валка

ВА́ЛКА, и, ж.

1. Окрема група підвід з вантажем, що перевозиться кудись.

Оце ж тута зупинялась чумацька валка кожного разу (Барв., Опов.., 1902, 138);

Один з чоловіків — статечний, видати, старший у валці — оглянув усі вози — навіть лантухи перелічив і рушати знак подав (Головко, І, 1957, 306);

Допоміжна частина для перевезень у війську; обоз.

І за мить Понеслась гарматна валка. Тільки вулиця гриміла (Воронько, Три покоління, 1950, 19).

Черво́на ва́лка — група урочисто прикрашених червоними прапорами підвід, машин, які везуть перший з урожаю хліб на зсипні пункти для здачі державі.

"Гай-гай, — сказав він бригадирові польової бригади.., — за ними й чорт не похопиться, диви, лагодять червону валку з хлібом!" (Ю. Янов., II, 1954, 165);

Показником темпу роботи має бути червона валка з хлібом, яку раніше відправить [комуна] до міста (Донч., І, 1956, 75).

2. Група людей, підвід, машин і т. ін., які рухаються одне за одним або стоять в одному ряду.

Ой ви, хлопці молодії, Становіться в валку!.. На поле плечима, До солдат — очима! (Нар. лірика, 1956, 122);

Підеш на базар, стоять валками вози та все з бочками вина (Н.-Лев., III, 1956, 255);

Перед самим носом проскочила валка вагонеток з породою (Ле, Міжгір’я, 1953, 154);

// Група людей, що разом ідуть кудись.

— Одні з нашої валки подались на Тульчу, на Ісакчу, до родичів, а я бачу, що й тут наші люди — та й лишивсь (Коцюб., І, 1955, 379);

З валкою незнайомих людей Іван прийшов до Борислава тільки надвечір (Кол., Терен.., 1959, 55).