1. Приповідки або українсько-народня філософія

позичати

Добрий звичай, не позичай.

Добре мати своє. Життєвий досвід, як скажеш віддати, то ще й про- клине.

Ліпше своє мати, як позичати.

Значіння, як і сказано.

Позичив на вічне віддавання.

Позичив на пропало. Ніколи не віддасть.

Позичив собі у собаки хавки, а у свині лиця.

Іронічно про безвстидного брехуна

Без позички жити — не тужити.

Хто не має боргів, тому легко живеться.

Позика не штука, та віддача мука.

Позичати легко, але тяжко віддавати.

Позиченими зубами кістки не розгризеш.

За чужий рахунок не проживеш.

Станеш позичати — будеш бідувати.

Якщо матимеш борги, то бідуватимеш, бо їх треба буде віддавати.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. позичати — Позичати – 1. Брати щось, когось для тимчасового користування в кого-небудь. 2. Давати комусь у борг. “Я йому позичав осі” (Ганна Барвінок). Запозичати, запозичувати – переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. позичати — позича́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. позичати — ПОЗИЧАТИ – ЗАПОЗИЧАТИ, ЗАПОЗИЧУВАТИ Позичати, позичити. 1. (що, кого в кого). Брати щось, когось для тимчасового користування, в борг у кого-небудь. До його приходили позичати грошей (Б. Літературне слововживання
  4. позичати — (у кого) брати в борг; (кому) давати в борг, випозичати; (досвід) запозичати, переймати. Словник синонімів Караванського
  5. позичати — див. красти Словник синонімів Вусика
  6. позичати — -аю, -аєш, недок., позичити, -чу, -чиш, док., перех. 1》 Брати щось у борг у кого-небудь. || Брати що-небудь у когось у тимчасове користування. 2》 Давати щось у борг кому-небудь. || Давати що-небудь комусь у тимчасове користування. 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. позичати — ПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., чого, що. 1. Брати щось у борг у кого-небудь. Думав він собі, в кого-то хліба позичати (Марко Вовчок); Уперта скупість заважала йому віддати гроші... Словник української мови у 20 томах
  8. позичати — не позича́ти чого. Є щось у кого-небудь. — Не в їх тільки робота, і в других є, а мені рук не позичати (Панас Мирний); Нашому народові не позичати талантів (З журналу). оче́й у Сірка́ (Рябка́, во́вка) позича́ти / пози́чити. Фразеологічний словник української мови
  9. позичати — ПЕРЕЙНЯ́ТИ що від кого і без додатка (навчитися чого-небудь від когось, спостерігаючи за ним), ПЕРЕБРА́ТИ рідше, НАБРА́ТИСЯ розм.; ЗАПОЗИ́ЧИТИ, ПОЗИ́ЧИТИ рідше, ПІДХОПИ́ТИ, ПОХОПИ́ТИ діал. (зробити своїм надбанням). — Недок. Словник синонімів української мови
  10. позичати — Позича́ти, -ча́ю, -ча́єш; пози́чити, -зи́чу, -зи́чиш, -чать; пози́ч, пози́чмо, -зи́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. позичати — ПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Брати щось у борг у кого-небудь. Думав він собі, в кого-то хліба позичати (Вовчок, І, 1955, 146); Уперта скупість заважала йому віддати гроші... Словник української мови в 11 томах