звівся в темряві, вдивляючись у білу постать Маріїну в ногах. Гніву вже не було. Була.. надзвичайна тиша в душі (Головко, II, 1957, 119).

4. Відсутність ворожнечі, сварок, зіткнень, бойових дій; затишшя.

Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує тиша, що навкруги (Коцюб., III, 1956, 196);

Гарматна канонада поступово замовкла, і нарешті настала врочиста тиша — мир (Кач., Вибр., 1947, 163).