вигулькувати
ВИПЛИВА́ТИ (підійматися з глибини води на її поверхню), СПЛИВА́ТИ, ВИРИНА́ТИ, ЗРИНА́ТИ, ВИПІРНА́ТИ, ВИГУ́ЛЬКУВАТИ розм., ВИПУРНА́ТИ розм. (пірнаючи, знову з'являтися на поверхні води). — Док.: ви́плисти, ви́пливти, ви́плинути, сплисти́, спливти́, спли́нути, ви́нирнути, ви́ринути, зри́нути, ви́пірнути, ви́гулькнути, ви́пурнути. А з моря солоних глибин Випливали ротаті акули (М. Рильський); В розпачі то кидалась (риба) в морську глибину, то спливала до самої поверхні (Ю. Збанацький); Пірнув (рибалонька), виринає — І утоплену Ганнусю На берег виносить (Т. Шевченко); (Водяник (до Русалки):) Іди на дно! Не смій мені зринати три ночі місячні поверх води (Леся Українка); Коли ж я випірнув з води, в лице так свіжо вітер віяв... (В. Сосюра); Вигулькнувши з води, Маруся попливла наввимашки (О. Донченко).
Значення в інших словниках
- вигулькувати — вигу́лькувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- вигулькувати — -ую, -уєш, недок., вигулькнути, -ну, -неш, док., розм. 1》 Виринати з води. 2》 Раптово, швидко з'являтися звідки-небудь, з-за чогось; показуватися, виглядати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вигулькувати — ВИГУ́ЛЬКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГУЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. Виринати з води. [Сирени:] Поглянь, царице, З пітьми ночі вниз на хвилі, Млистим блиском заяскрілі, І осяй в'юнкий народ, Що вигулькує із вод (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Словник української мови у 20 томах
- вигулькувати — ВИГУ́ЛЬКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГУЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. Виринати з води. [Сирени:] Поглянь, царице, З пітьми ночі вниз на хвилі, Млистим блиском заяскрілі, І осяй в’юнкий народ, Що вигулькує із вод (Гете, Фауст, перекл. Словник української мови в 11 томах