туманіти

голова́ тумані́є (тума́ни́ться, чмані́є і т. ін.) від чого і без додатка. Хто-небудь втрачає чіткість думки, здатність виразно сприймати все навколишнє (від хвилювання, сильного болю, голоду і т. ін.). Від голоду його нудило, голова туманіла, в скронях щось стукало лютим болем (З. Тулуб); Все клекотіло в ньому. Жаром палило груди, туманилась голова (А. Шиян); Від тих суперечок голова чманіє (К. Гордієнко).

тьма́риться (тумані́є, му́титься і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся) ро́зум кому, у кого, чий і без додатка. Хто-небудь під впливом чогось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (М. Стельмах); Страшні думки вставали в Зіньковій голові, вони пекли його, палили, що аж розум його туманів (Б. Грінченко); — Як я здумаю про те (минуле), то в мене розум мутиться, в очах плями замріють!.. (Панас Мирний); Стис мені серце холод льодовий, розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка); — Бий мене! Карай мене, Романе. Мій злочин. Я заслужив. Сам не знаю, що зі мною робилося… Мабуть, розум помутивсь у мене (А. Шиян).

у голові́ тумані́є (тума́ни́ться). 1. Втрачається ясність, чіткість думки, здатність виразно, реально сприймати все навколишнє через хвилювання, сильний біль і т. ін. В ньому прокинувся голод, дикий, непогамовний, незборимий голод, від якого темніє в очах, туманіє в голові (П. Загребельний); Від випитого, а ще більше від пережитих страхів туманилося в голові (Ю. Бедзик). 2. у кого, кому. Хто-небудь втрачає здатність чітко, реально сприймати навколишнє через хвилювання, сильний біль тощо; затьмарюється свідомість у когось. Мені почало здаватись, що мене оплутала якась тонка павутина і починає застилати очі і заважати дихать. В голові мені туманіє (Леся Українка).