туманіти

ЗДУРІ́ТИ розм. (втратити здатність ясно сприймати, розсудливо міркувати, діяти і т. ін.), ОДУРІ́ТИ розм., ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИ розм., ОЧМАНІ́ТИ розм., ОЧАМРІ́ТИ розм., ОЧМАРІ́ТИ розм., ЗАЧМЕЛІ́ТИ розм., ОШАЛІ́ТИ розм., ОЧУМІ́ТИ розм., УЧА́ДІТИ (ВЧА́ДІТИ) розм., ОШАЛЕНІ́ТИ розм. рідко, ОЧУМАНІ́ТИ розм. рідко, СТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОБЕЛЕНІ́ТИ діал., зневажл. — Недок.: дурі́ти, чмані́ти, шалі́ти, шалені́ти, чумані́ти, тумані́ти. Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих, з землею й без землі (М. Коцюбинський); Вона, сердешна, одуріла, Вона, небога, полюбила Свого Петруся (Т. Шевченко); (Виборний:) Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра? (І. Котляревський); Мчить ось навстріч цей же ошалілий Кульбака, геть очманів від радощів, що вирвавсь на волю (О. Гончар); Улас ледве навіть чув її (князівни) слова: він ніби очамрів і не зводив очей з її пишного лиця (І. Нечуй-Левицький); Від тієї задухи, від галасу, від усієї цієї дикої картини Шаміль зовсім очмарів (Д. Бузько); З того часу, коли граната Взяла у мене друга-брата, Учадів я, осліп, оглух (О. Олесь); Отець Онуфрій очуманів, зачувши річ молодиці (К. Гордієнко); — Сто рублів даси? — Що ти, стуманів! Дорого (В. Козаченко); — Зовсім отуманів... Як воно скоїлось — і не вгадає (Л. Глібов); Подивився Гус на па́пи Та й вийшов з палати!.. "Побороли! побороли!.." — Мов обеленіли (Т. Шевченко). — Пор. божево́літи, збожево́літи.

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.