вивертати

ВИВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ВЕРНУТИ, ну, неш, док., перех.

1. Перекидати, зрушуючи з місця; валити, вириваючи з коренем; викидати з землі, копаючи.

Нестримано несеться бурхливий, рвучкий вітер, вивертає в своїм хижім леті й каміння, й ліси (Стар., Облога.., 1961, 81);

І йде той плуг звільна, важко та рівно і невпинно.. ломить цілину, вивертає за собою товсту, рівну скибу (Фр., VII, 1951, 53);

Вивернув дідок дуба з коренем та й потяг за собою (Укр.. казки, 1951, 100);

Він узяв копач і вивернув із землі буряка (Донч., VI, 1957, 364).

2. Перекидаючи, звалюючи що-небудь, виливати або висипати вміст.

Страшно і корову так кидати, щоб часом молока не вивернула (Мирний, І, 1954, 237);

Вона заговорила з господарем, а льошка перекинула відро і на долівку вивернула всю свинячу їжу (Чорн., Потік.., 1956, 229).

3. Перевертати що-небудь внутрішньою стороною назовні, навиворіт.

Люди ховались [від дощу] під свити та рядна, вивертали шапки наверх козячим хутром і все місили болото (Коцюб., II, 1955, 69);

[Ганна:] А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. (Кроп., II, 1958, 69);

В сінях будинку ради повітової стояв.. секретар Момчинський, вивертаючи верхню губу догори, щоби оглядати свій довгий білий вус (Март., Тв., 1954, 159);

Він вивернув кишеню, і кілька крихот упало на каміння (Мик., II, 1957, 177);

// Неприродно повертати, вигинати (руку, ногу).

І знову йому ввижається.. Ледве шкандибають вони [тіні], вивертаючи ноги то на той, то на другий бік (Мирний, II, 1954, 201);

// Крутячи, викручувати, пошкоджувати (перев. руку).

Він схопив одного з хуліганів за руку і так спритно вивернув її, що той опинився в нього в полоні (Трубл., Мандр., 1938, 38);

— Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш і чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (Стельмах, І, 1962, 99).

◊ Виверта́ти ду́шу:

а) дуже хвилювати, тривожити.

Дівчина пригортає, душу вивертає своїми очима… (Коцюб., І, 1955, 139);

Вивертає пісня душу, і Роман швидко йде назустріч старому (Стельмах, Хліб.., 1959, 349);

б) (безос.) викликати огиду; нудити.

[Гапка:] І зненавиділа я тебе, ..що аж душу мені вивертало (Кроп., II, 1958, 175);

Виверта́ти (ви́вернути) кише́ні — витрачати всі гроші.

Точить [Петро] п’яні теревені, Доки виверне кишені, Доки лишиться "герою" Лиш на пачечку "Прибою" (С. Ол., Вибр., 1959, 195);

Виверта́ти ну́трощі, безос. — викликати огиду; нудити.

Як зайду, бувало, в анатомку, так і нудить, всі нутрощі вивертає (Руд., Остання шабля, 1959, 30);

Виверта́ти о́чі (білки́) — вирячувати очі.

Вона не виверта із-під лоба білків, Мов цап, задушений в кошарі од вовків (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42).

4. розм. Виймаючи звідки-небудь, класти кудись; вивалювати.

Поскидали з возів хвартуки та накриття й почали вивертать з хур усяку вантагу (Н.-Лев., І, 1956, 574);

— Вивертай на стіл те, що в кишенях бряжчить (Стельмах, Хліб.., 1959, 226);

Вивернувши все те [пір’я] на купу ладану, мати й син зухвало поглянули на Пампушку з Роксоланою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 46).

5. розм. Утримувати з виплачуваної суми; вираховувати.

Збавляє [німець] всім плату на поправку машини. — А ми чим винні! — гукають у свою чергу наймити. —Ну й вивертай з винуватого, а з усіх — за віщо? (Мирний, IV, 1955, 246);

Описав [судовий пристав] усю мою рухомість.. з тим, щоб суму, якої не достачуть торги, вивернути з залогу (Сам., II, 1958, 474);

За коня звелів пан вивернути у Древетняка весь його заробіток (Донч., III, 1956, 210).

6. рідко. Круто повертати при їзді (машину, підводу і т. ін.).

Марина почула гонг, спинила машину й хутко вивернула її назад (Епік, Тв., 1958, 594).