1. Словник української мови в 11 томах

брязкання

БРЯ́ЗКАННЯ, я, с. Дія за знач. бря́зкати і звуки, утворювані цією дією.

Вже не чути глухого брязкання від кайданів (Вовчок, І, 1955, 364);

В’їдливе брязкання острог помітно наближалось (Епік, Тв., 1958, 38);

Страшне брязкання на чотирьох фортеп’янах розбило його нерви так, що він не міг витримати і вибіг із свого покою (Фр., VII, 1951, 241).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. брязкання — бря́зкання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. брязкання — -я, с. Дія за знач. брязкати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. брязкання — БРЯ́ЗКАННЯ, я, с. Дія за знач. бря́зкати і звуки, утворювані цією дією. Вже не чути глухого брязкання від кайданів (Марко Вовчок); В'їдливе брязкання острог помітно наближалось (Г. Словник української мови у 20 томах
  4. брязкання — див. звучання Словник синонімів Вусика
  5. брязкання — Бря́зкання, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. брязкання — Брязкання, -ня с. Бряцаніе. Левиц. Пов. 156. Словник української мови Грінченка