згода

У політичній теорії поняття згоди вживається щонайменш у трьох значеннях: 1) у концепції політичного обов’язку його вживають ті мислителі, хто хоче наголосити на необхідності усвідомлення обов’язків, які в рамках згоди повинні виконувати громадяни у відношенні до держави; 2) у теорії демократії його вживають ті, хто дотримується тієї думки, що різниця між демократичним і недемократичним ладом полягає в тому, що при демократії політична еліта править зі згоди тих, ким вона управляє; 3) при оцінюванні взаємин між громадянами всередині політичного об’єднання, особливо статевих та економічних відносин, де дуже важливо визначити критерії згоди. В усіх цих випадках наголос на згоді має однакову моральну основу. Добиватися згоди в політичних угодах і суспільних взаєминах означає забезпечувати збереження незалежності і самостійності кожної людини. Люди не мають укладати політичні чи моральні угоди, якщо вони цього не бажають. З огляду на те, що в політичній теорії поняттю згоди надається всеосяжного значення, необхідно чітко усвідомлювати, що ж воно включає в себе. Якщо ми дамо цьому терміну чітке визначення, нам буде легше виявляти сам акт згоди, якщо він має місце, з більшою впевненістю говорити про те, що хтось на щось погодився, і розуміти, що це тягне за собою. В сучасних дискусіях простежується схильність аналізувати згоду як особливий мовленнєвий акт, тобто як акт комунікації, у ході якого той, хто говорить, прагне добитися певної реакції від тих, хто приймає повідомлення. Цей мовленнєвий акт найбільше схожий на обіцянку. Коли ми обіцяємо, ми демонструємо іншій людині, що щось зробимо. Коли ми погоджуємося, ми засвідчуємо іншим людям, що ми не заперечуємо проти того, що роблять вони, і не будемо втручатися в те, що вони роблять. Наприклад, якщо я згоден, щоб мій сусід, який живе поруч, влаштовував посеред ночі галасливі вечірки, то я даю йому зрозуміти, що не телефонуватиму до поліції о другій годині ночі. Вважають, що крім обіцянки акт згоди включає в себе і передання певних прав та обов’язків; існує два підходи до витлумачення такого передання. Згідно з першим підходом надання згоди є всього лише процедурою, за допомогою якої ми дозволяємо комусь робити щось чи вимагаємо утримуватися від якоїсь дії. У такому разі згода є особливим типом поведінки, яка відповідно до свого визначального принципу чи умови вимагає від людини передання своїх прав іншій особі. Це можна назвати нормативним аналізом згоди. Згідно з іншим підходом згода включає в себе всього лише спілкування з наміром запевнити того, з ким ми спілкуємося, в тому, що він може розраховувати на наше невтручання в заплановані ним справи. Висунення якихось моральних вимог залежить від виникнення подальших мотивів у зв’язку з тим, що ми не повинні перекреслювати сподівання, які покладають на нас інші. Такий підхід можна назвати натуралістичним аналізом згоди. Можна навести доводи на користь обох підходів. Як здається, при нормативному аналізі більше враховується той факт, що первинною метою згоди є надання іншим дозволу робити щось, а не запевнення їх у тому, що ми не втручатимемося в те, що вони роблять. З іншого боку, натуралістичний підхід, можливо, більш придатний для пояснення того, що людина, яка відіграє певну роль у якійсь організації, має фактично погоджуватися з тим, що відбувається, навіть якщо вона не має можливості давати на це свою згоду. Хтось може повідомити про свій намір не давати своєї згоди. Хтось може повідомити іншим про намір не втручатися і без спілкування, кинувши якийсь натяк на те, що співрозмовник отримує згоду. У межах обох вищенаведених підходів вимагається, щоб згоду давали кожен раз у виразній формі для того, щоб виникли якісь моральні наслідки. Однак, як указує багато дослідників, у сучасному політичному житті є дуже мало прикладів, коли громадян просять дати свою згоду. Отже, частіше звертаються до ідеї мовчазної згоди. Це поняття розуміють переважно як повідомлення про намір не втручатися ні шляхом невиконання певних дій, ні шляхом висування заперечень чи виконання якоїсь дії, передбачуваним наслідком чого – навіть без попереднього наміру – є запевнення інших у тому, що ми не втручатимемося. У такому сенсі голосування в ході вільних і прямих виборів інколи вважають ознакою мовчазної згоди з усіма наслідками, що витікають звідси. Поняття гіпотетичної згоди, яке передбачає наявність судження про певний тип політичного договору, що його уклали б люди, якби вони були розумними, є нібито пов’язаним з усім цим. Однак у цьому разі поняття згоди цілковито відривають від її коренів – ідеалів незалежності, тож краще розуміти його як твердження про справедливість і чесність у політичних та соціальних відносинах.