вигулькувати
ВИГУ́ЛЬКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГУЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Виринати з води.
[Сирени:] Поглянь, царице, З пітьми ночі вниз на хвилі, Млистим блиском заяскрілі, І осяй в’юнкий народ, Що вигулькує із вод (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 321);
— На Сибір я не хочу, а жінку без грошей таки швиргону в канаву або в Дніпро, щоб і не вигулькнула з води! (Н.-Лев., IV, 1956, 282);
Вигулькнувши з води, Маруся попливла наввимашки (Донч., V, 1957, 136).
2. Раптово, швидко з’являтися звідки-небудь, з-за чогось; показуватися, виглядати.
До того ж Микола час від часу вигулькував з будки, щоб усі бачили, хто за суфлера (Мушк., Чорний хліб, 1960, 53);
Ось вигулькнула з-за гори ціла колонія вітряків (Коцюб., I, 1955, 239);
З темряви знову вигулькнув чоловік, підкрався до купи (Кучер, Трудна любов, 1960, 67).
Значення в інших словниках
- вигулькувати — вигу́лькувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- вигулькувати — -ую, -уєш, недок., вигулькнути, -ну, -неш, док., розм. 1》 Виринати з води. 2》 Раптово, швидко з'являтися звідки-небудь, з-за чогось; показуватися, виглядати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вигулькувати — ВИГУ́ЛЬКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГУЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. Виринати з води. [Сирени:] Поглянь, царице, З пітьми ночі вниз на хвилі, Млистим блиском заяскрілі, І осяй в'юнкий народ, Що вигулькує із вод (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Словник української мови у 20 томах
- вигулькувати — ВИПЛИВА́ТИ (підійматися з глибини води на її поверхню), СПЛИВА́ТИ, ВИРИНА́ТИ, ЗРИНА́ТИ, ВИПІРНА́ТИ, ВИГУ́ЛЬКУВАТИ розм., ВИПУРНА́ТИ розм. (пірнаючи, знову з'являтися на поверхні води). — Док. Словник синонімів української мови