притча

Значення в інших словниках

1. притча — при́тча іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. притча — Приповість, БАЙКА, кн. параболя, алегорія, жм. ПРИЧТА; ПОБ. розповідь. Словник синонімів Караванського
3. притча — [прич:а] -ч':і, ор. -ч:еийу Орфоепічний словник української мови
4. притча — -і, ж. 1》 Оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру, змістом близький до байки. || Алегоричний вислів. || Розповідь про що-небудь (переважно на релігійну тематику). 2》 розм. Який-небудь непередбачений випадок; пригода, подія. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. притча — ПРИ́ТЧА, і, ж. 1. Оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру, змістом близький до байки. Збірник “Мій Ізмарагд” [І. Франка] у значній частині дає варіації старовинних притч і легенд різних часів і народів (М. Словник української мови у 20 томах
6. притча — І, ж., див. прича. Словник сучасного українського сленгу
7. притча — Алегорична розповідь морально-дидактичного або релігійного характеру (напр., у Біблії); раніше також приказка, прислів'я, казка. Універсальний словник-енциклопедія
8. притча — при́тча во язи́цех чия, кого і без додатка, перев. зі сл. ста́ти, бу́ти, книжн. Те (рідше той), про що (про кого) всі говорять; предмет розмов. Довелось самому розкидати (добро) .. І притчею во язицех стати Добрим людям (Т. Фразеологічний словник української мови
9. притча — ВИ́ПАДОК (те, що сталося, трапилося несподівано), ПРИГО́ДА, ПОДІ́Я, ОКА́ЗІЯ, ЕПІЗО́Д, ІНЦИДЕ́НТ, ІСТО́РІЯ розм., КА́ЗУС розм., ТРАПУ́НОК розм., ПРИ́ТЧА (ПРИ́ЧТА) розм., ПРИЧИ́НА заст., ПРИПА́ДОК діал. Словник синонімів української мови
10. притча — При́тча, -чі, -чі, -чею; при́тчі, притч Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. притча — ПРИ́ТЧА, і, ж. 1. Оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру, змістом близький до байки. Збірник «Мій Ізмарагд» [І. Словник української мови в 11 томах