позичати
ПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Брати щось у борг у кого-небудь.
Думав він собі, в кого-то хліба позичати (Вовчок, І, 1955, 146);
Уперта скупість заважала йому віддати гроші, що їх він позичав на придбання товарів ще в покійного Ізарова (Шиян, Гроза.., 1956, 92);
Що тепер пани!.. Довкола шниряє, глядить, Де б грошиків позичить можна (Фр., X, 1954, 267);
Позичив у хазяїна грошей поверх тих, що він винен був мені, позбирав докупи свої манатки.. і навіть поголився на дорогу (Ю. Янов., II, 1958, 66);
// Брати що-небудь у когось у тимчасове користування.
До вбогого йди сорочки позичати, а до багатого ніколи не йди (Номис, 1864, № 1616);
Фросина Данилівна була змушена розповісти, як цілий рік вчила його, як позичала у людей підручники (Хижняк, Тамара, 1959, 212);
[Князівна:] Позич мені на часок свою драну одежу; я тобі заплачу ще й одежу верну (Н.-Лев., III, 1956, 296);
— Я до вас забігла лопати позичити (Вишня, І, 1956, 430);
*Образно. Зоре моя вечірняя,.. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає (Шевч., II, 1963, 24).
◊ Не позича́ти чого — є щось у кого-небудь (звичайно в достатній кількості, скільки треба).
— Не в їх тільки робота, і в других є, а мені рук не позичати… (Мирний, III, 1954, 234);
— Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добр., Очак. розмир, 1965, 406);
Нашому народові не позичати талантів (Мист., 1, 1962, 2);
Позича́ти (пози́чити) оче́й у сірка́ див. о́ко¹.
2. Давати щось у борг кому-небудь.
— Кажуть, що підкупив [Євлогій] міністра і навіть самому імператорові позичає гроші (Фр., IV, 1950, 161);
— Першого місяця ти вернеш мені ті гроші, що тобі позичив Лейба, та ще з процентом (Н.-Лев., II, 1956, 96);
— Весна прийде.., а чим сіяти? Гречки та проса он по вузлику в чулані зосталось. А хто дасть? Хто позичить? (Гончар, II, 1959, 150);
// Давати що-небудь комусь у тимчасове користування.
— Побіжу до знакомого пивоварника, чи не позичить діжечки… (Вовчок, VI, 1956, 289);
— Ти, Валентине Павловичу, не обижайся. У нас теж.. дещо приховано. Можем і тобі позичити, як хочеш (Тют., Вир, 1964, 379).
◊ Позича́ти під проце́нти (проце́нт) див. проце́нт.
3. перен. Засвоювати, наслідуючи когось; переймати що-небудь у когось.
— Вашого уміння од вас ми позичаємо тепер — бороти ворога! (Тич., II, 1947, 244);
Премудрості риболовецької справи дід Галактіон, напевне, позичив у свого діда (Донч., VI, 1957, 58).
Значення в інших словниках
- позичати — Позичати – 1. Брати щось, когось для тимчасового користування в кого-небудь. 2. Давати комусь у борг. “Я йому позичав осі” (Ганна Барвінок). Запозичати, запозичувати – переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- позичати — позича́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- позичати — ПОЗИЧАТИ – ЗАПОЗИЧАТИ, ЗАПОЗИЧУВАТИ Позичати, позичити. 1. (що, кого в кого). Брати щось, когось для тимчасового користування, в борг у кого-небудь. До його приходили позичати грошей (Б. Літературне слововживання
- позичати — (у кого) брати в борг; (кому) давати в борг, випозичати; (досвід) запозичати, переймати. Словник синонімів Караванського
- позичати — див. красти Словник синонімів Вусика
- позичати — -аю, -аєш, недок., позичити, -чу, -чиш, док., перех. 1》 Брати щось у борг у кого-небудь. || Брати що-небудь у когось у тимчасове користування. 2》 Давати щось у борг кому-небудь. || Давати що-небудь комусь у тимчасове користування. 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- позичати — ПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., чого, що. 1. Брати щось у борг у кого-небудь. Думав він собі, в кого-то хліба позичати (Марко Вовчок); Уперта скупість заважала йому віддати гроші... Словник української мови у 20 томах
- позичати — Добрий звичай, не позичай. Добре мати своє. Життєвий досвід, як скажеш віддати, то ще й про- клине. Ліпше своє мати, як позичати. Значіння, як і сказано. Позичив на вічне віддавання. Позичив на пропало. Ніколи не віддасть. Приповідки або українсько-народня філософія
- позичати — не позича́ти чого. Є щось у кого-небудь. — Не в їх тільки робота, і в других є, а мені рук не позичати (Панас Мирний); Нашому народові не позичати талантів (З журналу). оче́й у Сірка́ (Рябка́, во́вка) позича́ти / пози́чити. Фразеологічний словник української мови
- позичати — ПЕРЕЙНЯ́ТИ що від кого і без додатка (навчитися чого-небудь від когось, спостерігаючи за ним), ПЕРЕБРА́ТИ рідше, НАБРА́ТИСЯ розм.; ЗАПОЗИ́ЧИТИ, ПОЗИ́ЧИТИ рідше, ПІДХОПИ́ТИ, ПОХОПИ́ТИ діал. (зробити своїм надбанням). — Недок. Словник синонімів української мови
- позичати — Позича́ти, -ча́ю, -ча́єш; пози́чити, -зи́чу, -зи́чиш, -чать; пози́ч, пози́чмо, -зи́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)