вертіти

ВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш, недок., перех. і неперех.

1. Рухати, повертати в різні боки.

Стриба Рябко, вертить хвостом, Неначе помелом (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50);

Став костоправ мені ладити ногу; вертів, вертів, так мов коваль кліщами (Барв., Опов.., 1902, 223);

Вона ніяково вертіла в руках хлібину (Донч., III, 1956, 173);

// Обертати навколо осі; крутити.

Але ти [годинник] слухать не хотів, все стрілки чергою вертів (Щог., Поезії, 1958, 194).

◊ Верті́ти хвосто́м — те саме, що Крути́ти хвосто́м ( див. крути́ти).

Вертів, вертів хвостом бісів Супруненко, та й довертівся! (Мирний, III, 1954, 51);

Як не верти́ [як не крути́] див. крути́ти.

2. перен., розм. Верховодити, розпоряджатися на свій розсуд.

Василь колись вертів цілим повітом (Мирний, II, 1954, 147);

// Повертати, спрямовувати справу, дію і т. ін. за власним бажанням.

Не минулося ж і секретарям, що брали з писаря гроші та Левкове діло вертіли, як хотіли (Кв.-Осн., II, 1956, 304).

3. Свердлити, робити свердлом заглибини, отвори.

— А нащо, татуню, вертите так скісно дірки? (Фр., IV, 1950, 331);

Обережно підліз він до того місця, ліг горілиць. Тоді наставив свердло, почав вертіти (Гр., І, 1963, 256).

4. перен., діал. Бентежити, непокоїти.

Тільки се одно мучить, і гризе, і вертить мою душу (Фр., III, 1950, 249);

В душі його виколювалася.. думка: збутися тяжкого ворога, що вертів мозок, прошибав душу (Кобр., Вибр., 1954, 65).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me