туманіти

ТУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Покриватися, огортатися туманом, ставати туманним.

Потім краплі впали теплі, туманіє далина (М. Рудь);

Туманіє і губиться в долині село (І. Цюпа);

// Виднітися в тумані; виднітися, як у тумані, як крізь туман.

Він зупинився, щоб іще трішечки помилуватися Беєвою горою, яка туманіла у світанковім присмерку (Григорій Тютюнник);

Сонце туманіло від димів (Ю. Бедзик);

// перен. Ставати невиразним, нечітким; забуватися.

Він поглядав на біломармурове плече Зосі, на профіль її лиця і почував, що вона панує тепер в його серці, що вид Гані усе далі й далі одсувався, туманів (І. Нечуй-Левицький);

Туманіє образ бабусі... (В. Сосюра).

2. Застилатися, заволікатися слізьми (про очі) або потьмарюватися (про зір, погляд, очі).

Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко);

[Гадюка:] І мої вже вуха глухнуть, туманіють очі!.. (М. Кропивницький);

Очі в нього туманіють, дих [подих] гарячий і швидкий... (В. Сосюра);

// у сполуч. зі сл. очі, безос.

Пекла в серці скорбота, туманіло в очах (В. Кучер);

Від хвилювання спирало віддих, туманіло в очах (О. Гуреїв).

3. перен. Втрачати здатність ясно мислити; чманіти.

Живу... Дивлюсь, як хата валиться; чую, що й сама я пилом припадаю – якось дурнішаю, якось туманію (Марко Вовчок);

Туманію ще більше. Ні сліду думки (М. Коцюбинський);

Він аж туманіє від повноти свого щасливого почуття (О. Гончар).

4. Робитися тьмяним, мутніти, покриваючись інеєм, найдрібнішими крапельками роси від холоду (про металеву, дерев'яну та інші поверхні).

Пенсне його туманіє від морозу (Григорій Тютюнник);

Туманіли вагони червоні, чорний привид гарматами гув (В. Сосюра).

5. перен. Ставати похмурим, невеселим.

Лице Петра Івановича туманіє, хмуриться ясне чоло (з мемуарної літ.).

◇ Голова́ тумані́є (тума́ни́ться, чмані́є і т. ін.) див. голова́;

(1) Тумо́ю тумані́ти, заст. – бути в дуже похмурому, пригніченому настрої.

– Пішла б краще в садок, подивилася по видноті на се місце, де ціле літо прийдеться літувати, ніж отут тумою туманієш (Панас Мирний);

Тьма́риться (тумані́є, мути́ться і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся, замути́вся і т. ін.) ро́зум див. ро́зум;

(2) У голові́ тумані́є (тума́ни́ться):

а) втрачається ясність, чіткість думки, здатність виразно, реально сприймати все навколишнє через хвилювання, сильний біль і т. ін.

В ньому прокинувся голод, дикий, непогамовний, незборимий голод, від якого темніє в очах, туманіє в голові (П. Загребельний);

Від випитого, а ще більше від пережитих страхів туманилося в голові (Ю. Бедзик);

б) (у кого, кому) хто-небудь втрачає здатність чітко, реально сприймати навколишнє через хвилювання, сильний біль тощо; затьмарюється свідомість у когось.

Мені почало здаватись, що мене оплутала якась тонка павутина і починає застилати очі і заважати дихать. В голові мені туманіє (Леся Українка).