чуб

(аж) рва́ти (де́рти, ску́бти і т. ін.) на собі́ (на голові́) воло́сся (чу́ба). Впадати у великий відчай, розпач; дуже переживати, побиватися. А він виковзне, мов в’юн, й під носом властей позволяє собі такі авантюри, що панове мандатори (власники мандатів) волосся на собі рвуть (Г. Хоткевич); Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на голові волосся? (Панас Мирний); Він аж дер на собі волосся (А. Кримський); А принц аж волосся на собі скубе, чому випустив дівчину й не спитав, де живе (Три золоті сл.); Стоїть “Кейс” ані руш. Уже й іржею почав братися. А пан чуба рве на собі: великі гроші відвалив за ту машину (В. Речмедін). ма́ло не рва́ти на собі́ воло́сся. Сеспель мало не рвав на собі волосся, адже він експлуатував товариша, безсовісно користувався безмежною добротою друга (Ю. Збанацький).

(аж) чуби́ тріща́ть. 1. Дуже сильно битися. — Буде, буде декому жарко,— гудів хтось із кутка ложі.— Тріщатимуть чуби! (О. Гончар). 2. у кого. Хто-небудь зазнає знущань, неприємностей і т. ін. через чиїсь дії, вчинки, страждає від чогось. Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать (Укр.. присл..); — Всі вони так — вигадують що-небудь, вимудрують, а потім у нас чуби тріщать (Ю. Збанацький). 3. тільки аж чуби́ тріща́ть. З великим запалом, завзяттям. Війна скінчилась у травні, а Жменяки все ще билися, на землі ділились, аж чуби тріщали (М. Томчаній).

бра́тися / взя́тися за ба́рки (за чуби́). Битися з кимсь чи починати бійку. Кличуть до нього раз наймитів — З кожним боротися пан захотів. Он жартівливі панські припарки — Довбуш береться з паном за барки (Д. Павличко); — Хіба він мені брат? — каже було Василь .. Онисько собі не дякує Василеві. Не раз і за чуби бралися (Панас Мирний); // Сперечатися. Іван Антонович готовий взятися з комбатом за барки, доводячи, що мінометники дефіцитні і місце Шовкуна — біля “самовара” (О. Гончар).

голи́ти / ви́голити лоб (ло́ба, чу́ба, чупри́ну і т. ін.), іст. Забирати в солдати (до 1874 р. призваним у царську армію виголювали передню частину голови). Од матушки-цариці, Таки із самої столиці, Прийшов указ лоби голить (Т. Шевченко); Ой привезли до прийому Чуприни голити (Т. Шевченко); (Тетяна:) Адже і ти мужиком був, поки тобі лоба не виголили та мундира не натягли на плечі (І. Котляревський).

грі́ти / нагрі́ти чу́ба ( рідше чупри́ну, ло́ба). 1. над чим, за чим і без додатка. Витрачати багато сил і енергії, старанно виконуючи якусь роботу; тяжко, виснажливо працювати. — Тут (на цій дорозі) мені щоразу доводилося гріти чуба. Вставай, бувало, з веломашини і пхайся на гору одинадцятим номером (О. Гончар); Півдня (Мар’ян) довбав гору, вивертав каміння й пускав у долину, а дрібні камінці вигортав лопатою.. І грів чуба над омшаником, що, можливо, буде зовсім не потрібний (С. Чорнобривець); Доки вони гріють чуби за роботою, Кулик, всівшись на порозі, голосно ділиться з селянами своїми думками (О. Гончар); Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть? (П. Гулак-Артемовський); — Ох, і понамітало ж! Це нам завтра доведеться чуба нагріти (А. Головко); Скриня була важка, неповоротка, і чоловіки добре нагріли чуби, поки установили її на місце (Ю. Яновський); Порався він, порався, поки добре чуприну нагрів (Марко Вовчок); Тож Олег та Степанко, а особливо сам від’їжджаючий, нагріли лоби, поки втиснули все те до тісного купе (Ю. Збанацький). попогрі́ти чу́ба (тривалий час). Він таки попогрів тут чуба, чистячи колодяць (О. Гончар). 2. кому, перев. за що. Висловлювати осуд; лаяти когось. — Мені, мабуть, чуба грітимуть за недостатні темпи осінньої оранки... (Ю. Яновський).

забри́ти лоб (ло́ба, чу́ба) кому, іст. Узяти в солдати. Завтра ж йому лоб забриють, так поспішає сьогодні нагулятись (Г. Квітка-Основ’яненко); Танцювали весело і любо Хлопці, аж рипіли постоли, А на ранок їм забрили чуба І в прийом жовнірський повели (П. Воронько).

ма́ти олі́ю (лій, рідше сма́лець і т. ін.) в голові́, жарт. Бути розумним, кмітливим, розсудливим і т. ін. От як може чоловік жити, коли має олію в голові! (М. Стельмах); Батько похвалив свого нащадка, що він має олію в голові, хоч син і не був у тому певен (В. Большак); Це ж треба мати в голові олію, щоб після цього вірити в святе (Л. Костенко); — Що ж там робиться? — хотів допитатись Мар’ян.— Коли маєш лій в голові, сам розчовпаєш,— відповів Лесь.— Іди, чоловіче (М. Стельмах). ма́ти олі́ї не тро́хи в голові́. Був він чоловік сердечний, у голові мав олії не трохи та й питущим не був (Є. Гуцало). ма́ти лій під чу́бом. — Не вчи ученого! — спогорда відповів Чорноволенко.— Самі під чубом лій маємо (М. Стельмах). ма́ти бага́то сма́льцю в голові́. Таке тоді (в революцію) в наших краях каламутилось, що багато смальцю в голові треба було мати, щоб щось розібрати (Л. Гроха). не ма́ти олі́ю в голові́ ані́ кри́хітки. — Ви такий старий чоловік, а в голові, бігме ж то, ну, ані крихітки олію не маєте (І. Франко).

ми́лити ши́ю (чу́ба, хо́лку і т. ін.) кому, зневажл. Робити зауваження, дорікати кому-небудь за щось; лаяти, картати когось. — Та ти ж поет! — вигукує Корольок, а Павлик спокійно зауважує: — Це він тут поетом став, а в нас йому, пригадуєте, скільки разів шию милили за грубості в повітрі… (О. Гончар); Тужить, журиться Петро, нудиться і ниє: — Будуть милить шию… (З журналу); — Я знаю, що ти будеш милити мені холку,— додав Логвин.— Адже ж будеш? (Г. Епік).

мі́рятися / помі́рятися чуба́ми, жарт. Битися, не завдаючи противнику тілесних ушкоджень; боротися, чубитися. Надворі хлопці мірялися чубами — хто кого переможе (З усн. мови).

нам’я́ти (наскубти́) / намина́ти (скубти́) чуб (чу́ба, чупри́ну) кому і без додатка. 1. Побити, покарати (перев. тягаючи за волосся) кого-небудь за провину. Паллант, любесенький хлопчина, Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому нам’яти хоче чуб (І. Котляревський); Дивлюсь — до мене суне Гася… Ну, чуба, думаю, намне!.. І відкіля вона взялася? Неначе стерегла мене (Л. Глібов); Оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться; а мати мені .. було добре намне чуба або наскубе вуха (І. Нечуй-Левицький); — А скоро вже біда прийшла. То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть, І якщо чуба не намнуть, То ще й тихо! (М. Старицький); За Катерину та й нам’яли чуприну (Укр.. присл..); Микита ледве стримував себе, щоб не бурчати. Кілька разів таки підіймав бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (І. Рябокляч). 2. Дуже вилаяти, покритикувати кого-небудь за яку-небудь провину, невиконання чогось і т. ін. — То вам ніколи, то вас .. немає… То,— з неприхованою іронією додав він,— хтось інший чуба намне і вже не хочеться за другою порцією ходити (С. Журахович); У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський).

па́рити чу́ба. Посилено, напружено працювати, виконувати що-небудь. — А найпаче добре співає отрок Олексій,— вів своє пан дяк.— А хто парив чуба з ним, хто грюкав та галасував, як брати “фа” та “соль”... га? Дяк Саватій, он хто (М. Лазорський).

поки́дати чуби́, заст., рідко. Стати солдатами. Хлопці покидали чуби та пішли в рекрути (З усн. мови).

чу́хати / почу́хати поти́лицю (рідше го́лову, чу́ба, чупри́ну і т. ін.). 1. Шкодувати, відчувати незадоволення, гіркоту від того, що зроблено щось не так, як треба. Оренда пішла вгору, земля подорожчала.. Не раз і не два доводилось глибоко чухати потилиці тим, хто відкинувся наділів (Панас Мириний); — Отак мене випроваджуєш, хазяїне? Ну, що ж. Я піду… піду… Але ти ще почухаєш свою потилицю! (А. Шиян). 2. Замислюватися над чим-небудь, не знаючи, як вийти із скрутного становища. Підростаємо ми. Оддали нас у школу… щоб розумні були. Тому свитину, тому чобітки. Чухає голову батько, не знає, де взять (А. Тесленко); Замислився козак, і йому досталось .. почухать потилицю (О. Стороженко). чу́хатися в поти́лицю. Данило чекав. Його .. план затемнювався, він чухався в потилицю і несміливо заглядав у город (пана) (В. Стефаник). 3. Нічого не робити, бути нерішучим у чому-небудь. — Про міст треба було всім нам думати раніше. А то чухали потилиці (І. Цюпа).