соціальний дарвінізм

Спроби соціальних і політичних мислителів запозичити авторитет Дарвінової біології для власних теорій прийнято називати «соціальним дарвінізмом»; у цьому сенсі пора розквіту концепцій соціальних дарвіністів припадає на останню чверть XІX століття. Проте варто зробити декілька важливих уточнень. Біологічні аналогії для суспільства, різноманітні паралелі з організмами та вживання терміна «еволюція» стосовно певних аспектів історичних змін були широко розповсюджені, але в багатьох випадках зв’язок їх із дарвінізмом як таким був дуже опосередкованим. Багато які з цих теорій і моду на вживання еволюційної термінології запровадив у науку Герберт Спенсер, чиї власні еволюціоністські доктрини беруть свій початок головним чином від Ламарка. Іноді претензії на змалювання картини «соціальної еволюції» були не більш ніж перекладом історицистських ідей XІX століття модною «науковою» мовою. Термін «соціальний дарвінізм» найприйнятніше застосовувати для відображення спроб знайти соціальні аналогії для дарвінівського закону природного відбору (або, як його часто називають, «закону виживання найбільш пристосованих») і для пояснення перебігу історії людства в термінах, якими оперував Дарвін. Такі теорії були, як правило, філософією історії, незрідка детерміністського гатунку, і подавали конфлікт, чи конкуренцію, як свій «закон» або керівний механізм. Першим твором, що з’явився після «Походження видів», стала «Природа і політика» (1869) Волтера Беджгота, а протягом наступних трьох-чотирьох десятиліть їх з’явилася величезна кількість: починаючи від гранично індивідуалістичних теорій laіssez-faіre («невтручання») в традиціях Спенсера, як-от концепцій, висунутих у працях американського соціолога Вільяма Грема Самнера (1840–1910), і закінчуючи колективістською інтерпретацією у викладі англійця Бенджаміна Кідда (1858–1916) та расовою версією австрійця Людвіга Гумпловича (1838–1910). Російський анархіст Петро Кропоткін (1842–1921) у своїй праці «Взаємна допомога як фактор еволюції» (1902) запропонував новий варіант, у якому ключовим чинником соціальної еволюції стала не конкуренція, а співпраця; провідний речник Дарвінового еволюційного вчення в біології Т. Г. Гакслі одним із перших виступив із гострою критикою соціального дарвінізму в книзі «Еволюція та етика» (1893). На відміну від дарвіністів у біології соціальні дарвіністи не дійшли згоди в теоретичному плані. Соціальний дарвінізм став радше термінологічним словником та переліком доказів і пояснень стосовно теорії суспільного розвитку, ніж послідовним ученням. Існують чотири категорії історичних й світоглядних засад, що сформували аргументацію представників теорії соціального дарвінізму кінця XІX століття і що ними можна пояснити її популярність: 1) поява соціології як галузі науки і потреба в забезпеченні їй теоретичного підгрунтя; 2) переважання в політичних суперечках полеміки між прихильниками індивідуалістичної і колективістської політичних теорій (Див. індивідуалізм); 3) імперіалізм і прийнята (а можливо, і створена) речниками теорії соціального дарвінізму тенденція розглядати глобальні проблеми в майже біологічних термінах, як-от расовий конфлікт чи конкуренція між расами (Див. расизм); 4) міжнародна напруженість та гонка озброєнь в Європі, що вилились у війну 1914 року. Незважаючи на схильність до детерміністичних висловлювань щодо необхідності соціальних перетворень та апелювання до авторитету «науки» соціальні дарвіністи рідко наводили свої аргументи в суто пояснювальній манері (якщо й робили це взагалі). Майже беззастережне ототожнення соціальної еволюції з прогресом і використання виразу «виживання найбільш пристосованих» забезпечило непроникну оболонку для розмаїття політичних поглядів, що їх можна прикласти до будь-чого. Теоретично неоднозначні терміни, як, наприклад, поняття «одиниці» (індивіди чи колективи), між якими відбувається конкуренція, вживали в протилежних значеннях, тож соціальний дарвінізм міг мати індивідуалістичне, соціалістичне, расове чи мілітаристське забарвлення. Такі твердження здебільшого стосувалися того, які форми конкуренції слід узаконити, а від яких варто позбавитися, – питання недоречне для біологічної теорії Дарвіна, тож його й не можна розв’язати в її межах.