Вельзевул

А, ч. У християнських уявленнях демонічна істота.

На вітрі струмує осика

і сяєвом сходить цвинтарним

(защедра щопта Вельзевула

твій тойсвіт підносить до уст). (П-1:87);

Віками йде вертепна драма

у дев'ять Дантових картин,

сам Ірод краще не заграв би,

тут Вельзевул покине кін,

не витерпить. (П-2:227).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вельзевул — вельзеву́л іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вельзевул — -а, ч. У ранньохристиянській релігії – володар демонів, диявол. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вельзевул — див. чорт Словник синонімів Вусика
  4. вельзевул — вельзеву́л (семіт. ба’ал зебуб, букв. – господар мух) у ранньохристиянській релігії володар демонів, диявол. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. вельзевул — Вельзеву́л, -ла, -лові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)