1. Словник української мови в 11 томах

бридко

БРИ́ДКО. Присл. до бридки́й.

Ні, старий мій чепуриться, Аж бридко дивиться (Шевч., II, 1953, 169);

А щодо мене, то мені навіть бридко говорити про такий роман — цур йому! (Л. Укр., V, 1956, 63);

// у знач. присудк. сл.

"То бридко!" сказав я, а нишком додав: "Яка ж бо ти добра, серденько!" (Сам., I, 1958, 128);

Дівчині було бридко, розуміла, що принижує себе, але їй конче треба було знати правду (Дмит., Наречена, 1959, 226).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бридко — бри́дко прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. бридко — Присл. до бридкий. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бридко — БРИ́ДКО. Присл. до бридки́й. Бридко вилаятися; // у знач. пред. Ні, старий мій чепуриться, Аж бридко дивиться (Т. Шевченко); “То бридко!” – сказав я, а нишком додав: “Яка ж бо ти добра, серденько!” (В. Словник української мови у 20 томах
  4. бридко — Бридко нар. 1) Мерзко, гадко. Ном. № 2014. 2) Безобразно. Словник української мови Грінченка