вінкель
ві́нкель (ві́нькель) 1. прилад для вимірювання прямих кутів; кутомір; косинець (ст): Всі рисунки, які подаємо, мусять бути придержувані до вінкля, бо інакше цілий рисунок вийде кепський, здеформований (Повний курс); Від букви Є кладемо вінкель і в той спосіб дістаємо букву И (Повний курс)
2. кут: Дальше рисуємо цей вінкель, який є нам потрібний, бо вказує високість рамен. Рисуємо його від букви В до лінії Й, а відтак до Т (Повний курс)
3. ріг вулиці (ср, ст): На вінклю стояв старший пан-музи́ка і щось тихесенько награвав на розтрісканій скрипочці. Біля його ніг притулився такий сам древній псисько, час від часу піднімаючи на особливо жалібних нотах мудру морду (Авторка)
◊ з ві́нькля збоку (ст): Середущий, з вісповатою пикою та жіночою парасолькою зацідив “стрийкові” “з вінкля” (Керницький)
◊ з ві́нькля змі́рити зиркнути, глянути з-під лоба (ст)||3 вінькля подивитися
◊ з ві́нькля подивитися = з ві́нькля змі́рити
◊ тра́фити на ві́нкель прийти на зустріч (Лучук)
Значення в інших словниках
- вінкель — Ві́нкель: — інструмент (косинець), яким контролюють прямі кути [15] — кут, прилад, яким вимірюють кути [V] — Вінкель — спец, косинець, яким контролюють прямі кути, польськ. winkel з нім. Словник з творів Івана Франка
- вінкель — ві́нкель іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- вінкель — Косинець, кутник Словник чужослів Павло Штепа
- вінкель — -кля, ч., зах. Теслярський косинець. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вінкель — ВІ́НКЕЛЬ, я, ч. 1. Столярний косинець з кутом 90 °; кутник. Робітник між тим узяв свій вінкель, кельню та міру і, попрощавшися з товаришами, спокійною ходою пішов (І. Франко). 2. зах. Ріг вулиці. Словник української мови у 20 томах
- вінкель — ві́нкель (від нім. Winkel – кут) столярний косинець з кутом 90°. Словник іншомовних слів Мельничука
- вінкель — Вінкель, -кля м. У галицкихъ плотниковъ: угольникъ. МУЕ. ІІІ. 29. Словник української мови Грінченка